11 лютого, відзначають міжнародний день жінок та дівчат у науці. Ця дата покликана підкреслити внесок жінок у науку та надихнути нові покоління дослідниць
сьогодні хочу згадати сама і розповісти Вам про, як на мене, дуже цікаву мисткиню та науковицю Ірену Носик. Дізналася я про пані Носик завдяки проєкту, над яким працювала у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького 2021 року. Тоді музей експонував камерну виставку малярських робіт українських митців з приватної колекції Ірени Носик, які вона заповіла Національному музею
Ірена Носик (1928–2016) - українсько-канадська художниця, культурна діячка й артколекціонерка, ілюстраторка наукових фахових видань у галузі біології та зоології.
після еміґрації до Канади 1948 року, Ірена навчалася в Онтарійському коледжі мистецтв, від 1951 року працювала як художниця-ілюстраторка в Департаменті зоології / біології у Торонтському університеті
найбільшу популярність і визнання вона здобула саме за свої високоякісні праці, створені під час роботи в університеті. У 1960–1970 роках біологічні ілюстрації художниці привертали постійну увагу канадської преси. Крім нішевих наукових видань, про Носик писали й найпопулярніші канадські часописи «Toronto Daily Star» та «Toronto Tribune». У 1957 році ілюстрований щотижневий журнал «Star Weekly» розмістив на обкладинці кольорову світлину наукової ілюстраторки з мікроскопом на тлі картини з нетлею, підписавши фото: «Cover Girl with Unusual Job». Того самого року мережа CBC запросила Ірену Носик продемонструвати свої праці в телевізійному ток-шоу «Tabloid»
упродовж 26 років роботи в університеті Ірена Носик створила понад дві тисячі настінних ілюстрованих таблиць великого формату для університетських лекцій, а також чимало ілюстрацій для підручників і наукових статей. Багато таких робіт вона малювала з живих «моделей» за допомогою мікроскопів. Близько 700 широкоформатних таблиць, виконаних олією на полотні, нині зберігаються в архівах Торонтського університету
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
сьогодні хочу згадати сама і розповісти Вам про, як на мене, дуже цікаву мисткиню та науковицю Ірену Носик. Дізналася я про пані Носик завдяки проєкту, над яким працювала у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького 2021 року. Тоді музей експонував камерну виставку малярських робіт українських митців з приватної колекції Ірени Носик, які вона заповіла Національному музею
Ірена Носик (1928–2016) - українсько-канадська художниця, культурна діячка й артколекціонерка, ілюстраторка наукових фахових видань у галузі біології та зоології.
після еміґрації до Канади 1948 року, Ірена навчалася в Онтарійському коледжі мистецтв, від 1951 року працювала як художниця-ілюстраторка в Департаменті зоології / біології у Торонтському університеті
найбільшу популярність і визнання вона здобула саме за свої високоякісні праці, створені під час роботи в університеті. У 1960–1970 роках біологічні ілюстрації художниці привертали постійну увагу канадської преси. Крім нішевих наукових видань, про Носик писали й найпопулярніші канадські часописи «Toronto Daily Star» та «Toronto Tribune». У 1957 році ілюстрований щотижневий журнал «Star Weekly» розмістив на обкладинці кольорову світлину наукової ілюстраторки з мікроскопом на тлі картини з нетлею, підписавши фото: «Cover Girl with Unusual Job». Того самого року мережа CBC запросила Ірену Носик продемонструвати свої праці в телевізійному ток-шоу «Tabloid»
упродовж 26 років роботи в університеті Ірена Носик створила понад дві тисячі настінних ілюстрованих таблиць великого формату для університетських лекцій, а також чимало ілюстрацій для підручників і наукових статей. Багато таких робіт вона малювала з живих «моделей» за допомогою мікроскопів. Близько 700 широкоформатних таблиць, виконаних олією на полотні, нині зберігаються в архівах Торонтського університету
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Ірена Носик, без перебільшень, була дуже популярною науковицею і public figure в Канаді у 1960-х роках. Така собі cover girl. Її любила камера, казали про Ірену сучасники. Поява на токшоу Tabloid 1957 року саме науковиці й взагалі стала фурором, бо доти до студії запрошували здебільшого акторок та дружин відомих діячів
Ірена Носик мала ще й дуже хороше колекціонерське чуття. Її неймовірна харизма та комунікабельність дали їй змогу зібрати чудову колекцію творів українського мистецтва. У її збірці були твори Якова Гніздовського, Олекси Грищенка, Івана Іванця, Олекси Новаківського, Миколи Кричевського, Олени Кульчицької, Павла Ковжуна та багатьох інших знакових українських митців і мисткинь
частина її колекції, як заповіла сама Ірена Носик, після її смерті була передана до НМЛ та Чортківського краєзнавчого музею
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Ірена Носик мала ще й дуже хороше колекціонерське чуття. Її неймовірна харизма та комунікабельність дали їй змогу зібрати чудову колекцію творів українського мистецтва. У її збірці були твори Якова Гніздовського, Олекси Грищенка, Івана Іванця, Олекси Новаківського, Миколи Кричевського, Олени Кульчицької, Павла Ковжуна та багатьох інших знакових українських митців і мисткинь
частина її колекції, як заповіла сама Ірена Носик, після її смерті була передана до НМЛ та Чортківського краєзнавчого музею
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
💫пост до дня народження футуриста Анатоля Петрицького:
"…восени 1914 до Василя Кричевського прийшли два хлопці, років по 19, одягнені у якісь просторі блузи та широкі штани. Цей чудернацький одяг був дуже відмінним од прийнятого у ті часи. Але найбільше здивувало мене те, що у них були намальовані на щоках синьою фарбою кізлики.
Хлопці з ентузіазмом розповідали про застій і мертвеччину у мистецтві, про застарілість академічних традицій, про потребу прокладати нові шляхи, відкинувши все старе.
І здавалося, що ось-ось вони засукають рукави своїх блуз і стануть прокладати новий шлях кудись у невідоме.
Я тихенько спитав у своєї матері, Євгенії Кричевської, хто вони такі.
- Це студенти з художнього училища — Петрицький і Єлева.
- А чому у них козли на щоках і такий дивний одяг?
- Бо вони — футуристи, а футуристи роблять усе не так, як інші."
В. Павловський «Спогади про Василя Кричевського», 1965р.
Що на фото:
1️⃣ Автопортрет Анатоля Петрицького 1926 року для обкладинки журналу "Нове Мистецтво", оформлення якого він деякий час здійснював як художник.
2️⃣ Фотопортрет Анатоля Петрицького (книга "Анатоль Петрицький. Портрети сучасників". Київ, "Мистецтво", 1991)
3️⃣ Анатоль Петрицький, режисер Гнат Юра та його брат Олександр Юра-Юрський розглядають ескізи до вистави «Вій» за п’єсою Остапа Вишні. м. Харків, 1924 р. Із зібрання Національного музею історії України
4️⃣ фотопортрет Анатоля Петрицького 1916 року (з фонду Центрального державного архіву-музею літератури і мистецва) та фото Давида Бурлюка з "кізликами" на щоках, 1910-ті рр.
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
"…восени 1914 до Василя Кричевського прийшли два хлопці, років по 19, одягнені у якісь просторі блузи та широкі штани. Цей чудернацький одяг був дуже відмінним од прийнятого у ті часи. Але найбільше здивувало мене те, що у них були намальовані на щоках синьою фарбою кізлики.
Хлопці з ентузіазмом розповідали про застій і мертвеччину у мистецтві, про застарілість академічних традицій, про потребу прокладати нові шляхи, відкинувши все старе.
І здавалося, що ось-ось вони засукають рукави своїх блуз і стануть прокладати новий шлях кудись у невідоме.
Я тихенько спитав у своєї матері, Євгенії Кричевської, хто вони такі.
- Це студенти з художнього училища — Петрицький і Єлева.
- А чому у них козли на щоках і такий дивний одяг?
- Бо вони — футуристи, а футуристи роблять усе не так, як інші."
В. Павловський «Спогади про Василя Кричевського», 1965р.
Що на фото:
1️⃣ Автопортрет Анатоля Петрицького 1926 року для обкладинки журналу "Нове Мистецтво", оформлення якого він деякий час здійснював як художник.
2️⃣ Фотопортрет Анатоля Петрицького (книга "Анатоль Петрицький. Портрети сучасників". Київ, "Мистецтво", 1991)
3️⃣ Анатоль Петрицький, режисер Гнат Юра та його брат Олександр Юра-Юрський розглядають ескізи до вистави «Вій» за п’єсою Остапа Вишні. м. Харків, 1924 р. Із зібрання Національного музею історії України
4️⃣ фотопортрет Анатоля Петрицького 1916 року (з фонду Центрального державного архіву-музею літератури і мистецва) та фото Давида Бурлюка з "кізликами" на щоках, 1910-ті рр.
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
#адміноффтоп
третій рік жорстокої війни за право жити у своїй Незалежній Державі… саме час, на думку окремих арт медіа, знову тягти в інфопростір романтизовані і маніпулятивні меседжі про анархію, «анархічні ідеї в українському мистецтві», «утиски» арт-анархістів і нагадати за гризню річної давності, про яку б вже ніхто і не згадав
для чого це? для самоствердження? для клікбейту?
Господи, дапамажи! 🙃
UPD: контент цей, виявляється, створено в межах певної освітньої програми певної арт Інституції, яка афілійована з певним вітчизняним олігархом
третій рік жорстокої війни за право жити у своїй Незалежній Державі… саме час, на думку окремих арт медіа, знову тягти в інфопростір романтизовані і маніпулятивні меседжі про анархію, «анархічні ідеї в українському мистецтві», «утиски» арт-анархістів і нагадати за гризню річної давності, про яку б вже ніхто і не згадав
для чого це? для самоствердження? для клікбейту?
Господи, дапамажи! 🙃
UPD: контент цей, виявляється, створено в межах певної освітньої програми певної арт Інституції, яка афілійована з певним вітчизняним олігархом
у США Яків Гніздовський займався, серед усього іншого, й оформленням книг. Окремі ілюстровані ним фоліанти зараз вважаються бібліографічними раритетами. От як, наприклад, альбоми дереворитів “12 птахів”, “Flora Exotica” та “Гагарка, додо та орікс: загрожені та зниклі істоти”
минулого тижня, копирсаючись в архіві, абсолютно випадково натрапила на збірку любовної поезії американського автора Вільяма Джей Сміта, ілюстровану дереворитами Гніздовського. І це — просто ❤️, не раритет, звісно, але ідеальний контент, аби поділитися ним саме сьогодні
скооперувалася спеціально для цього з колегами з Якого біса? Медіа і запрошую вас подивитися на "любов, вплетену в текстуру дерева й паперу, що говорить до нас навіть через десятиліття" (с)
🌹 перегляньте усю серію світлин у каруселі на сторінці Якого біса? Медіа
минулого тижня, копирсаючись в архіві, абсолютно випадково натрапила на збірку любовної поезії американського автора Вільяма Джей Сміта, ілюстровану дереворитами Гніздовського. І це — просто ❤️, не раритет, звісно, але ідеальний контент, аби поділитися ним саме сьогодні
скооперувалася спеціально для цього з колегами з Якого біса? Медіа і запрошую вас подивитися на "любов, вплетену в текстуру дерева й паперу, що говорить до нас навіть через десятиліття" (с)
🌹 перегляньте усю серію світлин у каруселі на сторінці Якого біса? Медіа
«гостомельський» Бенксі — вже у Львові
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Міністерство культури та стратегічних комунікацій розпочало прийом заявок для участі у конкурсній комісії, яка обиратиме куратора українського павільйону на 61-й Венеціанській бієнале сучасного мистецтва 2026 року
маю надію, що 2026 року Україну представить достойний проєкт
пишучи репортаж про цьогорічну Венеційську бієнале та українську на ній присутність, мені, напевне, як ніколи довелося вдаватися до самоцензури... бо війна. Просто не хотілося "накидати" негативу і вносити зерно роздору у і без того наелектризоване суспільство
як на мене, проєкт нашого Національного павільйону був слабким. Слабким саме в кураторському аспекті, а не рівнем мистецтва там представленого. І справа не у скромному (і проблемному) фінансуванні, а, як у мене склалося враження, у недостатньому кураторському, зокрема експозиційному, досвіді створення проєктів саме такого штибу
але якось те бієнале відбули, щось показали - та й добре. Нехай проєкт 2026 року для нашого національного павільйону, перш за все, просто буде, бо до нього ще треба дожити, і нехай він буде сильним і репрезентативним
маю надію, що 2026 року Україну представить достойний проєкт
пишучи репортаж про цьогорічну Венеційську бієнале та українську на ній присутність, мені, напевне, як ніколи довелося вдаватися до самоцензури... бо війна. Просто не хотілося "накидати" негативу і вносити зерно роздору у і без того наелектризоване суспільство
як на мене, проєкт нашого Національного павільйону був слабким. Слабким саме в кураторському аспекті, а не рівнем мистецтва там представленого. І справа не у скромному (і проблемному) фінансуванні, а, як у мене склалося враження, у недостатньому кураторському, зокрема експозиційному, досвіді створення проєктів саме такого штибу
але якось те бієнале відбули, щось показали - та й добре. Нехай проєкт 2026 року для нашого національного павільйону, перш за все, просто буде, бо до нього ще треба дожити, і нехай він буде сильним і репрезентативним
19 лютого в Україні — День Державного герба
на фото — обкладинка проєкту державного герба Української держави та герб авторства Георгія Нарбута, 1918 р. зі збірки Національного художнього музею України. Роботи експонувалися на виставці "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" у Словацькій національній галереї влітку 2024 року
1918 року Георгій Нарбут завершив створення офіційного герба Української держави, наступниці УНР. Проєкт складався з трьох частин — обкладинки, рамки та власне герба. Виконаний був аквареллю та чистим золотом, дизайн нагадує стиль книжкової мініатюри. На гербі зображено козака з мушкетом на плечі — зображення, що походить від традиційної емблеми української козацької держави XVII-XVIII століть. Над щитом — тризуб (символ, вперше вжитий в Україні у середні віки). Використовуючи образи середньовічної та ранньомодерної історії, нова держава претендувала на спадкоємність з минулим
основою національної традиції для художника було бароко. Через окремі образи-символи на обкладинці герба Георгій Нарбут відтворював важливі для існування нації аспекти суспільного життя. Зокрема серед них:
▪️ дерево з гербами різних шляхетських родів — символ родоводу, спадщини
▪️ козак із булавою — символ влади
▪️ козак-бандурист — символ мистецтва
▪️ писар із книгою — символ науки
▪️ церква — символ релігії
▪️ робітник — символ праці
▪️ обеліск — символ памʼяті про минуле в майбутньому
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
на фото — обкладинка проєкту державного герба Української держави та герб авторства Георгія Нарбута, 1918 р. зі збірки Національного художнього музею України. Роботи експонувалися на виставці "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" у Словацькій національній галереї влітку 2024 року
1918 року Георгій Нарбут завершив створення офіційного герба Української держави, наступниці УНР. Проєкт складався з трьох частин — обкладинки, рамки та власне герба. Виконаний був аквареллю та чистим золотом, дизайн нагадує стиль книжкової мініатюри. На гербі зображено козака з мушкетом на плечі — зображення, що походить від традиційної емблеми української козацької держави XVII-XVIII століть. Над щитом — тризуб (символ, вперше вжитий в Україні у середні віки). Використовуючи образи середньовічної та ранньомодерної історії, нова держава претендувала на спадкоємність з минулим
основою національної традиції для художника було бароко. Через окремі образи-символи на обкладинці герба Георгій Нарбут відтворював важливі для існування нації аспекти суспільного життя. Зокрема серед них:
▪️ дерево з гербами різних шляхетських родів — символ родоводу, спадщини
▪️ козак із булавою — символ влади
▪️ козак-бандурист — символ мистецтва
▪️ писар із книгою — символ науки
▪️ церква — символ релігії
▪️ робітник — символ праці
▪️ обеліск — символ памʼяті про минуле в майбутньому
Український Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета