Тактикульна Бургерна

Поліз в заміткі і виявив там текст який написав коли їхав на цю ротацію. Тоді постити його не можна було через ОпСек, але певно зараз вже можна.

Друга година ночі. Я п'ю каву на АЗС. На парковці сплять пацани в машинах, ми зупинились шоб вони трохи вздрімнули. Попереду ще сотні кілометрів дороги на Донбас. Я черговий раз вертаюсь в сектор.
Кожен виїзд був емоційно складним, хоч і по різному. Але ніколи не було так складно як в цей раз. Певно наклалось те як мені остопіздила війна, і те наскільки щасливий я був вдома. Вперше за все життя я дійсно розумів що повернувся додому, проводив час з родиною, побував в місцях сили, зустрічався з друзями і блять наскільки ж це все краще ніж знову провести місяці на Донбасі, щоденно хвилюючись лиш за дві речі: чи нікого з наших не вбили, і кого вбили ми.
Але знаєте, як би я не хотів знов понити як втомився, чи почати філософську дискусію про те як війна краде в нас кращі роки життя, але те що перед самим виїздом я усвідомив НАСКІЛЬКИ я щасливий - змогло знову припідняти мою мотивацію. Я знову згадав для чого я роблю свою роботу. Колись, коли мені не було чого втрачати, в мене не було і проблем з мотивацією. Зараз головною мотивацією став страх втратити те що в мене є. А я не люблю боятись. Тому я знову і знову буду вертатись на війну, до тих пір поки війна не кінчиться, або я не зрозумію що я остаточно вигорів і більше не в стані ефективно нести смерть ворогам. Тому що ні одне стерво не забере у нас і наших нащадків право просто насолоджуватись життям поруч з близькими, і радіти не тому що полеглому побратиму поставили меморіальну дошку, а тому що відвідав якусь круту місцину.
Ми всі хочемо щоб це вже закінчилось панове. Справа за малим. Вбити всіх ванюшек. Це все рівно простіше ніж реалізувати систему демобілізації в Україні. Тому вперед, панове контрактори. Дорога до вільної Родезії має бути вистелена трупами кацапів. А наша задача забезпечити будматеріал.
Доповідь закінчив.

www.group-telegram.com/jp/tacticool_burger.com/2684

7.7K viewsCallsign_Burger.ua➕, Nov 10 at 07:45

Поліз в заміткі і виявив там текст який написав коли їхав на цю ротацію. Тоді постити його не можна було через ОпСек, але певно зараз вже можна.

Друга година ночі. Я п'ю каву на АЗС. На парковці сплять пацани в машинах, ми зупинились шоб вони трохи вздрімнули. Попереду ще сотні кілометрів дороги на Донбас. Я черговий раз вертаюсь в сектор.
Кожен виїзд був емоційно складним, хоч і по різному. Але ніколи не було так складно як в цей раз. Певно наклалось те як мені остопіздила війна, і те наскільки щасливий я був вдома. Вперше за все життя я дійсно розумів що повернувся додому, проводив час з родиною, побував в місцях сили, зустрічався з друзями і блять наскільки ж це все краще ніж знову провести місяці на Донбасі, щоденно хвилюючись лиш за дві речі: чи нікого з наших не вбили, і кого вбили ми.
Але знаєте, як би я не хотів знов понити як втомився, чи почати філософську дискусію про те як війна краде в нас кращі роки життя, але те що перед самим виїздом я усвідомив НАСКІЛЬКИ я щасливий - змогло знову припідняти мою мотивацію. Я знову згадав для чого я роблю свою роботу. Колись, коли мені не було чого втрачати, в мене не було і проблем з мотивацією. Зараз головною мотивацією став страх втратити те що в мене є. А я не люблю боятись. Тому я знову і знову буду вертатись на війну, до тих пір поки війна не кінчиться, або я не зрозумію що я остаточно вигорів і більше не в стані ефективно нести смерть ворогам. Тому що ні одне стерво не забере у нас і наших нащадків право просто насолоджуватись життям поруч з близькими, і радіти не тому що полеглому побратиму поставили меморіальну дошку, а тому що відвідав якусь круту місцину.
Ми всі хочемо щоб це вже закінчилось панове. Справа за малим. Вбити всіх ванюшек. Це все рівно простіше ніж реалізувати систему демобілізації в Україні. Тому вперед, панове контрактори. Дорога до вільної Родезії має бути вистелена трупами кацапів. А наша задача забезпечити будматеріал.
Доповідь закінчив.

BY Тактикульна Бургерна