Укрліт!

ІV. Ну і, зрештою, місто — один з головних героїв тексту. Саме заради міста Нечуй вдається до численних нових персонажів-з-конопель, до вставних новел у їхніх діалогах: тут тобі й оті актори з лінійками, і морфіністка, і сполонізовані чернігівські дідичі — вироджені нащадки славної козацької старшини.

☁️Гітарні співи, прогулянки, повітряні кулі, бали, буддизм — усе, в контексті чого ви, може, не дуже-то й думали про Київ 1840—1860-х, є у "Хмарах". І це прекрасно.

V. Тексти виходить панорамний, насправді геть не схожий на повість — і в цьому його слабке місце. Зараз історії вже так не пишуть: це чисто хронікальний виклад. Не Б сталося, бо А, а сталося А, тоді Б, тоді В... Ми вже від такого відвикли.

☁️Нечуй починає історію як родинну сагу — а далі перескакує на геть лівих людей, не підв'язує ниточки, обманює очікування читачів (наприклад, ми всі дружно чекали, що Радюк мелодраматично плюне Ользі в очі з того самого парапету, на якому їй освідчувався, — але не сталося!). Наративний темп міняється від частини до частини — і не завжди органічно. Але, якщо відпустити ситуацію і тримати в голові, що Нечуй хоче розказати не так про людей, як про Місто і Національну ідею, все стає на свої місця.

☁️Крім того, текст вартий уваги заради пані Високої. Ви полюбите Ликерію Петрівну, щойно побачите. Спробуйте хоч би заради неї 💙
#XIX_ст

(P.S.: Хочете вірте, хочете ні, а "Хмари" в унівєрі в нас були в програмі історії літератури другої половини ХІХ ст. Але після десяти однакових селянок, яких звів панич, у "корифеїв" — я туди не дійшла. А дарма.)

Звісно, Телеграм коряво опублікував, та шо ж))

www.group-telegram.com/jp/ukrlit_i_vsjake.com/1607

621 viewsedited  Oct 8 at 07:16

ІV. Ну і, зрештою, місто — один з головних героїв тексту. Саме заради міста Нечуй вдається до численних нових персонажів-з-конопель, до вставних новел у їхніх діалогах: тут тобі й оті актори з лінійками, і морфіністка, і сполонізовані чернігівські дідичі — вироджені нащадки славної козацької старшини.

☁️Гітарні співи, прогулянки, повітряні кулі, бали, буддизм — усе, в контексті чого ви, може, не дуже-то й думали про Київ 1840—1860-х, є у "Хмарах". І це прекрасно.

V. Тексти виходить панорамний, насправді геть не схожий на повість — і в цьому його слабке місце. Зараз історії вже так не пишуть: це чисто хронікальний виклад. Не Б сталося, бо А, а сталося А, тоді Б, тоді В... Ми вже від такого відвикли.

☁️Нечуй починає історію як родинну сагу — а далі перескакує на геть лівих людей, не підв'язує ниточки, обманює очікування читачів (наприклад, ми всі дружно чекали, що Радюк мелодраматично плюне Ользі в очі з того самого парапету, на якому їй освідчувався, — але не сталося!). Наративний темп міняється від частини до частини — і не завжди органічно. Але, якщо відпустити ситуацію і тримати в голові, що Нечуй хоче розказати не так про людей, як про Місто і Національну ідею, все стає на свої місця.

☁️Крім того, текст вартий уваги заради пані Високої. Ви полюбите Ликерію Петрівну, щойно побачите. Спробуйте хоч би заради неї 💙
#XIX_ст

(P.S.: Хочете вірте, хочете ні, а "Хмари" в унівєрі в нас були в програмі історії літератури другої половини ХІХ ст. Але після десяти однакових селянок, яких звів панич, у "корифеїв" — я туди не дійшла. А дарма.)

Звісно, Телеграм коряво опублікував, та шо ж))

BY Укрліт!