Тримайте, трохи малюнків Далі, що були створені спеціально для мультфільму😍
Причина чому документальний фільм жахливий проста - я просто терпіти не можу діснеївський стиль спілкування з авдиторією. Вони вилизують та вибілюють кожен існуючий факт, роблять з кожного причетного до студії божество і все виглядає ну дуже театрально.
Я хочу від студії щирості. Не треба мені казати 30 разів що Дісней геній та переказувати в кожному доці його історію життя. Розкажіть шлях створення того чи іншого фільму, покажіть факти, покажіть мінуси та складнощі - цього достатньо щоб показати та продати товар.
Дивлячись на фото митців разом відчувається радість, простота, зацікавленість, а дивлячись документальний фільм бачиш лише один непотрібний пафос💔
Я хочу від студії щирості. Не треба мені казати 30 разів що Дісней геній та переказувати в кожному доці його історію життя. Розкажіть шлях створення того чи іншого фільму, покажіть факти, покажіть мінуси та складнощі - цього достатньо щоб показати та продати товар.
Дивлячись на фото митців разом відчувається радість, простота, зацікавленість, а дивлячись документальний фільм бачиш лише один непотрібний пафос💔
Forwarded from Esthete online
Корейська авторка Бек Хі-на та її книга «Magic Candies»
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Сьогодні поділюся з вами дечим просто неймовірним
Мемуари равлика ||| 2024
реж. Адам Елліот
Мемуари равлика ||| 2024
реж. Адам Елліот
Вже друга повнометражна анімація Адама Елліота, яка вже з перших секунд мене вставляє як алкоголь. Я вам не можу передати наскільки чітко видно стиль режисера в кожній силіконово-металевій фігурці(а їх загалом було близько двох тисяч і всі вони були зроблені вручну без 3д друкування!)
Кольори в нього завжди темні - чорний, болотний, сірий, всі відтінки коричневого та брудний білий. Разом з цими кольорами приходить і атмосфера самотності, суму та відчаю, відповідно на цьому він і будує сюжет. Його історії завжди абсурдно сумні, але ти співпереживаєш цій абсурдності. Його попередня робота "Мері та Макс" була здебільшого чорно-біла і також досліджувала глибоку, вкорінену в ДНК, самотність.
Кольори в нього завжди темні - чорний, болотний, сірий, всі відтінки коричневого та брудний білий. Разом з цими кольорами приходить і атмосфера самотності, суму та відчаю, відповідно на цьому він і будує сюжет. Його історії завжди абсурдно сумні, але ти співпереживаєш цій абсурдності. Його попередня робота "Мері та Макс" була здебільшого чорно-біла і також досліджувала глибоку, вкорінену в ДНК, самотність.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Разом з цим ви ніколи не побачите ідеалізованої людської подоби. Ми розуміємо, що герої люди, але вони не схожі на них. Складається враження, що зовнішність, яку ми бачимо в фільмі це думки героїв про себе, ніби ми бачимо зовнішню оболонку душі і усе сенсове наповнення тому підтвердження. Частково це і була мета режисера, бо він каже, що усі його герої "a bit broken".
За тим же принципом побудовані локації, які Адам Елліот описує як "chanky-wanky". Вони темні, дивні, деталізовані та ніби чимось зруйновані. Мені здається, що саме цей стиль дуже схожий на те, як ми самі бачимо міста живучи в них роками. Особливо сум панельних багатоповерхівок, від яких вже з першого погляду відчуваєш неприємний запах.
Також, обидва повні метри пана Еліота поверхнево озвучені і ми чуємо думки героя, ніби знаходимося в його голові. По-перше, це геніально для анімації, бо це економія часу на вибудовування артикуляції героя. По-друге, так ми глибоко розуміємо хто цей герой чи героїня.
За тим же принципом побудовані локації, які Адам Елліот описує як "chanky-wanky". Вони темні, дивні, деталізовані та ніби чимось зруйновані. Мені здається, що саме цей стиль дуже схожий на те, як ми самі бачимо міста живучи в них роками. Особливо сум панельних багатоповерхівок, від яких вже з першого погляду відчуваєш неприємний запах.
Також, обидва повні метри пана Еліота поверхнево озвучені і ми чуємо думки героя, ніби знаходимося в його голові. По-перше, це геніально для анімації, бо це економія часу на вибудовування артикуляції героя. По-друге, так ми глибоко розуміємо хто цей герой чи героїня.