КУДЬ • ARCHIVE •

Життя підкидує на емоційних гойдалках,
неначе в дитинстві, коли тебе розкачують старші і ти от-от влупишся в поперечину, цієї гойдалки. І тобі страшно, але ти сам погодився. А може і не сам, просто не зміг нічого відповісти внятного 100 кг підлітку, який не схотів чекати черги коли ти до катаєшся, а буквально сам застрибнув на цю гойдалку зі словами, «зараз малий я тебе сам розкатаю».

І от життя тебе теж розкатує. Неначе бабуся, яка розкатувала тісто в дитинстві, до максимально тоненького стану. Зате вареники виходили такі ніжні і смачні. І тепер ти це тісто, тільки тебе розпластано не дбайливими руками неймовірної жінки, а жорнами, такими ж бездушними, як і ті, що робили з зерна борошно. Тепер ти і сам, як те борошно, білий, а точніше блідий.

Такий самий, як і тоді після гойдалок зі 100 кг підлітком. І тобі так само страшно, але як і в дитинстві намагаєшся не подавати виду і чомусь кажеш, що тобі це навіть сподобалось.

І ось зараз також переконуєш себе в тому, що тобі подобається це життя. А може і не переконуєш, а щиро віриш. Бо як би важко не було, воно того варте. Як мінімум через те, що в ньому існує кохання. Та і битися о поперечину гойдалки насправді дуже захопливо і хвилююче. Я після того випадку, неодноразово і сам так робив. Та і досі роблю, хоч і метафорично.

А може і не о поперечну, а скоріше пробиваю в штангу. Врешті, в дитинстві всі хлопаки вважали, що найкрасивіші голи, це коли мʼяч залітає в ворота саме після потрапляння в штангу, а ще краще в дві, а ще якщо перед цим зачепив поперечину, чи їхній стик (хрестовину), то це вища ознака майстерності. Яка на ділі була не більше ніж випадковістю і проявом щасливого випадку. Якщо твоє імʼя не Рональдіньо, звісно, чи Мессі, а Саня. І ти зараз не на футбольному полі, а у підвалі. І до мʼяча не торкався вже майже 3 роки. Та і футбольні трансляції поміняв на стріми з мавіків. Але давайте хоча б цього разу - не про війну…

www.group-telegram.com/us/kudarchive.com/208

168 viewsedited  Nov 9 at 00:31

Життя підкидує на емоційних гойдалках,
неначе в дитинстві, коли тебе розкачують старші і ти от-от влупишся в поперечину, цієї гойдалки. І тобі страшно, але ти сам погодився. А може і не сам, просто не зміг нічого відповісти внятного 100 кг підлітку, який не схотів чекати черги коли ти до катаєшся, а буквально сам застрибнув на цю гойдалку зі словами, «зараз малий я тебе сам розкатаю».

І от життя тебе теж розкатує. Неначе бабуся, яка розкатувала тісто в дитинстві, до максимально тоненького стану. Зате вареники виходили такі ніжні і смачні. І тепер ти це тісто, тільки тебе розпластано не дбайливими руками неймовірної жінки, а жорнами, такими ж бездушними, як і ті, що робили з зерна борошно. Тепер ти і сам, як те борошно, білий, а точніше блідий.

Такий самий, як і тоді після гойдалок зі 100 кг підлітком. І тобі так само страшно, але як і в дитинстві намагаєшся не подавати виду і чомусь кажеш, що тобі це навіть сподобалось.

І ось зараз також переконуєш себе в тому, що тобі подобається це життя. А може і не переконуєш, а щиро віриш. Бо як би важко не було, воно того варте. Як мінімум через те, що в ньому існує кохання. Та і битися о поперечину гойдалки насправді дуже захопливо і хвилююче. Я після того випадку, неодноразово і сам так робив. Та і досі роблю, хоч і метафорично.

А може і не о поперечну, а скоріше пробиваю в штангу. Врешті, в дитинстві всі хлопаки вважали, що найкрасивіші голи, це коли мʼяч залітає в ворота саме після потрапляння в штангу, а ще краще в дві, а ще якщо перед цим зачепив поперечину, чи їхній стик (хрестовину), то це вища ознака майстерності. Яка на ділі була не більше ніж випадковістю і проявом щасливого випадку. Якщо твоє імʼя не Рональдіньо, звісно, чи Мессі, а Саня. І ти зараз не на футбольному полі, а у підвалі. І до мʼяча не торкався вже майже 3 роки. Та і футбольні трансляції поміняв на стріми з мавіків. Але давайте хоча б цього разу - не про війну…

BY КУДЬ • ARCHIVE •