IV FPV

З підвалу в підвал
черговий переїзд,
чергові пройобані речі,
пробиті колеса,
поламані печі,
вибиті вікна,
нові виклики.
Підлаштовуйся
або помри.
Облаштуй свій побут,
так щоб не хотілося вити.

І страшно дивитись на чистеє небо,
і важко заснути коли оточує тиша.
Як тут звикнути.

Цей клятий дощ
прописався навічно,
в цьому місті,
в цьому селі,
в цій посадці.

Дощ впевнено робить кап кап,
попередження в синьому:
КАБ КАБ.
Гучно впало щось:
ГРАД ГРАД.
Загружається екіпаж
в хамвік і MRAP.

І ховається коробка з ними між крапель,
і вкривається шлях за щільним туманом,
знов прямує екіпаж до своїх фпв окулярів
і окопних свічок.

11.02.2024

я відверто втомився

від війни

говорити про неї
писати і думати

перебувати з нею
в одному приміщенні
губити на ній
близьких друзів

все більше фото
усміхнених
поряд з тими
хто назавжди
стихнув

все важкішими стають
повіки
під вантажем
жахіттів

я ховаю під ними памʼять
про мирні дні і спокій
про її квіткове плаття
про поставу її гонорову

і коли виходить впасти у сон
глибокий і вже звично тривожний
з мішків пролізають спогади
заповзають у очі

пірнають у мозок
торкаються серця

і нагадують

заради чого
варто стерпіти все це

і для чого воно досі бʼється

15.02.2024

сталеві генерали уходять
залишаючи оловяних солдатиків
в окопах танути
біля окопних свічок

солдатики тягнуть
свої руки до вогників
вбирають їх кітелі
в себе піт та кров

за сміливість
вони отримають грамоти
маленьку медаль
та на проїзд талон

тому хто доживе
дадуть назву
«папаяний»

папаяний
одна з нових
християнських чеснот

вони будуть страшитись туману
кричати в ночі
і не вірити що
все нарешті скінчилось
і війна не повториться знов

6.03.2024

це кінець історії
чи лише старт її

важко розгледіти

коли ти знаходишся всередині
галактики
коли споглядаєш
на все з позиції першої особи

все циклічно

починаючи з моди
і закінчуючи війною

[УРОБОРОС]

змія кусає свій хвіст
життя свою смерть
риби опиняються на березі
еволюціонують і
повертаються в воду
колись сонце вибухне
суперновою
колись ми всі станем собою

знову

розчинимось в колективному
суперрозумі
втратимо голос свій
повернемось у землю
розійдемось на атоми
та молекули
забудемо що таке

відчувати

біль
сльози на щоках коханих
їхнє тепло
терпкий запах
спільних світанків
після яких наступає
чергове розставання

це кінець історії
чи лише старт її


14.04

Ілюстрація:
робота моєї прекрасної сестри

«Міти Донбасу»

весна дарує надію на зміни
зміни звично лякають людей
життя виринає там
де про нього забули
кожен день

смерть цілує бійців у губи
стікає по ним священний єлей
весна на жаль тебе не врятує
сучасний Еней

кохати це значить вірити в вічність
просити у Бога трохи більше часу
Еней схаменись
героям не личить
пускати сльозу

сонце наполегливо стукає в шибки
попереджає героїв про прийдешню біду
марні старання
в підвалах не чутно
ворожу грозу

поки смерть і життя бавляться в ігри
не можуть поділити цю нещасну весну
Еней ховається у від снаряда вирві
Леандр шепоче:
ГерО, я повернусь

14.04

«Ніч Леандра»

Ця ніч така темна
Що не розгледіти ні руки ні ноги
Не зрозуміти
Де друзі де вороги
Де рятівна стежка
Де фото, а де священна фреска

Тільки звуки проходять пітьму
Тільки думки наповнюють чашу цю
Проливаю крізь своє серце
Дивуюсь що воно різко бʼється

Що саме затронуло нерв
і порушило спокій
Чому сіпається око
І пульсує скроня

Хто завдав мені цей удар під дих
Закриваю очі
Я не існую
Я зник

Я частина цього східного вітру
я є степ
я є ліс
я вибухівка

Я снаряд
Інструмент
Оловʼяний солдатик
Я тут щоб
Згинув наш
ворог кривавий

Я кричу
Рота не відкривавши
Я гУблю сльозу
подарунок від Банші

І не можу віднайти шлях додому
мене мучає біль у кістках, кашель, втома
і Геро не запалює ліхтар на тому березі
якщо не зміниш цього, Геро, я не повЕрнуся

Бо героям потрібен священний вогонь
чи хоча б лампочка
Віра в те що тебе
дочекаються
що приймуть побитим і неприкаяним,
чи як кажуть тепер звідусіль - попаяним

Бо не існує більше минулого мирного
де ми зустрілись з тобою, поки світ хворів
де найбільші проблеми - знайти враження
де відчути себе живим - вже покращення

не забудь Геро запалити вогонь на березі,
бо втону у степах, Геро, не повернуся

не повернуся - будеш плакати,
про Леандра свого будеш згадувати

15-16.04

5. НІЧ

Вчергове чУтно канонаду арти
це по своєму арт,
проте не той, що був до війни.

Це бо своєму саб,
проте не подобаються ці баси.

Добре що в бліндажі
кругляки в три ряди,
добре, що стіни підвалу
зроблені не для краси.

Молись богу,
пиши твіт,
про те які ми молоді.

Про те що нас відрізняє
від минулого
наявність сивини,
про те, як вчора пощастило
вийти з позицій живим.
Про те, як в прямому етері
ти бачив, що пощастило не всім.
Про те, як по рації чув,
тих, кому вже не допомогти.

Ця безпомічність сковує,
забирає залишки сил.
Але ніч бере спомини,
складає в тугий сувій.

І ти засинаєш зовсім пустий,
з вірою, що смерть не прийде за тобою,
що сьогодні не прилетить.

20.04

День бабака чи просто звичайний день,
Хочеться вити,
бо видимий шлях ховається в закутінь,
Хочеться нити,
бо внутрішнє дитя вже немає сил,
скоріше б сонце
сховалося за небосхил.
Ніч дає надію на спокій,
хоча і схильне до божевіль,
якби ти була поруч,
я би напевно ожив,
якби ти була поруч,
я би не мав причин
жалітися на нестачу сил.

Головне одужати
від наслідків цієї війни,
зібрати до купи розум
віднайти шлях до своєї мети,
та і саму мету пасувало би віднайти,
а до цього часу
терпи
терпи
терпи

8.05.2024

Смішно, що я дату неправильно написав від руки) вже в липні живу 😂

Волею долі, Олександр Кудь зміг вирватись в рідне місто та побачити близьких, що не може нас не радувати.

Вже третій рік Саша захищає країну та не має можливості наживо продекламувати свої вірші чи заспівати пісень.

Тому ми, його друзі й колеги, вирішили зробити подію, на якій зможемо нарешті почути і побачити Сашу, а ділити з ним сцену будуть талановиті харківські митці.

Мета події – підтримати коштом підрозділ, де служить Олександр, і кожен, хто за ним скучив, зможе зробити свій внесок.

Де: Taco Loco, вулиця Сумська 17

Коли: 12.07, 18:00

Вхід: донат від 100 гривень

Вогні Донецька на горизонті.
Так близько, що і зумувати
не треба.
Так далеко, що нам тут ще зимувати,
невпевнено
з острахом,
підносячи до обмерзлих в посадці пальців
сірники
(лисій та випаленій
ще минулого літку).
Щоразу дивуєшся
звідки
знову проростає трава.
З марсіанських пейзажів,
з цих кратерів.
Природа змушує вчитись дивам.
Я ніколи не любив донбаські міста,
та тепер, застрягши в донбаських степах,
розумію друзів зволожені очі,
під час розмов на кухні о 3-й ночі
зі згадками про монументальні,
магічні гори
під назвою
«терикони».
Сонце повільно встає.
Його промені
неначе оголошують
«Novus ordo Seclorum»,
хоч і насправді в них немає нічого нового.
Здається вічність тут
точилась війна.
Гаснуть вогні,
зникає місто,
як корабель-привид в імлі.

Ще побачимось, володар степів.

04.08.2024

Я багато разів хотів написати якийсь вступ до публікації цього відео, але все не вистачало часу, а іноді слова просто не йшли. Ідея записати мої вірші на відео зʼявилась у Каті з ЛЮК 🕳️ після літературного вечора в останній день моєї відпустки. Це був особливий вечір, вперше за довгий час я читав вірші зі сцени, в рідному місті, в оточенні близьких для мене людей. Я радий, що спільнота LitSlamUA організувала цей захід. Він виявився дуже емоційним і в якийсь момент розірвав своїми емоціями на шмаття. Після цього вечора Катя запропонувала приїхати до них в ЛЮК і засняти ці вірші.
І ось тепер на відео - результат цього запису. Сняті вони були під час мого скорого повернення до Харкова, по сімейним причинам. І на відео я вкрай втомлений і виснажений. Але і мої вірші під час війни цілком відповідають цьому стану - виснажені і емоційні.
Дякую ще раз Артему і усій команді LitSlamUA, дякую Каті і всій команді ЛЮК, що це стало можливим. Тут близько 15 хв прочитання віршів з цього пабліку. Втомлено, запінаючись, плутаючи слова. з красивим і трохи трагічним освітленням, Кудь читає свої вірші. Дякую за перегляд і якщо буде бажання - поширення 🫡

Зустрілись зі старим другом, поговорили по душах, трошки подушніли про БПЛА, та і розʼїхались. Але приємні відчуття від розмови залишились, хоч і говорили про дуже важкі речі. Можливо вийшло десь сумбурно, але доволі відверто. Хоча передивляючись, ловиш себе на думку, що треба було висловитись трошки інакше, що не передав до кінця те, що хотів сказати, або можна зробити з моїх слів неправильні висновки. Але ідеального ніколи нічого не буває. Тому най буде як є. Приємного перегляду

Олександр Кудь — поет, музикант і журналіст із Харкова, який від початку повномасштабного вторгнення доєднався до війська.

Поговорили з ним про загиблих поетів, «заморозку» війни, економічне бронювання, «паперову армію» та мобілізацію.

Хто не любить відео дивитись, є коротка вижимка у вигляді текстової статті 😌

https://nakypilo.ua/teksty/oleksandr-kud-viina-tse-shou-trumena-v-zhakhlyvii-obhorttsi/

Самотність

серед тисячи подібних тобі
серед тих кого називають близькими
серед тих хто поряд живий,
чи загинув
і тепер в спогадах назавжди.

Як не крути,
як не перекручуй,
не тримай на кінчику язика
слова
не огортай
їх в закручені бублики
речень й віршІв
залишаєшся завше один.

Помираєш на самоті,
навіть в своїй голові,
коли вирують думки,
є тільки ти.

Навколо мільйони світів
безкінечний всесвіт галактик
планомірна робота стихій,
але ти все рівно один.

На піку емоційних потрясінь,
на дні найтемніших відчуттів,
в полоні надуманих мрій
є тільки ти один.

І це не сага про егоїзм,
бо всесвіту чхати
на твої амбіції та снобізм,
всесвіт то є хаус молекулярних дрібниць,
і ти лише одна з них.

Це маленький очерк про відчуття людини
яку господь створив з глини,
чи то вона зʼявилась сама,
бо не існує насправді іншого божества,
крім його величності випадку.

Рятує від екзістенціальної кризи лише любов,
незрозумілий конструкт, створений щоб
хомо сапієнс завчасно не відійшов
до харонових вод.

Але навіть закохані залишаються на самоті,
огорнуті почуттями замість щитів,
обіймами замість важкої броні,
під нею вони все рівно самі.

Можна довго шукати обхідні шляхи,
забуватись у пристрасті, чи у вині,
забувати своє імʼя, та де проведена ніч,
тільки б не залишатись на самоті

або зазирнути у хащі свого розуму
і на одному із поворотів,
зустріти того, хто був весь цей час поряд
таке до болі знайоме і весь час ігнороване
Я.

21.09.2024

Малюнок авторства моєї прекрасної сестри

Періодично виникає можливість почитати книги 📚 от наприклад як зараз, коли я в медичній роті лікую застуду.

Це скажу вам доволі приємний процес, в сенсі читати, а не хворіти. В дорослому житті рідко коли подобається хворіти, хоча саме цей процес, коли ти дорослий, багатьма вважається єдиним законним способом відпочинку. Це призводить до того, що організм починає підводити тебе, лише задля того, щоб просто відпочити.
Але я хотів поділитись своїми роздумами про книги…

Читати на війні важко, як мінімум тому що на це немає ні часу, ні сил, та часто і можливостей. Частіше ти обираєш просто відео на ютубі, бо під них можна заснути і відволіктись, не намагаючись сконцентруватись.

Через це з часом починаєш все більше відчувати себе тупим. Коло задач обмежене, постійний стрес, твій словниковий запас спрощується, стає більш локанічним. Бо швидкість донесення інформації важливіше на війні, ніж вітієватість фраз, якої ти можеш вразити свого побратима. А якщо воно приправлене шифром з добрячої лайки, то швидкість обробки переданої інформації також наближається до граничної.

Не дивлячись на це, періодично щастить зловити момент для читання. І кожен раз, я наче перевідкриваю для себе це почуття. І думаю: «о, ну чому я так рідко цим займаюсь». Буквально кожного разу. Правда, чергове повідомлення в «синій» чи виклик по рації, швидко нагадують причину. В принципі, по тій же, чому я майже і не пишу нічого.

Так от про книги 📚 за останній час я пустився в перечитування книг, які читав дуже давно. Не менше 10 років назад. Скажу чесно, я так періодично роблю і з фільмами і серіалами. З книгами це просто трохи довше. Але не менш цікаво (в більшості випадків). Бо те як ти відчув книгу, на що звертав увагу при прочитанні 10 років назад і як сприймаєш її зараз, може дуже різнитись. Книга може сподобатись навіть більше, або викликайте легке розчарування, можна в ній віднайти абсолютно нові цікаві сенси.

За останній короткий час, я перечитав 2 різні романи, які свого часу мені дуже сподобались.
- Чужинець на чужій землі, Р. Гайнлайн
- І ми знищимо всіх потворних, Вернон Саліван (Б. Віан)

Обидва романи я памʼятав дуже погано, але згадувалось, що я їх читав ще на старій нокіа, яку мені підігнав однокласник. В обох дуже подобався концепт. І обидва я часто рекомендував для прочитання знайомим. Але це було так давно, що я замислився в якийсь момент, а чи не туман ностальгії і підліткових вражень викликає в мені такі теплі спогади про ці твори? Ну в перевірив.

- в першому випадку, я залишився задоволений на всі 100%. Ба більше, перечитуючи роман, я вкотре переконався в крутезні апостола наукової фантастики, який в цьому романі, як і в «Йов, або комедія справедливості» (ще один улюблений твір письменника) виступав більше не в ролі фантаста, а сатириста, вміло вплітаючи сучасні проблеми суспільства, моралі та релігії. 10 з 10 короче. Хоч і не всі погляди письменника мені близькі, але він і не намагався мене в цьому переконати. В цьому романі є популярна релігія, з церквами в яких стоять ігрові автомати, поліаморія, висміювання ЗМІ та політики, жарти про 3 світову (яка там вже відбувалась) і тому подібне.
- другий же роман, залишив мене трохи розчарованим. Це твір Бориса Віана, який він видавав свого часу, як свій переклад американського автора Вернона Салівана, хоча насправді цього письменника ніколи не існувало. Хто не в курсі - Борис Віан топовий дядька і класний музиканта. Який трошки обганяв епоху, висміював культ дрочки і поклоніння на екзистенціалістів в обличчі Сартра і Камю і оспівував життя. «Прибрати всіх некрасивих» - шикарний за своїм задумом, але нецікавий мені формою. Точніше не цікавий сучасному мені. Підлітка Кудя він вразив еротизмом, рухливістю подій. Це нуарний боєвик-детектив-фантастика, написаний максимально примітивно і доступно, який також висміює деякі аспекти життя суспільства, глузує над мораллю і тд. І має дуже цікаву ідею, що станеться якщо прибрати «всіх некрасивих людей»? Чи зміниться розуміння краси. І прекрасно дає на це відповідь.
І ця ідея і відповідь - найкраще що є в романі.

Все інше на жаль, вже мало цікаво. Погоні, нарцисизм головного героя, мускулінність і сексуальність головного героя на якого вішаються всі ципочки, бо він високий і накачаний. Все це наче і висміювання і дань жанру, але швидко набридає. Проте це звісно моє субʼєктивне. Я би точно радив ознайомитись з романом. Прочитати його можна за один вільний вечір. Але в категорію «перечитати через 10 років», я його точно більше не віднесу.