Ліваки - вірус знищення державності.

Сто років пройшло.

А нічого не змінилося.

Окрім того що радіймо.

Тепер лівацьких ссявок мізерна секс-меншина.

На фронті - націоналісти.

Тому Голодомору-2033 після масового дезертирства в УНР-2024 не буде.

Текст Юрія Сиротюка:

«Не будь як Сєрьога, будь як Боря.

Моду на ухилянство, змінила мода на виправдання дезертирства - СЗЧ (самовільного залишення частини).

Аргументів в обох випадках мільярд.

Сєрьога вирішив звалити і навалив великий текст.

Одне з лівацьких неомарксистських видань надрукувала його як політичний маніфест.

І якщо раніше СЗЧ було огидним вчинком, який приховували, тепер це «позитивний приклад» для наслідування.

На відміну від Сєрьоги, Боря текстів не пише. І помийка про Борю не напише нічого доброго.

Боря воює з 2014-го. І досі не до кінця оформленні документи. Після втрати військового квитка й прой..їв бригадних канцеляристів, Боря воює на заячих правах.

Ходить на штурми, коли відмовляє зброя, забирає трофейну і валить.

Боря проблемний. І служба в нього не бездоганна. І зовсім не медійний.

Замаханий. Побитий. Каже: «замахало все, піду в СЗЧ», а потім сам продовжує, «ми ж не для них, ми ж за себе і за Україну». І Боря їбашить далі.

Знаю таких багато.

Сидять на позиціях по тридцять діб без змін. Є й поза сто. Без надії на евакуацію.

Що мотивує цих дядьків, мобілізованих і безпафосних мовчки щодня йти у невідоме? Лиш характер і власне сумління.

Крайній виїзд. Сидить група. Тре змінити побратимів, що фактично в оперативному оточенні. Авто попередньої групи розстріляли, хтось зірвався на пелюстках, якими всуціль заміновані логістичні мережі. Хтось нервово курить, хтось голосно жартує, той дописує рідним. Хлопець на першому виїзді «без лиця». Нервує і не може себе опанувати. Але сідає і їде в невідоме. Моди на відказництво у нас не має.

До чого я. Будь-яка глорифікація дизентирів, які б не були мотиви оспівувачів неиприйнятна.

Війна не терпить сірих зон. Великі слова і шеврони потребують вчинків.

Назвався козаком - будь ним.

Звісно на майбутнє краще бути лідером партії втікачів, ухилянтів, СЗЧешників чи відмовників.

Електоральних вигод серед штурмової піхоти не знайдеш. Бо виборці можуть до виборів і не добути.

Але Боря їбашить в цю рускую рулєтку, а Сєрьога уїбав з мільйоном причин і мега підтримкою ліволіберальної підерусні.

Їбашитися і зʼїбати - Здається корінь один, а зміст різний.

Гордий, що дружу з проблемним Борею, а не зірковим Сєрьожеє…

Шкода, що хтось вважає що сто років тому саркастично проспіване «ой на на горі женці жнуть, під горою дизертири пруть» нині стає політичним прапором.

Тоді це Україну погубило. Не думаю що і нині допоможе.

В підсумку. Лиш дірка утворилася на фронті. І якщо хтось розраховував на закритий фланг і перекритий сектор - намарне. Сірьога зʼїбався. Добре, що Боря далі їбашиться. За себе і за того модного пацана, шо «устав»…

Ну й Жека Карась як виявилося був правий:)»

Юрій Сиротюк, 5 ОШБр. Колишній народний депутат України, націоналіст, воював з грижею від таскання МК-19, «добровільно демілітаризуватися» не планує, Голодомор-2033 не допустить.

Поширте. Хай ліваки і зрадойоби виють🫶

Вугледар. Підполковник Ігор Гриб. Червона іржа.

Гриб. Комбат 186 окремого батальйону 123 окремої бригади ТрО.

Проходив військову службу за контрактом з 2014 року, брав участь у боях на Савур-Могилі, в Іловайську, в обороні Мар’їнки та Красногорівки.

Лицар ордену ордену «Богдана Хмельницького» та кавалер ордену «За мужність».

186 бат відмовився заходити в Угледар на підтримку бійців 72 бригади.

В результаті - більше сотні бійців 186 батальйону в СЗЧ.

А чорні запорожці не отримали підкріплення, виходили дуже важко, понесли великі втрати.

Підполковник Гриб застрелився.

…

На білборді - самозакохана пика лівака Сергія Гнезділова. Видавав себе в інтервʼю «командир аеророзвідки», але завжди був лише солдатом. Надували як фігуру, закликав на службу, а потім «закладка» вибухнула. Завдяки лівим медіа став героєм, бо «добровільно демобілізувався» у СЗЧ.

СЗЧ - це не проблема генералів. Це проблема всіх. Це біда не так твоя, як суміжників.

СЗЧ - це конкретика - коли сто бійців не заходять на підтримку іншого підрозділу. Замість втратити частину бійців через хаос, паніку, відсутність підтримки, втратиш в три рази більше. І рикошетом стане ще більше утікачів, бо ніхто не знатиме, хто знову підведе в бою.

Публічні дезертири не застреляться, аби привернути увагу до проблеми.

Стануть героями лівих медіа, бо перекидають відповідальність на абстрактне знеособлене «все у нас погано, давайте щось хтось якось робити».

В росіян проблема СЗЧ - «500-х» одна з найгостріших починаючи з 2022-го. Але на відміну від нас - платять за це не своїми територіями.

Листопад - місяць, коли у росіян форсований забіг піхотою, який зараз дає результати, вичерпає їхні стратегічні резерви.

Маємо триматися попри проблеми, помилки і не опускати руки. Інакше вороги банально досягнуть свого.