страшно середньовічне

жив собі якось лицар (у більшості версій цього чуда — цілком собі умовний анонімний лицар, але ми називатимемо його волтером, бо саме таке ім’я він носить у збірці чудес, виданій 1906 року), який дуже шанував божу маму й повсякчас до неї молився. якось, прямуючи зі своїми колегами-лицарями на турнір, волтер проїздив повз присвячене їй абатство й почув, як там служать месу; а що саме була субота, тобто марійний день, то він вирішив залишитися на службу. колеги просили його не відволікатися від планів, але лицар зліз із коня й пішов у храм; вони почекали трохи, але зрештою махнули рукою і поїхали змагатися, бо всі тут дорослі самостійні люди й можуть самі вирішувати, що їм важливіше.

а от волтер пішов до церкви й молився до божої мами так натхненно, що зовсім забув про плин часу. коли зброєносець спробував витягти його з храму, щоб, може, встигнути бодай на завершення турніру, бо ж не з’явитися там зовсім було б ударом по воїнській честі, лицар відповів, що лишиться до кінця меси, а там уже як бог дасть. вийшло так, що саме цього разу бог дав дуже довгу месу, яка тривала аж до вечора. тож коли волтер зі зброєносцем нарешті сіли на коней, щоб їхати на турнір, то побачили, що всі вже звідти повертаються.

та замість того, щоб кепкувати з колеги, який пропустив нагоду на людей подивитися і себе показати, лицарі стали вітати волтера з перемогою, вклонятися йому покірно і навперебій розповідати, як їх вразили його лицарські таланти — мовляв, пане, ти аж сяяв, коли нас перемагав, ми ще ніколи не бачили такої вправності, ніхто не міг тебе торкнути, хоч як старався, і жодному не вдалося уникнути твого списа. волтер спочатку трохи здивувався і спробував пояснити, що його не було на турнірі, але лицарі так палко запевняли, що був і в процесі бою прославляв бога оцим самим голосом, який вони зараз чують, що він зрештою зрозумів: це божа мама замінила його на змаганнях, щоб йому не довелося ні відволікатися від молитви, ні втрачати честі в очах колег.

божа мама загалом відома своїми перевтіленнями; я колись переповідала, наприклад, чудо, у якому марія роками підміняла в монастирі черницю, що пішла в загул. але в усіх чудесах вона перетворюється на жінку — і тільки в цьому на чоловіка. а в марійних кантиках альфонса х кастильського є ще радикальніша версія чуда (кантика 63): там божа мама їде не просто лицарем на турнір, а цілковито собі воїном на поле бою, щоб під час облоги міста сан-естебан-де-гормас допомогти кастильському графові гарсії білорукому відбитися від нападу маврів. як і в стандартній версії чуда, поки божа мама б’ється, лицар молиться у храмі, а потім, вийшовши, чує від графа про свої подвиги: «якби не ти, клянуся богові, мене і моє військо б дощенту розбили, але ти вбив стільки маврів короля альманзора, що він здався».

одне слово, святі жінки — і навіть головна пресвята жінка — теж уміють послуговуватися зброєю.

лицар на ілюстрації з укладеного в xv столітті гербарію гербовника так задрапований, що там під латами цілком може й божа мама виявитися. серйозно, ніколи не знаєш.

#чудотворення

www.group-telegram.com/jp/so_medieval.com/2473

2.0K viewsJan 10 at 08:43

жив собі якось лицар (у більшості версій цього чуда — цілком собі умовний анонімний лицар, але ми називатимемо його волтером, бо саме таке ім’я він носить у збірці чудес, виданій 1906 року), який дуже шанував божу маму й повсякчас до неї молився. якось, прямуючи зі своїми колегами-лицарями на турнір, волтер проїздив повз присвячене їй абатство й почув, як там служать месу; а що саме була субота, тобто марійний день, то він вирішив залишитися на службу. колеги просили його не відволікатися від планів, але лицар зліз із коня й пішов у храм; вони почекали трохи, але зрештою махнули рукою і поїхали змагатися, бо всі тут дорослі самостійні люди й можуть самі вирішувати, що їм важливіше.

а от волтер пішов до церкви й молився до божої мами так натхненно, що зовсім забув про плин часу. коли зброєносець спробував витягти його з храму, щоб, може, встигнути бодай на завершення турніру, бо ж не з’явитися там зовсім було б ударом по воїнській честі, лицар відповів, що лишиться до кінця меси, а там уже як бог дасть. вийшло так, що саме цього разу бог дав дуже довгу месу, яка тривала аж до вечора. тож коли волтер зі зброєносцем нарешті сіли на коней, щоб їхати на турнір, то побачили, що всі вже звідти повертаються.

та замість того, щоб кепкувати з колеги, який пропустив нагоду на людей подивитися і себе показати, лицарі стали вітати волтера з перемогою, вклонятися йому покірно і навперебій розповідати, як їх вразили його лицарські таланти — мовляв, пане, ти аж сяяв, коли нас перемагав, ми ще ніколи не бачили такої вправності, ніхто не міг тебе торкнути, хоч як старався, і жодному не вдалося уникнути твого списа. волтер спочатку трохи здивувався і спробував пояснити, що його не було на турнірі, але лицарі так палко запевняли, що був і в процесі бою прославляв бога оцим самим голосом, який вони зараз чують, що він зрештою зрозумів: це божа мама замінила його на змаганнях, щоб йому не довелося ні відволікатися від молитви, ні втрачати честі в очах колег.

божа мама загалом відома своїми перевтіленнями; я колись переповідала, наприклад, чудо, у якому марія роками підміняла в монастирі черницю, що пішла в загул. але в усіх чудесах вона перетворюється на жінку — і тільки в цьому на чоловіка. а в марійних кантиках альфонса х кастильського є ще радикальніша версія чуда (кантика 63): там божа мама їде не просто лицарем на турнір, а цілковито собі воїном на поле бою, щоб під час облоги міста сан-естебан-де-гормас допомогти кастильському графові гарсії білорукому відбитися від нападу маврів. як і в стандартній версії чуда, поки божа мама б’ється, лицар молиться у храмі, а потім, вийшовши, чує від графа про свої подвиги: «якби не ти, клянуся богові, мене і моє військо б дощенту розбили, але ти вбив стільки маврів короля альманзора, що він здався».

одне слово, святі жінки — і навіть головна пресвята жінка — теж уміють послуговуватися зброєю.

лицар на ілюстрації з укладеного в xv столітті гербарію гербовника так задрапований, що там під латами цілком може й божа мама виявитися. серйозно, ніколи не знаєш.

#чудотворення

BY страшно середньовічне