"Чорні картини" — серія з чотирнадцяти фресок, над створенням яких працював іспанський художник епохи романтизму Франсіско де Гоя. Він створив їх у проміжку між 1819-1823 роками на стінах свого будинку (згодом, наприкінці ХІХ століття, їх перенесуть на полотно). Початково ці зображення були створені не для публічного показу й відображають стан душі де Гої, що тяжко хворів і перебував у постійному стресі, яке завдало йому Ліберальне триріччя в Іспанії.

Усім картинам у будинку при каталогізації фахівці присвоїли назви, спираючись на їхню тематику. Одні з найвідоміших робіт із цієї серії — "Шабаш відьом" та "Сатурн пожирає свого сина" писалися на зволоженій стіні й початково були фресками. Картина "Сатурн," вочевидь, створювалася під враженням від картин Рубенса, однак у Гої він набуває рис безумця. Деякі дослідники творчості Франсіско де Гої припускають, що це полотно - символічне зображення держави, що пожирає та вбиває своїх підданих, а на Гою вплинув досвід війни Наполеона в Іспанії та Іспанська революція 1820-1823 рр.

Фото - загальний план картин, як вони могли розташовуватися в будинку Гої.

#XIX_ст #мистецтво

Окрім серії "Чорних картин" у творчості де Гої є й інші полотна на тематику відьомства. Одна з його найвідоміших картин — "Політ відьом," написана у 1798 р. та придбана іспанським герцогом Педро Тельес-Хіроном.

На картині зображено переплетіння тіл, у якому проступають постаті відьом, що несуть свою жертву. Знизу розташована фігура чоловіка, що перемотав голову рядниною, а в правому нижньому куті видніється віслюк.

Деякі дослідники інтерпретують це полотно як сатиру на забобони та дурість, а також і на суди іспанської інквізиції (головні убори відьом нагадують єпископські мітри). Посилює ефект картини зображення віслюка, який традиційно символізує невігластво.

#XVI_XVIII_ст #мистецтво

#історія

Лекція Шефа. Запрошую її відвідати

Влітку 1919 року українська зброя вперше об’єдналася в єдиний фронт і дала відсіч московським загарбникам. 💥🇺🇦
Уявіть: вояки Армії УНР і УГА, наддніпрянці та галичани, виступають плечем до плеча. В умовах хронічного дефіциту зброї та амуніції, але з непохитною вірою в перемогу, вони проривають фронт ворога і звільняють тисячі кілометрів української землі. 🌾🏹
Що зробило цю операцію справді “соборною”?
🔹 Спільне планування і координація дій двох армій
🔹 Взаємодопомога під час форсування річок та штурму укріплень
🔹 Лідерство видатних полководців, які знайшли спільну мову заради мети
Чому саме літо 1919-го стало переломним моментом?
🔸 Енергія патріотичних настроїв після подій зимового прориву
🔸 Несподіваність удару і використання місцевої підтримки
🔸 Відвага і самопожертва солдатів, готових до останнього бою
📅 20 липня 2025 року, 17:00
📍 Львівська Медіатека (вулиця Мулярська, 2А)

Нескінченне джерело пива у київській Лаврі

Зазвичай у збірниках чудес описувалися зцілення прихожан або покарання для блюзнірців. Однак, особливе чудо змальоване у "Тератургімі" (1638) Афанасія Кальнофойського.

У 1626 році, на свято Успіння Богородиці, до Києво-Печерського монастиря прийшла така велика кількість паломників, що вони випили всю воду з найближчих джерел і колодязів. Тож натовп звернувся по пиво до печерського монаха Філофея Бакшея, який тоді відповідав за лаврські пивні льохи. Ченець охоче давав кожному напитися і внаслідок цього майже всі діжки спорожніли.

Надвечір один старець пішов до льоху перевірити залишки пива, яке планувалося подати братії на вечерю. Виявилося, що всі діжки знову були повними. Помічник пивовара заявив, що це справжнє Боже чудо. Наступного ранку отець Філофей пішов перевірити кількість пива в льосі й дуже здивувався, побачивши, що діжки наповнені.

Як бачимо, вважалося, що за заступництва святих лаврських отців можливе не лише зцілення, а й чудесне поповнення пивних запасів...

#XVI_XVIII_ст

Загальновідомим є одне з перших біблійних чудес — перетворення Христом води на вино. Подібну подію описує у своїх записках Петро Могила — тодішній архімандрит Києво-Печерського монастиря та майбутній митрополит київський.

У 1629 р. Могила освячував новий будинок свого слуги Станіслава Третяка. Дружина останнього зберегла у скляній посудині свячену воду, яка залишилася після обряду. Наступного року подружжя виявило, що вода в посудині перетворилася на вино. Третяки звернулися до архімандрита з розповіддю про це диво. Після ретельної перевірки Могила засвідчив, що рідина має запах вина і на смак нагадує волоське вино (його виробляли на півдні сучасної Румунії). Святитель повірив у чудо лише після кількаразової клятви подружжя про те, що в посудині справді раніше була лише вода. Надалі чудесне вино зберігалося в Могили.

Опис чудес, пов’язаних із вином, не обмежується лише чудесним перетворенням. У текстах Кальнофойського та Могили трапляється ще один спільний епізод. Брат волинського шляхтича Олександра Вільгорського раптово захворів. Коли його стан значно погіршився, він звернувся до брата з проханням дістати для нього вина з Печерської лаври. За кілька днів посланець приніс вино з монастирського виноградника. Випивши його, хворий за годину повністю одужав.

У 1654 році через Київ проїжджав Павло Алеппський — син антіохійського патріарха Макарія. У своїх записах він згадує, що в Печерській обителі його пригощали медівкою, пивом та чудовим вином із лаврських виноградників. Виробництво пива та вина в монастирях було звичним явищем як на українських землях, так і в Західній Європі. До речі, окрім Лаври, у той самий час власний виноградник у Києві мав і Свято-Микільський Пустинний монастир.

#XVI_XVIII_ст

Сьогодні поговоримо про розвиток ранніх броненосців. Загалом поява броненосних кораблів назавжди змінила морські війни. Своєю появою вони майже повністю знецінили всі наявні дерев’яні кораблі. З 1860 р. могутність флотів вимірювалася саме кількістю та якістю броненосців.

Перші броненосці конструкційно були прямим продовженням еволюції парових лінійних кораблів. Це були лінкори, на яких зрізали всі верхні деки та залишали лише один – нижній, з обшитим бронеплитами корпусом. Перші французькі броненосці довгий час зберігали дерев’яну конструкцію корпусу. Через це кораблі мали проблеми з гниттям корпусів і поганим кріпленням бронелистів. Також панцирники зберігали батарейне розміщення артилерії на майже повну довжину борту. Через це вони ще довго класифікувалися як фрегати, хоч і мали зовсім інші розміри та відігравали іншу роль.

Такі кардинальні зміни давали броненосцям майже повну захищеність від артилерії, що робило їх невразливими до вогню з дерев’яних кораблів, яким модернізована артилерія броненосців наносила катастрофічні ушкодження. Однак, це залишало наступне питання - "як треба боротися з броненосцями та як може виглядати їх битва між собою?".

З появою перших батарейних броненосців прийшло розуміння, що з підвищенням якості артилерії забезпечення повсюдного бронювання стає неможливим. Вперше морські інженери стикнулися з боротьбою броні та снаряду, в якій броня мала тимчасову перевагу. У зв’язку зі збільшенням калібрів корабельних гармат інженери дійшли до того, що замість суцільних батарей середніх гармат більш оптимально було поставити меншу кількість важких і краще захищених гармат.

Через сукупність цих факторів замість суцільного бронювання з’являється поняття цитаделі, що позначало бронювання, яке відбувалося навколо життєво важливих органів корабля: містку, машинного відділення, погребів гармат і самої артилерії. Крім цитаделі, панцирник мав бути забезпечений броньованою ватерлінією для того, щоби не допустити затоплення. Так з’явився бронепояс. При цьому всі інші частини корабля можна було залишити незахищеними.

#XIX_ст #зброя_та_озброєння