Forwarded from База мемів і не тільки 🫵🏻👽🤙🏻 (Anna)
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Дивлюся цикл стрімів про пізню Римську імперію - і офігів, скільки неправильної інформації про цей період Риму присутнє в наших головах.
Виявляється, це зовсім не був період занепаду та "римлян-геїв", які нібито розучилися воювати, - а навіть навпаки.
Армія в ті часи була найбільшою за всю історію імперії. Вона складалася переважно з громадян та напівгромадян Риму. Класичні варвари не були її основною частиною - вони виступали окремо як союзники й ніколи не грали ключової ролі в загальній боєздатності держави. Подібна ситуація була і за часів Цезаря, коли за нього воювали деякі гальські племена.
Міф про малочисельну армію виник через зменшення кількості осіб у легіонах пізньої доби. Але це було зроблено свідомо - задля підвищення мобільності. Це рішення відповідало новим викликам - численним війнам з германцями, а не повноцінними державами.
Озброєння легіонера теж не спростилося, а адаптувалося до нових потреб. Наприклад, шоломи тепер виготовляли не з цільного листа, а склепували з кількох пластин. Так вони ставали дешевшими й швидшими у виробництві, а якість залишалася на тому ж рівні. Це дозволяло ефективно озброювати армію зовсім іншого масштабу, ніж раніше.
Також, всупереч поширеному стереотипу (в який навіть я щиро вірив), Рим загинув не тому, що закінчилися раби. Від рабства почали свідомо відмовлятися ще задовго до падіння імперії. Замість витрат на купівлю, утримання та охорону рабів, латифундистам було вигідніше мати бідне, але формально вільне населення - вільновідпущеників та римську бідноту, які самі приходили працювати за їжу. Такий метод експлуатації, до речі, і досі існує в нашій цивілізації.
Загалом науковці нині погоджуються, що єдиною (або принаймні головною) причиною краху Західної Римської імперії було Велике переселення народів. Раніше Рим здавався непереможним, бо воював із одним-двома племенами. Але коли довелося мати справу з мільйонами людей із десятків племен - такого навантаження не витримав би навіть Рим часів Августа. Саме тому Східна Римська імперія (Візантія) ще довго почувалася добре - бо Велике переселення народів її суттєво не зачепило.
Міф про "занепадницький, порочний і слабкий" пізній Рим народили філософи та вчені вже Нового часу, які займалися не так історією, як створенням повчальних наративів для держав свого періоду
#цивілізація
Ліс на Руїнах
Виявляється, це зовсім не був період занепаду та "римлян-геїв", які нібито розучилися воювати, - а навіть навпаки.
Армія в ті часи була найбільшою за всю історію імперії. Вона складалася переважно з громадян та напівгромадян Риму. Класичні варвари не були її основною частиною - вони виступали окремо як союзники й ніколи не грали ключової ролі в загальній боєздатності держави. Подібна ситуація була і за часів Цезаря, коли за нього воювали деякі гальські племена.
Міф про малочисельну армію виник через зменшення кількості осіб у легіонах пізньої доби. Але це було зроблено свідомо - задля підвищення мобільності. Це рішення відповідало новим викликам - численним війнам з германцями, а не повноцінними державами.
Озброєння легіонера теж не спростилося, а адаптувалося до нових потреб. Наприклад, шоломи тепер виготовляли не з цільного листа, а склепували з кількох пластин. Так вони ставали дешевшими й швидшими у виробництві, а якість залишалася на тому ж рівні. Це дозволяло ефективно озброювати армію зовсім іншого масштабу, ніж раніше.
Також, всупереч поширеному стереотипу (в який навіть я щиро вірив), Рим загинув не тому, що закінчилися раби. Від рабства почали свідомо відмовлятися ще задовго до падіння імперії. Замість витрат на купівлю, утримання та охорону рабів, латифундистам було вигідніше мати бідне, але формально вільне населення - вільновідпущеників та римську бідноту, які самі приходили працювати за їжу. Такий метод експлуатації, до речі, і досі існує в нашій цивілізації.
Загалом науковці нині погоджуються, що єдиною (або принаймні головною) причиною краху Західної Римської імперії було Велике переселення народів. Раніше Рим здавався непереможним, бо воював із одним-двома племенами. Але коли довелося мати справу з мільйонами людей із десятків племен - такого навантаження не витримав би навіть Рим часів Августа. Саме тому Східна Римська імперія (Візантія) ще довго почувалася добре - бо Велике переселення народів її суттєво не зачепило.
Міф про "занепадницький, порочний і слабкий" пізній Рим народили філософи та вчені вже Нового часу, які займалися не так історією, як створенням повчальних наративів для держав свого періоду
#цивілізація
Ліс на Руїнах
Декілька фактів, які показують, яким кошмаром були війни Західної Римської імперії проти германських варварів
Якщо племена проривалися через Дунай або Рейн, вони захоплювали й утримували певні землі та міста. Далі Рим піднімав свої легіони й вирушав їх відбивати. Германці давали бій або ж одразу тікали. У будь-якому випадку вони спалювали всю інфраструктуру, виносили усе цінне та зберігали більшість своїх сил.
Переслідування їх за кордоном теж не давало особливого ефекту. Римляни, звісно, могли спалити їхні халупи, але ті відбудовували їх за місяць. На відмінну від імперських акведуків та мостів. Тривале переслідування загрожувало потраплянням у пастки як в Тевтобурзькому лісі, тож війська намагалися уникати зайвих ризиків.
У підсумку Рим програвав навіть у разі успішного відбиття набігу, бо витрачав величезні ресурси на мобілізацію, логістику армії та відбудову інфраструктури. Повністю знищити плем’я він не міг, зате сам ризикував втратити цілі легіони.
До цього слід додати, що у варварів не було чого взяти в матеріальному плані. До того ж з ними було важко домовлятися: переговори треба було вести з кожним воєначальником окремо. За варварським звичаєм, якщо одна зі сторін договору помирала - угода автоматично втрачала чинність. Тому германський світ буквально вибухнув після вбивства авторитетного римського командувача Аеція (переможця гунів) - і всі разом ринулися тероризувати римські землі. Впринципі такіж ознаки та результати мають війни і сучасних імперій з сучасними варварами.
У порівнянні з цим, війна з Сасанідською державою, яку в той час вела Східна Римська імперія, здавалася майже приємною прогулянкою: передбачуваною, вигідною, без масштабного руйнування інфраструктури - і, головне, з можливістю укладати довготривалі договори. Тому Візантія так довго і проїснувала
#цивілізація
Якщо племена проривалися через Дунай або Рейн, вони захоплювали й утримували певні землі та міста. Далі Рим піднімав свої легіони й вирушав їх відбивати. Германці давали бій або ж одразу тікали. У будь-якому випадку вони спалювали всю інфраструктуру, виносили усе цінне та зберігали більшість своїх сил.
Переслідування їх за кордоном теж не давало особливого ефекту. Римляни, звісно, могли спалити їхні халупи, але ті відбудовували їх за місяць. На відмінну від імперських акведуків та мостів. Тривале переслідування загрожувало потраплянням у пастки як в Тевтобурзькому лісі, тож війська намагалися уникати зайвих ризиків.
У підсумку Рим програвав навіть у разі успішного відбиття набігу, бо витрачав величезні ресурси на мобілізацію, логістику армії та відбудову інфраструктури. Повністю знищити плем’я він не міг, зате сам ризикував втратити цілі легіони.
До цього слід додати, що у варварів не було чого взяти в матеріальному плані. До того ж з ними було важко домовлятися: переговори треба було вести з кожним воєначальником окремо. За варварським звичаєм, якщо одна зі сторін договору помирала - угода автоматично втрачала чинність. Тому германський світ буквально вибухнув після вбивства авторитетного римського командувача Аеція (переможця гунів) - і всі разом ринулися тероризувати римські землі. Впринципі такіж ознаки та результати мають війни і сучасних імперій з сучасними варварами.
У порівнянні з цим, війна з Сасанідською державою, яку в той час вела Східна Римська імперія, здавалася майже приємною прогулянкою: передбачуваною, вигідною, без масштабного руйнування інфраструктури - і, головне, з можливістю укладати довготривалі договори. Тому Візантія так довго і проїснувала
#цивілізація
Перші герби з’явилися в Західній Європі в першій половині XII століття. Вони складалися з поєднання кольорів і фігур, які наносили на щит для впізнавання власника. Такі знаки були потрібні на полі бою та турнірних майданчиках. Але їхнє значення не обмежувалося лише військовою сферою. У складному феодальному суспільстві з його численними, складними ієрархіями був запит на символи, які одразу показували, що за людина перед тобою. Герби стали спадковими. Вони розповідали, з якого роду людина, і що їй належить. Герб слугував особистим знаком, втіленням честі та родової пам’яті.
Не дивлячись, що ця практика зародилася серед знаті, герби згодом стали загальновживаними. Їх мали також міста, єпархії, ремісничі цехи, братства. Існували навіть селянські герби. У XIII-XIV століттях герби стали невід’ємною частиною європейського життя. Їх зображали не тільки на щитах чи прапорах, а й на мурах замків, надгробках, рукописах і навіть на меблях. Над міськими брамами або в залах суду герб правителя нагадував, хто тут вершить правосуддя. Там, де володаря не було фізично, за нього говорили його зображення, монети, печатки та герби.
Звісно, можна довго міркувати, що краще - модерний індивідуалізм чи середньовічна корпоративність. Але в естетичному плані знаків ідентифікації все стає одразу очевидним. Раніше це були гарні, яскраві, різнобарвні герби зі складною системою символів і художнім виконанням. Зараз маємо такі ідентифікатори: закарлючка у вигляді особистого підпису, написаного курячою лапою; фотка або вкрадена з інтернету аватарка; крінжовий нікнейм і, звісно, набір цифр у паспорті, правах чи ідентифікаційному коді. Коли на це дивишся, з’являється справедлива думка: може це ми є примітивними людьми, які живуть у темні віки?
#середньовіччя
Ліс на Руїнах
Не дивлячись, що ця практика зародилася серед знаті, герби згодом стали загальновживаними. Їх мали також міста, єпархії, ремісничі цехи, братства. Існували навіть селянські герби. У XIII-XIV століттях герби стали невід’ємною частиною європейського життя. Їх зображали не тільки на щитах чи прапорах, а й на мурах замків, надгробках, рукописах і навіть на меблях. Над міськими брамами або в залах суду герб правителя нагадував, хто тут вершить правосуддя. Там, де володаря не було фізично, за нього говорили його зображення, монети, печатки та герби.
Звісно, можна довго міркувати, що краще - модерний індивідуалізм чи середньовічна корпоративність. Але в естетичному плані знаків ідентифікації все стає одразу очевидним. Раніше це були гарні, яскраві, різнобарвні герби зі складною системою символів і художнім виконанням. Зараз маємо такі ідентифікатори: закарлючка у вигляді особистого підпису, написаного курячою лапою; фотка або вкрадена з інтернету аватарка; крінжовий нікнейм і, звісно, набір цифр у паспорті, правах чи ідентифікаційному коді. Коли на це дивишся, з’являється справедлива думка: може це ми є примітивними людьми, які живуть у темні віки?
#середньовіччя
Ліс на Руїнах
Forwarded from Літературний ХАБ 🤔
Выживание е.pdf
3.4 MB
Выживание в условиях вынужденного автономного существования в природной среде.
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
Forwarded from Літературний ХАБ 🤔
Автономное выживание.pdf
5.1 MB
Автономное выживание в природе
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
Декілька фактів про середньовічні арбалети
Як не дивно, найкращими арбалетами були не ті, що мали залізну дугу, а композитні. Їх виготовляли з дерева, рогу та бичих жил. Справа в тому, що в арбалетах головним показником є швидкість розпрямлення дуги, а в металі вона невелика - на відміну від органічних матеріалів. Тому композитні дуги мали серйозну убивчу силу й навіть могли пробивати бригантини.
Це було дуже дороге задоволення, бо розмочування матеріалів і їхня подальша сушка в готовому вигляді тривала багато місяців. Також були високі вимоги до майстрів, які з цих капризних компонентів мали на око виготовити надійну зброю. Найкращі композитні арбалети робили в місті Генуя, звідки родом знамениті генуезькі арбалетники - одні з найефективніших найманців свого часу.
До винайдення серйозного бронювання луки переважали арбалети по ефективності ураження. Але арбалети всеодно були популярними, бо навчитися стріляти з лука треба було багато років, тоді як з арбалета - декілька тижнів. Потім схожа історія повторилася з появою вогнепальної зброї: з неї спершу навіть не потрібно було цілитися - достатньо було вистрілити в бік ворожого строю, іноді заплющивши очі, щоб резпечені залишки пороху не потрапили в них.
Недаремно в мисливстві арбалет як більш надійну зброю використовували ще в XVII столітті
#середньовіччя
Як не дивно, найкращими арбалетами були не ті, що мали залізну дугу, а композитні. Їх виготовляли з дерева, рогу та бичих жил. Справа в тому, що в арбалетах головним показником є швидкість розпрямлення дуги, а в металі вона невелика - на відміну від органічних матеріалів. Тому композитні дуги мали серйозну убивчу силу й навіть могли пробивати бригантини.
Це було дуже дороге задоволення, бо розмочування матеріалів і їхня подальша сушка в готовому вигляді тривала багато місяців. Також були високі вимоги до майстрів, які з цих капризних компонентів мали на око виготовити надійну зброю. Найкращі композитні арбалети робили в місті Генуя, звідки родом знамениті генуезькі арбалетники - одні з найефективніших найманців свого часу.
До винайдення серйозного бронювання луки переважали арбалети по ефективності ураження. Але арбалети всеодно були популярними, бо навчитися стріляти з лука треба було багато років, тоді як з арбалета - декілька тижнів. Потім схожа історія повторилася з появою вогнепальної зброї: з неї спершу навіть не потрібно було цілитися - достатньо було вистрілити в бік ворожого строю, іноді заплющивши очі, щоб резпечені залишки пороху не потрапили в них.
Недаремно в мисливстві арбалет як більш надійну зброю використовували ще в XVII столітті
#середньовіччя