Почнемо з теми повернення, хоча визначити де знайомство, а де знайоме, іноді складно, але часу обмаль, нариси і так втрачають актуальність занадто швидко (не те що харчі та медикаменти у давно покинутих людьми кімнатах). Іноді, неможливо знайти точне місце, де колись проходило дитинство. Ансамбль наслідків тримає картинку докупи, але повністю пережити знову не є можливим. Ступаючи між рідними стінами, боятимемося одразу звертатися до нового, повертаючи дивною водою барви квітам (механічно зумовлено). Тільки тепер, стоячи на початках, вже ми маємо збирати анекдоти для новачків (крім нас нікого немає, без нас мовчання й забуття). Нехай бджоли більше не гудуть, але всюди в кінці часів звуки намагаються нагадати про нашу вразливість. Стогін вітру, зойк детектору, шум вентиляторів ноутбуку, тваринне завивання вдалечі, черга з куль, блискавка, крик, ось вона — Чорнобильдорфська опера. Перепрошую, не той відгук. Втім цікаво, як часто у минулорічній музиці виринають слова про дім. Чи вимушені ми залишатись на помежів’ї вічно? Де знайти ту довіру, що могла би притомити той меланхолійний відчай, який з'їдає відчуття руху? Катастрофи дають шанс на переродження, примушуючи формувати нові звички. Залишаючи свій відбиток на ненароджених, оповідають про помилки привидів. Те піднесене захоплення, з яким зустрічаємося на краю перед неосяжними силами, вивільняє від жаху. Тож нехай локальна зміна огорне випромінюванням всіх інших — ніщо не мусить залишатися у тіні! Перехідний стан за визначенням нестабільний, а спавн нескінченних монолітівців у кишку тільки посилює ностальгію. Маємо достойного послідовника — нехай цілі ще не пророблені, а континуум покритий розривами. Життя не за день виникло — все ще буде, лиш був би час. Свобода ще розквітне на радіоактивних руїнах криголаму. Навіть холодна вода вознесення, для когось може бути спасінням, не кажучи вже про підкорення щастя “тут і тепер”. Але порожнини не загоюються, тож прагнемо захистити, щоб потім все одно відпустити, сісти біля багаття й зосередитись на людях довкола. На жаль, за екраном все розгортається одночасно, тож вивільнення власного бажаного трикратно ускладнюється. Але й у грі не завадило би сповільнити час. Тоді, колись вкотре почуємо плач за Землею, але можливо, дощу вже не буде
Почнемо з теми повернення, хоча визначити де знайомство, а де знайоме, іноді складно, але часу обмаль, нариси і так втрачають актуальність занадто швидко (не те що харчі та медикаменти у давно покинутих людьми кімнатах). Іноді, неможливо знайти точне місце, де колись проходило дитинство. Ансамбль наслідків тримає картинку докупи, але повністю пережити знову не є можливим. Ступаючи між рідними стінами, боятимемося одразу звертатися до нового, повертаючи дивною водою барви квітам (механічно зумовлено). Тільки тепер, стоячи на початках, вже ми маємо збирати анекдоти для новачків (крім нас нікого немає, без нас мовчання й забуття). Нехай бджоли більше не гудуть, але всюди в кінці часів звуки намагаються нагадати про нашу вразливість. Стогін вітру, зойк детектору, шум вентиляторів ноутбуку, тваринне завивання вдалечі, черга з куль, блискавка, крик, ось вона — Чорнобильдорфська опера. Перепрошую, не той відгук. Втім цікаво, як часто у минулорічній музиці виринають слова про дім. Чи вимушені ми залишатись на помежів’ї вічно? Де знайти ту довіру, що могла би притомити той меланхолійний відчай, який з'їдає відчуття руху? Катастрофи дають шанс на переродження, примушуючи формувати нові звички. Залишаючи свій відбиток на ненароджених, оповідають про помилки привидів. Те піднесене захоплення, з яким зустрічаємося на краю перед неосяжними силами, вивільняє від жаху. Тож нехай локальна зміна огорне випромінюванням всіх інших — ніщо не мусить залишатися у тіні! Перехідний стан за визначенням нестабільний, а спавн нескінченних монолітівців у кишку тільки посилює ностальгію. Маємо достойного послідовника — нехай цілі ще не пророблені, а континуум покритий розривами. Життя не за день виникло — все ще буде, лиш був би час. Свобода ще розквітне на радіоактивних руїнах криголаму. Навіть холодна вода вознесення, для когось може бути спасінням, не кажучи вже про підкорення щастя “тут і тепер”. Але порожнини не загоюються, тож прагнемо захистити, щоб потім все одно відпустити, сісти біля багаття й зосередитись на людях довкола. На жаль, за екраном все розгортається одночасно, тож вивільнення власного бажаного трикратно ускладнюється. Але й у грі не завадило би сповільнити час. Тоді, колись вкотре почуємо плач за Землею, але можливо, дощу вже не буде
BY АЦ "Щастя"
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
If you initiate a Secret Chat, however, then these communications are end-to-end encrypted and are tied to the device you are using. That means it’s less convenient to access them across multiple platforms, but you are at far less risk of snooping. Back in the day, Secret Chats received some praise from the EFF, but the fact that its standard system isn’t as secure earned it some criticism. If you’re looking for something that is considered more reliable by privacy advocates, then Signal is the EFF’s preferred platform, although that too is not without some caveats. In this regard, Sebi collaborated with the Telecom Regulatory Authority of India (TRAI) to reduce the vulnerability of the securities market to manipulation through misuse of mass communication medium like bulk SMS. "We as Ukrainians believe that the truth is on our side, whether it's truth that you're proclaiming about the war and everything else, why would you want to hide it?," he said. Telegram was founded in 2013 by two Russian brothers, Nikolai and Pavel Durov. As a result, the pandemic saw many newcomers to Telegram, including prominent anti-vaccine activists who used the app's hands-off approach to share false information on shots, a study from the Institute for Strategic Dialogue shows.
from jp
