Декілька фактів, які показують, яким кошмаром були війни Західної Римської імперії проти германських варварів
Якщо племена проривалися через Дунай або Рейн, вони захоплювали й утримували певні землі та міста. Далі Рим піднімав свої легіони й вирушав їх відбивати. Германці давали бій або ж одразу тікали. У будь-якому випадку вони спалювали всю інфраструктуру, виносили усе цінне та зберігали більшість своїх сил.
Переслідування їх за кордоном теж не давало особливого ефекту. Римляни, звісно, могли спалити їхні халупи, але ті відбудовували їх за місяць. На відмінну від імперських акведуків та мостів. Тривале переслідування загрожувало потраплянням у пастки як в Тевтобурзькому лісі, тож війська намагалися уникати зайвих ризиків.
У підсумку Рим програвав навіть у разі успішного відбиття набігу, бо витрачав величезні ресурси на мобілізацію, логістику армії та відбудову інфраструктури. Повністю знищити плем’я він не міг, зате сам ризикував втратити цілі легіони.
До цього слід додати, що у варварів не було чого взяти в матеріальному плані. До того ж з ними було важко домовлятися: переговори треба було вести з кожним воєначальником окремо. За варварським звичаєм, якщо одна зі сторін договору помирала - угода автоматично втрачала чинність. Тому германський світ буквально вибухнув після вбивства авторитетного римського командувача Аеція (переможця гунів) - і всі разом ринулися тероризувати римські землі. Впринципі такіж ознаки та результати мають війни і сучасних імперій з сучасними варварами.
У порівнянні з цим, війна з Сасанідською державою, яку в той час вела Східна Римська імперія, здавалася майже приємною прогулянкою: передбачуваною, вигідною, без масштабного руйнування інфраструктури - і, головне, з можливістю укладати довготривалі договори. Тому Візантія так довго і проїснувала
#цивілізація
Якщо племена проривалися через Дунай або Рейн, вони захоплювали й утримували певні землі та міста. Далі Рим піднімав свої легіони й вирушав їх відбивати. Германці давали бій або ж одразу тікали. У будь-якому випадку вони спалювали всю інфраструктуру, виносили усе цінне та зберігали більшість своїх сил.
Переслідування їх за кордоном теж не давало особливого ефекту. Римляни, звісно, могли спалити їхні халупи, але ті відбудовували їх за місяць. На відмінну від імперських акведуків та мостів. Тривале переслідування загрожувало потраплянням у пастки як в Тевтобурзькому лісі, тож війська намагалися уникати зайвих ризиків.
У підсумку Рим програвав навіть у разі успішного відбиття набігу, бо витрачав величезні ресурси на мобілізацію, логістику армії та відбудову інфраструктури. Повністю знищити плем’я він не міг, зате сам ризикував втратити цілі легіони.
До цього слід додати, що у варварів не було чого взяти в матеріальному плані. До того ж з ними було важко домовлятися: переговори треба було вести з кожним воєначальником окремо. За варварським звичаєм, якщо одна зі сторін договору помирала - угода автоматично втрачала чинність. Тому германський світ буквально вибухнув після вбивства авторитетного римського командувача Аеція (переможця гунів) - і всі разом ринулися тероризувати римські землі. Впринципі такіж ознаки та результати мають війни і сучасних імперій з сучасними варварами.
У порівнянні з цим, війна з Сасанідською державою, яку в той час вела Східна Римська імперія, здавалася майже приємною прогулянкою: передбачуваною, вигідною, без масштабного руйнування інфраструктури - і, головне, з можливістю укладати довготривалі договори. Тому Візантія так довго і проїснувала
#цивілізація
Перші герби з’явилися в Західній Європі в першій половині XII століття. Вони складалися з поєднання кольорів і фігур, які наносили на щит для впізнавання власника. Такі знаки були потрібні на полі бою та турнірних майданчиках. Але їхнє значення не обмежувалося лише військовою сферою. У складному феодальному суспільстві з його численними, складними ієрархіями був запит на символи, які одразу показували, що за людина перед тобою. Герби стали спадковими. Вони розповідали, з якого роду людина, і що їй належить. Герб слугував особистим знаком, втіленням честі та родової пам’яті.
Не дивлячись, що ця практика зародилася серед знаті, герби згодом стали загальновживаними. Їх мали також міста, єпархії, ремісничі цехи, братства. Існували навіть селянські герби. У XIII-XIV століттях герби стали невід’ємною частиною європейського життя. Їх зображали не тільки на щитах чи прапорах, а й на мурах замків, надгробках, рукописах і навіть на меблях. Над міськими брамами або в залах суду герб правителя нагадував, хто тут вершить правосуддя. Там, де володаря не було фізично, за нього говорили його зображення, монети, печатки та герби.
Звісно, можна довго міркувати, що краще - модерний індивідуалізм чи середньовічна корпоративність. Але в естетичному плані знаків ідентифікації все стає одразу очевидним. Раніше це були гарні, яскраві, різнобарвні герби зі складною системою символів і художнім виконанням. Зараз маємо такі ідентифікатори: закарлючка у вигляді особистого підпису, написаного курячою лапою; фотка або вкрадена з інтернету аватарка; крінжовий нікнейм і, звісно, набір цифр у паспорті, правах чи ідентифікаційному коді. Коли на це дивишся, з’являється справедлива думка: може це ми є примітивними людьми, які живуть у темні віки?
#середньовіччя
Ліс на Руїнах
Не дивлячись, що ця практика зародилася серед знаті, герби згодом стали загальновживаними. Їх мали також міста, єпархії, ремісничі цехи, братства. Існували навіть селянські герби. У XIII-XIV століттях герби стали невід’ємною частиною європейського життя. Їх зображали не тільки на щитах чи прапорах, а й на мурах замків, надгробках, рукописах і навіть на меблях. Над міськими брамами або в залах суду герб правителя нагадував, хто тут вершить правосуддя. Там, де володаря не було фізично, за нього говорили його зображення, монети, печатки та герби.
Звісно, можна довго міркувати, що краще - модерний індивідуалізм чи середньовічна корпоративність. Але в естетичному плані знаків ідентифікації все стає одразу очевидним. Раніше це були гарні, яскраві, різнобарвні герби зі складною системою символів і художнім виконанням. Зараз маємо такі ідентифікатори: закарлючка у вигляді особистого підпису, написаного курячою лапою; фотка або вкрадена з інтернету аватарка; крінжовий нікнейм і, звісно, набір цифр у паспорті, правах чи ідентифікаційному коді. Коли на це дивишся, з’являється справедлива думка: може це ми є примітивними людьми, які живуть у темні віки?
#середньовіччя
Ліс на Руїнах
Forwarded from Літературний ХАБ 🤔
Выживание е.pdf
3.4 MB
Выживание в условиях вынужденного автономного существования в природной среде.
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
Forwarded from Літературний ХАБ 🤔
Автономное выживание.pdf
5.1 MB
Автономное выживание в природе
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
#виживання #рухОпору
Підписатися на канал✅
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
На ремонт корча🔧
Декілька фактів про середньовічні арбалети
Як не дивно, найкращими арбалетами були не ті, що мали залізну дугу, а композитні. Їх виготовляли з дерева, рогу та бичих жил. Справа в тому, що в арбалетах головним показником є швидкість розпрямлення дуги, а в металі вона невелика - на відміну від органічних матеріалів. Тому композитні дуги мали серйозну убивчу силу й навіть могли пробивати бригантини.
Це було дуже дороге задоволення, бо розмочування матеріалів і їхня подальша сушка в готовому вигляді тривала багато місяців. Також були високі вимоги до майстрів, які з цих капризних компонентів мали на око виготовити надійну зброю. Найкращі композитні арбалети робили в місті Генуя, звідки родом знамениті генуезькі арбалетники - одні з найефективніших найманців свого часу.
До винайдення серйозного бронювання луки переважали арбалети по ефективності ураження. Але арбалети всеодно були популярними, бо навчитися стріляти з лука треба було багато років, тоді як з арбалета - декілька тижнів. Потім схожа історія повторилася з появою вогнепальної зброї: з неї спершу навіть не потрібно було цілитися - достатньо було вистрілити в бік ворожого строю, іноді заплющивши очі, щоб резпечені залишки пороху не потрапили в них.
Недаремно в мисливстві арбалет як більш надійну зброю використовували ще в XVII столітті
#середньовіччя
Як не дивно, найкращими арбалетами були не ті, що мали залізну дугу, а композитні. Їх виготовляли з дерева, рогу та бичих жил. Справа в тому, що в арбалетах головним показником є швидкість розпрямлення дуги, а в металі вона невелика - на відміну від органічних матеріалів. Тому композитні дуги мали серйозну убивчу силу й навіть могли пробивати бригантини.
Це було дуже дороге задоволення, бо розмочування матеріалів і їхня подальша сушка в готовому вигляді тривала багато місяців. Також були високі вимоги до майстрів, які з цих капризних компонентів мали на око виготовити надійну зброю. Найкращі композитні арбалети робили в місті Генуя, звідки родом знамениті генуезькі арбалетники - одні з найефективніших найманців свого часу.
До винайдення серйозного бронювання луки переважали арбалети по ефективності ураження. Але арбалети всеодно були популярними, бо навчитися стріляти з лука треба було багато років, тоді як з арбалета - декілька тижнів. Потім схожа історія повторилася з появою вогнепальної зброї: з неї спершу навіть не потрібно було цілитися - достатньо було вистрілити в бік ворожого строю, іноді заплющивши очі, щоб резпечені залишки пороху не потрапили в них.
Недаремно в мисливстві арбалет як більш надійну зброю використовували ще в XVII столітті
#середньовіччя
Назва: Against Progres
Матеріали: Photoshop, графічний планшет та моя буйна фантазія
У центрі композиції - пекельні вуста. Це середньовічний мотив у вигляді відкритої пащі чудовиська, що слугує входом до пекла. Очима монстра стали логотипи однієї з компаній, яка нині розвиває найпросунутішу та найнебезпечнішу технологію, яка змінить світ. Результат цих змін видно всередині пащі.
Під чудовиськом - слово Progres, написане хай-тековим модним шрифтом, яке закінчується образом товстої, мабуть, дуже розумної книжки з черепом на обкладинці.
Над пеклом здійнялася рука дикої людини. Це добре, казкове створіння, що у середньовіччі символізувало дух природи. В її руці - шипована булава, спрямована на пекельну макітру. Удар відбувається на тлі селища з замком, зануреного в буйний ліс.
Над усім дійством сяє затемнення
#середньовіччя
Матеріали: Photoshop, графічний планшет та моя буйна фантазія
У центрі композиції - пекельні вуста. Це середньовічний мотив у вигляді відкритої пащі чудовиська, що слугує входом до пекла. Очима монстра стали логотипи однієї з компаній, яка нині розвиває найпросунутішу та найнебезпечнішу технологію, яка змінить світ. Результат цих змін видно всередині пащі.
Під чудовиськом - слово Progres, написане хай-тековим модним шрифтом, яке закінчується образом товстої, мабуть, дуже розумної книжки з черепом на обкладинці.
Над пеклом здійнялася рука дикої людини. Це добре, казкове створіння, що у середньовіччі символізувало дух природи. В її руці - шипована булава, спрямована на пекельну макітру. Удар відбувається на тлі селища з замком, зануреного в буйний ліс.
Над усім дійством сяє затемнення
#середньовіччя