Стрілецька школа – досвід колоніальних воєн
Одним із прихильників стрілецького напрямку був ветеран канадської міліції та Північно-Західного повстання, спадковий військовик – підполковник Джордж Тейлор. Крім досвіду служби на фронтирі, Тейлор уважно спостерігав за ходом Громадянської війни у США, тому в 1868-му випустив книгу: “Сучасна кавалерія: Її організація, озброєння та роль у війні” (“Modern Cavalry: Its Organization, Armament, and Employment in War”). Однак його головною працею можна назвати “Історію кавалерії від найдавніших часів, з уроками на майбутнє” (“A History of Cavalry from the Earliest Times, with Lessons for the Future”). Вона була написана, бо додатковим стимулом слугувала 5000-рублева премія від царя Александра II-го за написання подібної книги. У праці автор, звичайно, відстоював позиції стрілецької школи. Книга була перекладена російською (якість перекладу була досить поганою), німецькою та, ймовірно, японською мовами. Книгу була новинкою і в більшості військових колах її серйозно не сприймали, але викладенні в ній аргументи на користь рушниць та досвід Громадянської війни в США були одними з передумов проведення “драгунської реформи” в російській імператорській армії. Підполковник Джордж Тейлор був першим британським офіцером, який звернув увагу на зростаючу роль стрілецької зброї у військовій справі.

Багато воєн перед Першою світовою були короткими:
- Австро-прусська війна, 1866 – 2 місяці;
- Франко-прусська війна, 1870–71 – 6 місяців;
- Російсько-турецька війна, 1877–1878 – 10 місяців;
- Війна в Південній Африці, 1899–1902 – 32 місяці;
- Російсько-японська війна, 1904–1905 – 19 місяців;
- Балканські війни, 1912–1913 – 10 місяців.

Зрозуміло, що з коротких конфліктів важко винести важливі уроки. Однак була все ж одна така війна, що тривала майже три роки і велась у двох фазах: традиційній та партизанській – Велика Бурська війна, або Друга англо-бурська війна. Саме у ній британське військо добре засвоїло уроки війни нового покоління. Якщо в Першій війні “червоні мундири” зазнали розгромної поразки від бурів у цивільній одежі, то у Великій Бурській військо Її Величності змогло нарешті відновити престиж і добре засвоїти уроки (чи все ж ні?). Відповідно напрошується питання – яким чином “бідні” бури змогли перемогти британців? Крім яскравих мундирів, причиною поразки британців була застаріла доктрина введення війни. Бури, крім використанням далекобійної артилерії (а цей факт вразив усю Європу), прославились своєю кінною піхотою. Кожен бур-вояк мав рушницю Маузера, 60 патронів до неї на бандольєрі і, звичайно, коня, але шабель чи багнетів не носив. Військо бурів мало високу мобільність, до того ж добре знало місцевість. У бою вони спішувались і починали стрілянину, а в разі наступу британської кінноти вони сідлали коней та відступали. Хоча це не було обов’язковим, під час партизанської фази війни вони не раз на скаку і, ведучи вогонь зі “маузерів,” атакували британські позиції. Незабаром британські кавалеристи перейняли досвід бурів і почали теж одягати на себе бандольєри з набоями й відмовлялись у більшості випадків від холодної зброї (це передусім стосувалось “волонтерських” підрозділів).

Ще однією цікавинкою були чоботи. Британські вершники носили на початках традиційні ботфорти зі шпорами, а бури у свою чергу звичайні цивільні чоботи. До чого тут це? Регулярам було незручно вести піший бій зі шпорами на ботфортах, тому була практика носити звичайні високі чоботи без шпор.

Але чи в метрополії могли прийняти нові правила війни? Чи можна використати досвід боротьби із повстанцями-бурами серед відкритих степів Трансвааля у майбутній війні з німцями? Фельдмаршал лорд Робертс, головнокомандувач британських військ до 1904-го, вважав, що так. До того ж акцентував, що кавалеристам слід більше уваги приділяти заняттям із рушницями. Він приписував кавалерійській піці та мечу церемоніальні функції.

Далі буде...

Фото - атака на позиції бурів, 25-те листопада 1899-го, епізод з облоги Кімберлі.

#XIX_ст #XX_ст

Сьогодні поговоримо про козацькі полки в другій половині XVII століття, що стали основою адміністративно-військової організації Гетьманщини, визначаючи соціально-політичний устрій цього часу. Вони виникли в умовах Хмельниччини (1648-1657 рр.) і поєднували військові, управлінські та судові функції. Кожен полк мав свою територію, що включала міста, села та населення, яке підпорядковувалося полковій владі. Полки охоплювали Лівобережжя, частину Правобережжя та прилеглі землі, а також включали слобідські козацькі полки.

Полки поділялися на сотні, які виконували адміністративні функції на місцях. Керували полками полковники з широкими повноваженнями, підпорядковані гетьману. Козацький устрій мав елементи демократії, з виборами полковників і сотників, що забезпечувало самоврядування, хоча з часом вибори стали формальними. Фінансування полків здійснювалося через податки, збори та військові трофеї.

Важливу роль у житті полків відігравали збори козаків і ради старшин, на яких вирішувалися питання оборони, управління та зовнішніх відносин. Полкові суди розглядали справи стосовно злочинів, що вчиняли місцеві адміністрація та населення. У постійній загрозі з боку сусідніх держав ці полки стали ключовим елементом військово-політичного устрою, забезпечуючи відносну незалежність і стабільність на українських землях. У другій половині XVII століття козацькі полки зміцнили українську ідентичність.

Фото - "Переправа козаків та їх союзників через Віслу біля Завихвостя, 1657 рік." Анонімна гравюра-мідьорит виготовлена 1697 року для хроніки С. Пуфендорфа, Нюрнберг.

#XVI_XVIII_ст

Пропонуємо ознайомитися зі свіжим матеріалом на нашому сайті на тему козацьких полків. У ньому маєте нагоду простежити еволюцію козацьких полків другої половини XVII століття, яку доцільно аналізувати, починаючи з Хмельниччини, а далі – зі змін після смерті Богдана Хмельницького. Власне, під час національно-визвольної війни кількість полків зросла, переважно на Правобережжі. Основу козацької території становили шість полків: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський (на Лівобережжі), Черкаський і Чигиринський. Звідти полковий устрій поширився на Лівобережжя, Поділля та Полісся, про що читайте далі...

#чорнила_історії #XVI_XVIII_ст

Власне, 3 лютого 1966 року радянська станція "Луна-9" здійснила першу в історії м'яку посадку на Місяці і передала на Землю знімки його поверхні. Запущена 31 січня, вона подолала космічний простір і, щоб уникнути розбиття, за 48 секунд до приземлення ввімкнула гальмівні двигуни. Торкнувшись місячного ґрунту, апарат розкрив свої “пелюстки,” які слугували антенами, і відправив першу панораму іншого небесного тіла. До 6 лютого було проведено сім сеансів зв’язку, що дозволило отримати цінні наукові дані: у Місяця немає магнітного поля та радіаційних поясів. Ця місія була створена під керівництвом Сергія Корольова та реалізована на заводі імені С. О. Лавочкіна. Вона відкрила нову еру в освоєнні космосу і довела, що людство може досліджувати інші світи.

Фото - макет "Луни-9" в Музеї авіації та космонавтики у Парижі.

#погляд_на_минуле #XX_ст

Типовий сувенір XVII cт. - нога святого                                                  
У своїх записках Петро Могила (майбутній київський митрополит, а в той час архімандрит Києво-Печерської Лаври) занотовував чудеса, які траплялися на території Лаври. Він писав, що одного разу німець-хірург відрізав ногу святого.

Далі він приніс його до своєї оселі, де поклав на полицю. Пізніше, ніччю, будинок став увесь світитися. Жителі будинку три рази прокидалися від світла, яке то з'являлося, то зникало. Врешті, усі зрозуміли, що світло іде від ноги святого. Німець зізнався у скоєному, а ногу зранку повернули на місце.

Хірург так сильно налякався, що невдовзі втік із Києва і його там більше не бачили. Судячи з сучасних описів мощей преподобного Федора мученика, саме йому відрізали ногу. Але не всю, а тільки гомілкостоп.

#XVI_XVIII_ст

🔥Лекція у Львові від «Доцента».

Аносуємо нову подію від хорунжої служби 12-ої бригади «Азов». Друг «Доцент». Тема заходу: «Незламні: українські повстанці у сталінських концтаборах».

🗣На лекції ви дізнаєтесь про:

▪️Рух опору українців у найважчих умовах таборів ГУЛАГу;
▪️Радянську каральну систему та боротьбу проти неї;
▪️Головні повстання українських патріотів у в'язницях і таборах.

Де: Львів. Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору».
Коли: 7 лютого, п'ятниця, початок о 16:00.

Захід безкоштовний. Обов'язкова реєстрація на подію за посиланням: https://forms.gle/XSqKXtxcRzqHxDns6

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і слідкуйте за анонсами | Instagram | YouTube | Заповнити анкету на вступ

Чому згас рід Острозьких? - слідство веде Петро Могила
У загаданих сьогодні записках Петра Могили розповідається не лише про чудеса, які траплялися у Печерському монастирі. Також там знаходимо історію про вигасання роду Острозьких.

Могила розповідає про те, що після смерті Олександра Острозького (сина Василя-Костянтина Острозького) його вдова, Анна Костка, хотіла навернути своїх синів Костянтина та Івана в католицтво. Але її вмовляв цього не робити навіть ксьондз Станіслав. Княгиня все ж не дослухалася до поради, а її сини стали католиками.

Далі місце подій переноситься до міста Рівного. Туди прийшов мандрівник, який передав війту міста листа, що був написаний польською. У листі пустельник Ілля писав про видіння, в якому ангел із вогняним мечем наказав йому переконати княгиню не відвертати синів від віри предків, інакше ті помруть молодими. Однак Анна просто спалила того листа.

Костянтин та Іван справді померли у молодому віці, як і було сказано в пророцтві. Останній чоловік із роду Острозьких – князь Януш (син Василя-Костянтина) помер у 1620 р. Як пише Могила, після зникнення роду Острозьких у небі над містом Острог люди побачили руку, яка тримала скривавленого меча. Найімовірніше, ці легенди виникли в середовищі православних, які через вимирання Острозьких втратили найзначніших покровителів.

#XVI_XVIII_ст