Ольча, яку не зупинити: збір на авто для ГУР

Війна змінює нас усіх.
Ольча зараз у психіатричній лікарні.
Таке трапляється, коли на твої плечі лягає занадто багато.

Але є те, що ніхто не вилікує і не змінить — це її волонтерство.
Воно в крові.

Ольча не зупиняється!
Навіть на дурці у лікарні.

Зараз ми разом збираємо кошти на авто для ГУР
Разом: Ольча + Дика Пошта
Бо війна завтра не закінчиться.

🎯Ціль: 212 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/47rfBFTqvW

💳Номер картки банки
4441 1111 2965 8062


Давай донать
Війна триває

спроби виспатися і виписатися схожі, адже  успіхом не увінчані
ком у горлі довжиною у ніч застрягає на півдорозі до виходу
так і я застрягаю на півдорозі до правди
надто багато правок вносить внутрішній цензор
надто багато недосказаних слів я докладаю у кулю,
що її я пхатиму вверх по схилу
привіт Сізіфу
привіт у всі чати без відповіді
я обіцяю колись повернутися,
коли зберуся із силами
і визнаю свої слабкості
себто — віддам себе вітру
може він здмухне із мене безсоння
і принесе хороші новини з Південного Сходу

а поки лишається пірнати в місцеві пейзажі
й шукати знайоме
пазл за пазлом збирати із нього дитинство

бувалі радять, поки є час висипатися
серце благає, поки є сили виписуватись
поки зуби дракона не перемололи замурзане тіло
поки жорстока реальність не вирвала твій хребет із контексту
і не викинула на смітник історії

вітер говорить любити, адже маєш кого

мамо, я на вікіпедії

А так про себе пише наступний представник #WikipediaPoet, Карич (справжнє ім'я-прізвище — Олексій Каркачов):

📜 "Карич — найкращий воротар серед поетів, найкращий поет серед воротарів.
Виріс серед степів Кіровоградщини, але довго ніде не затримувався. Спробував осісти у Києві, але армія вирішила інакше.

Як поет еволюціонував на онлайн-конкурсах і навіть кілька з них виграв. Любить виступати зі своїми віршами офлайн, активно махаючи руками (воротарська звичка).
Як ви вже зрозуміли, крім поезії захоплюється футболом, слідкує за іншими видами спорту і балується короткою прозою."

💬 З Каричем знайомий тільки онлайн, та, сподіваюсь, буде нагода, перетнутись наживо.
Щодо поезії — дуже мені імпонує його так званий "стиль викладу фактів" — суміш лагідних художніх засобів із реалістичною подачею оповіді. І з того, що я чув від нього в записі, Карич проявив себе як потужний декламатор, і не здивуюсь, якщо з часом із цим профайлом він стане одним з провідних імен мілітарної укрпоезії, якщо не всієї загалом.

наступний пост надсилаю відкладеним повідомленням, адже зввтра їду на позицію і не знаю чи матиму змогу сюди заходити

але так співпало, що в цей день 4 роки, як я разом зі своєю неймовірною дружиню Олею. вона моя підтримка, натхнення і щастя. з нею мені все дається легше. тому в цей день до тебе вірш✨

дозволь забути тебе на хвилину, аби пізнати наново,
прокласти дорогу пальцями між дредами й давніми шрамами,
туманити розум тобою за мить і не шукати причину,
плисти у безмежжі твоїх думок, як в морі з тоніка й джину.

дозволь забути тебе на хвилину, аби все відчути спочатку –
твою звабливу відьомську пісню зашиту у магію чатів,
твої невинно-красиві очі, які вишукують потяг,
як будь-який награний сумніво-спротив здмухує перший дотик.

дозволь забути тебе на хвилину, аби зустрітись вперше,
залізти на гору із видом на місто, уявні кордони стерши.

це було би просто чудо
та я вже ніколи тебе не забуду💚

місто тисячі пагорбів стоїть на стиці двох бронеплит.
і я стрибаю між ними, як кіт,
намотавши на вуса назви віддалених вулиць.
слони праворульні уже у зимове взулись
і кличуть кудись на схід.

місто говорить: "будь який сумнів зітри
із мапи твої блукань
є тільки ти, дорога і у руці рука.
веде тебе поміж хащів, витягує із забуття,
малює нові орієнтири на мапі твоїх звитяг.

місто повчає: затям —
я — лише збірка зустрічей, а ніч лише збірка снів.
ти нам нічого не винен, тож все, що хочеш, візьми,
як руни скажуть, що час.
зорі збирай у кошик, ніби гриби лісник,
всотуй кожну хвилину і покидай причал.

зазвичай на стиці ти бачиш тріщини.
із них виповзають питання, що кличуть вічними
і довго гризуть тебе,
але сьогодні ти чуєш наказ знищити
і там на стиці виростає хребет

твій

🚗 Новий збір на бойовий корч🔥

Ми тільки-но закрили збір на автівку для ГУР, але перепочити не вийде — горить! Бійці 1 самохідного артилерійського дивізіону 40 ОАБр ім. Великого князя Вітовта терміново потребують бойової машини. Поки купуємо одну, вже збираємо на наступну — бо мобільність = життя!

Що шукаємо?

✔ Корч (але живучий, як бабусина шафа!)
✔ 4×4 (бо наші дороги — це сюжет фільму жахів)
✔ Дизель (бо економічніше)
✔ Механіка (бо простіше полагодити колгоспним методом)
✔ Все інше — неважливо, аби їхало і не вмерло!

Ціна питання: 6000$
Ви вже не раз творили дива! Давайте зробимо це ще раз 💪

💳 Банка: [4441 1111 2127 4876]
📲 Монобанка: [https://send.monobank.ua/jar/5uVph92VMK]
💸 PayPal: [[email protected]]

Донат — це ще один снаряд у ствол! 💥 Підкиньте хлопцям на перемогу! 🚀


Давай донать!
Війна — триває 🫡

саурон дивиться на тебе крізь хмари
очима із тисячократним зумом
видивляється в тобі слабину,
шукає незграбності,
чекає, коли ти перечепишся і регоче
незтерпним дзижчанням і страхітливим шелестом.
ти ховаєшся від цього сміху,
ховаєшся від свого страху
у власному світі, що стиснувся до меж підвалу,
до стін якого ти тулишся,
у якому ти кріпиш віру на стяжки,
армованим скотчем латаєш надію,
заряджаєш батки любов'ю,
аби дотриматись до перезмінки,

дочекатись, поки мордорські очі відвернуться
і вибігти назовні,
вдихнути повітря,
зловити промені,
прицілитись,
щоб той, хто дивиться на тебе з-за хмар

осліп назавжди

це я стою з побратимом весь такий красівий і споряджений, тому що ви мені надонатили на екіп, за що я вам дуже вдячний. в ньому я вже десь місяць роблю роботу, почуваю себе безпечно, тепло і зручно.

а стали ми так красіво, бо на дрон, який я тримаю в руках, потрібно батареї, багато батарей. щоб він цілий день висів у повітрі і ми могли робити якісне вбивство русні. тож ми всім підрозділом просимо вас задонатити на це діло.

загальна мета збору — 123 тисячі. ціль моєї баночки — 10 тисяч гривень. давайте закриємо швиденько!

Дякую вам, що доволі швидко закрили баночку ✨
Основний збір вже теж майже закрито, а частину акамуляторів уже замовили🫡

Отаким от займався незадовго до мобілізації. Респект ЛітСлему за зйомочку і за події, звісно. З такою якістю монтажу виглядає навіть пристойно)

https://youtu.be/Uh9FamfrbvI?si=XYz86dwQOLzkYCEB

три роки нової реальності. реальності, в якій ми живемо, в якій ми звикли до того, до чого не звикають. але, звикнувши, важливо не забути. не забути про мету і про ціну.

сьогодні хочеться згадати свій перший текст, який народився посеред жахів повномасштабки. для мене він і досі лишається найважливішим, адже нагадує про єдність, яка охопила нас тоді і якої так хочеться зараз.

блокпостравматичне

коли я робив укріплення для ТрО, хлопець, років на 5 молодший за мене запитав у бійця:
"а що буде з усіма цими блокпостами, коли ми переможемо?"
я подумав: "а й справді, що буде з цими мішками, наповненими піском, землею, українською люттю та уламками довоєнного побуту?
на плечі яких титанів ми поскидаємо бетонні блоки?
чи захочуть тролейбуси, що стоять впоперек спорожнілих київських вулиць повертатись в депо?
а протитанкові їжаки? що буде з ними? напевно, порозбігаються до протитанкових лісів і будуть приходити інколи влітку до заміських будиночків, де діти годуватимуть їх молоком, перш ніж піти спати, уже не в погреб"

лопата, вчергове занурившись у землю, врізалась у корінь дерева,
що вдень турботливо накривало блокпост тінню
боєць казав: "копайте друзі, землі багато і вона наша. це головне"
я копав все завзятіше , промінявши втому на безкінечне бажання помсти
я уявляв, що занурюю залізо не в глинисту землю на околиці Києва,
а в голову кожного заблукалого болотного упиря
і вигрібаю з нього те, що мало б зватись мізками,
а потім закидаю на їх місце безмірне відчуття провини, яке, звісно ж, не приживається
тоді я засипаю в їхні черепні ящики біль, біль у чистому вигляді, і наказую повернути його туди, звідки він прибув, повернути у надлишку, щоб він замінив у болотній імперії всі дефіцитні товари і струменів на болотних упирів та зомбі
потоками крові, дивився на них з усіх вітрин і залітав би до них у вікна разом з холодними, пекучими вітрами, розбиваючи скло.

хлопця, що пліч-о-пліч зі мною насипає землю в мішки, звати Кирилом,
але це по паспорту, так то він каже, що ім'я йому Єгор.
Кирил-Єгор наповнює вечоріючу тишу наївним підлітковим аналізом подій, про які підліток і чути не мав би,
а також примітивними жартами, добивки яких я вгадуюю ще на початку анекдоту, але все одно посміхаюсь,
коли кладу черговий мішок для вогневої точки кулеметника і розумію,

що коли ми переможемо, ми розберемо усі блокпости
і побудуємо з них вежу, як колись намагались у Вавилоні,
щоб дістати до самого неба і побачити богів.
ми добудуємо цю вежу, але серед сплячих, втомлених від ракет хмар,
ми не знайдемо нікого.

адже відтепер боги - це ми.

Нумо привітаємо мого друга і живу легенду поетичного комьюніті донатиками ✨

не повірите, у мене сьогодні вкотре День народження 😎🍒
привітання приймаються ☺️

У свій день народження відкриваю мікробанку Скриню Вишеньтаря, щоб бустанути збори від @dadisart (РЕБ, супутні потреби), @veroveroverover (антени), @muzahuyuza (пікап) віддячуючи Збройним Силам!

Скриня Вишеньтаря:
5168752138007615

https://www.privat24.ua/send/gg1yv

🎯 Ціль збору: 3333 грн за 3 дні
(люблю красиві числа, та будь-яка сума на благодійність – це вже прекрасно ✨)

підтримуймо ЗСУ разом!
буду дуже вдячний ☺️❤️

дякую, що читаєте, коментуєте, надихаєте та підтримуєте 🥰
люблю і ціную вас 🤗

p.s. якщо ще є бажання і можливість скромно підтримати мою творчість, це можна зробити на особисту картку
PrivatBank 4731185634973942
👉 👈