Реконструкція англосаксонського язичницького храму.

На північному заході сучасної Англії, на території графства Нортумберленд, знаходилося велике поселення англосаксонського періоду, яке називалося Іверінг. Це поселення, розташоване на родючій рівнині між пагорбами, ймовірно, було одним з головних англосаксонських центрів того часу та "столицею" англосаксонського королівства Берніція, яке існувало з 6 століття до об'єднання з валлійським королівством Дейра у 654 році.

Назва поселення, Іверінг, була задокументована ще англосаксонським письменником та науковцем Бедою в 731 році, в його працях назва цього міста має форму Ad Gefrin, що походить від слів з мов британських кельтів: gevr — «козли», та brïnn «пагорб». Таким чином, назва колись означала «пагорб козлів». За свідченнями Беди, це місто заходилося вздовж річки Глен та раніше було "королівським", але після християнізації з невідомої причини було покинуте.

У Іверінзі було побудовано багато будівель, частина з яких були знайдені археологами. З найцікавіших, велика будівля A1 з залом та траншеями для стін, згоріла, але була «міцніше і точніше» відбудована. Будівля A2 з великим залом та частоколом навколо, була знесена, швидше за все тому, що з розширенням міста, «на цьому місці вона перестала бути корисною». Будівля A3 нагадувала «більшу та складнішу версію A1», також була знищена пожежею та відбудована.

Будівля A4 з великим залом була схожа на A2. Будівля A5 вже відрізнялася від інших, описувалася археологами як «будинок або навіть котедж», на кожній з чотирьох сторін мала двері. Будівлі A6 і A7 були ідентифіковані як старіші за A5, але мали подібний розмір. Велика будівля D1 була залом, її стіни з усіх сторін спиралися на дерев'яні стовпи, занурені в землю. Ця будівля зносилася та перебудовувалося.

Найцікавіше, будівля D2, реконструкція якої представлена на зображеннях, описується як «за розміром і формою подібна до D1», була також знесена, після чого побудувна нова «більша та складніша» версія. Ця будівля вважається язичницьким храмом або святинею. На це вказує повна відсутність будь-яких предметів, пов'язаних з повсякденним побутом, та три окремі отвори в землі, ймовірно для ідолів Богів. Поруч була велика яма, заповнена кістками тварин, в здебільшого черепами Волів.

Беда опис внутрішнього оздоблення храму не надав, оскільки до його часу поселення було покинуте. Але виходячи з даних археологічних розкопок, та відштовхуючись від опису Адамом Бременським святилища в Уппсалі, можна припустити, що в храмі у Іверінзі були ідоли Водена, Тунора, та Фрейра, як найбільш шанованих божеств. Храм, як припускають деякі дослідники, був побудований королем Редвальдом Вуффінгом, який вів свій родовід від Одна.

В самому поселенні також було знайдено докази обробки металів, шматки золота та монети, ювелірні вироби, кінні упряжі, засоби для виготовлення одягу. Знайдені ювелірні вироби та упряжі виявилися подібними до тих, які були знайдені під час розкопок в поховання Саттон-Ху, яке також пов'язується з Редвальдом. В епоху вікінгів покинутий англосаксами Іверінг був зайнятий скандинавами — у 868 році використовувався датчанами як форт, також там стояв гарнізон людей ярла Багсека.

☠️ @vallholl