Тьотя Умка

Щодо теми сьогоднішнього посту говорили всі і по декілька разів. Але я до останнього не вірила, що зараз таке існує. Хочу поговорити щодо жінок, що втратили своїх коханих на війні. Я дійсно свято вірила в те, що вдів зараз не засуджує ніхто, що їх підтримують і допомагають, але рожеві окуляри котрий раз розбились склом назад.

Розмовляла зі своєю знайомою, коханий котрої загинув у 2022 році. За допомогою психологів, підтримки рідні та друзів вона змогла оговтатися від цієї втрати і нещодавно вступила у нові відносини.

«Ань, мене ледь не проклинають за те, що я дала собі спробу покохати. Мені кажуть, що як це я так не ходжу у вічному траурі, а намагаюсь жити далі, мені кажуть що я забула свого загиблого чоловіка і пригнула в ліжко вже до іншого. Я не знаю що мені робити, я вже й не рада навіть, що вступила в ці відносини». В цей момент всередині мене щось зламалось, охуївання від цього всього не полишав мене до моменту, поки я не повернулась додому.

Чому жінок, котрі дали собі можливість будувати щось нове та продовжувати жити далі, засуджують? Чому їх вчать як правильно сумувати за їхніми загиблими чоловіками? Чому їм дозволено тільки плакати, а якщо ти посміхнешся то тебе закидають каменями? Чому воно так? Що з цим суспільством не так? Мабуть, ці всі питання риторичні

www.group-telegram.com/jp/auntymka.com/369

532 viewsNov 28 at 17:46

Щодо теми сьогоднішнього посту говорили всі і по декілька разів. Але я до останнього не вірила, що зараз таке існує. Хочу поговорити щодо жінок, що втратили своїх коханих на війні. Я дійсно свято вірила в те, що вдів зараз не засуджує ніхто, що їх підтримують і допомагають, але рожеві окуляри котрий раз розбились склом назад.

Розмовляла зі своєю знайомою, коханий котрої загинув у 2022 році. За допомогою психологів, підтримки рідні та друзів вона змогла оговтатися від цієї втрати і нещодавно вступила у нові відносини.

«Ань, мене ледь не проклинають за те, що я дала собі спробу покохати. Мені кажуть, що як це я так не ходжу у вічному траурі, а намагаюсь жити далі, мені кажуть що я забула свого загиблого чоловіка і пригнула в ліжко вже до іншого. Я не знаю що мені робити, я вже й не рада навіть, що вступила в ці відносини». В цей момент всередині мене щось зламалось, охуївання від цього всього не полишав мене до моменту, поки я не повернулась додому.

Чому жінок, котрі дали собі можливість будувати щось нове та продовжувати жити далі, засуджують? Чому їх вчать як правильно сумувати за їхніми загиблими чоловіками? Чому їм дозволено тільки плакати, а якщо ти посміхнешся то тебе закидають каменями? Чому воно так? Що з цим суспільством не так? Мабуть, ці всі питання риторичні

BY Тьотя Умка