Forwarded from Закадровий текст
Ірина Цілик уже деякий час працює над анімаційним доком «Червона зона» (Red Zone) про те, як війна змінює нас. А сьогодні продакшен Moon Man, що продюсує стрічку, поділився деталями, які натякають, що у майбутньому буде ще чимало новин про проєкт.
💫 художницею-постановницею фільму стала Флора Анна Буда. Її фільм «27» отримав «Золоту пальмову гілку» за найкращий короткий метр та став одним з головних анімаційних хітів 2023-го. До речі, в Україні також (перемога на Linoleum, участь на KISFF).
Дивіться «27» тут
💫 сейлзами стали Cinephil — вони ж дистрибутували оскарівські номінанти FLEE (теж анімадок) та Collective. Зараз рано робити передбачення, але це у будь-якому випадку хороший вибір.
💫 «Червону зону» зараз представляють на каннському кіноринку, а трошки згодом від поїде на пітчинг в Ансі — головний анімаційний фестиваль в принципі. Наприклад, цього року там буде величезний шоукейс «Діснея» (Disney + Pixar + Marvel Animation + Lucasfilm), а нагороду за досягнення дадуть творцю «Сімпсонів» та «Футурами».
Наразі ще складно говорити про дату прем’єри і все це, але вже можна дуже чекати на цей проєкт. Принаймні, не менше, ніж це вже робить міжнародний ринок💛
💫 художницею-постановницею фільму стала Флора Анна Буда. Її фільм «27» отримав «Золоту пальмову гілку» за найкращий короткий метр та став одним з головних анімаційних хітів 2023-го. До речі, в Україні також (перемога на Linoleum, участь на KISFF).
Дивіться «27» тут
💫 сейлзами стали Cinephil — вони ж дистрибутували оскарівські номінанти FLEE (теж анімадок) та Collective. Зараз рано робити передбачення, але це у будь-якому випадку хороший вибір.
💫 «Червону зону» зараз представляють на каннському кіноринку, а трошки згодом від поїде на пітчинг в Ансі — головний анімаційний фестиваль в принципі. Наприклад, цього року там буде величезний шоукейс «Діснея» (Disney + Pixar + Marvel Animation + Lucasfilm), а нагороду за досягнення дадуть творцю «Сімпсонів» та «Футурами».
Наразі ще складно говорити про дату прем’єри і все це, але вже можна дуже чекати на цей проєкт. Принаймні, не менше, ніж це вже робить міжнародний ринок
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Forwarded from Закадровий текст
Тим часом повертаюся у велику літературу.
Щочетверга, якщо складаються зірки, будуть нові брехливі історії про українське кіно у тредс.
Читати тут
Щочетверга, якщо складаються зірки, будуть нові брехливі історії про українське кіно у тредс.
Читати тут
Не подумайте, що я зла.
Але коли я бачу такі новини, що у Каннах стався блекаут, по всьому місту колапс, можливо, кінофестиваль перестане працювати, не провівши офіційне закриття, я у Києві після обстрілу шахедами і балістикою відчуваю дрібку полегшення.
Тішусь, що вже четвертий рік кінофестивалі в Україні вміють і вдало практикують роботу без світла, під ракетами, у будь-який колапс. Що сьогодні мої сториз у втомлених людях як я, які продовжують їбошити у різних сферах. Щоб не сталося — Миколайчук OPEN відкриється і закриється згідно розкладу. Хоч сніг у червні, хочу йобана русня.
З усього цього засмучує одне — Європа щиро не помічає звʼязок між проблемами і Росією. І, можливо, прямо зараз, без світла, десь там у номері люкс готелю заключають договір на продаж супер класного кіно у Росію. За дууууже багато грошей. І з правами на українську територію у комплекті
фото зі сториз режисерки Тоні Ноябрьової
Але коли я бачу такі новини, що у Каннах стався блекаут, по всьому місту колапс, можливо, кінофестиваль перестане працювати, не провівши офіційне закриття, я у Києві після обстрілу шахедами і балістикою відчуваю дрібку полегшення.
Тішусь, що вже четвертий рік кінофестивалі в Україні вміють і вдало практикують роботу без світла, під ракетами, у будь-який колапс. Що сьогодні мої сториз у втомлених людях як я, які продовжують їбошити у різних сферах. Щоб не сталося — Миколайчук OPEN відкриється і закриється згідно розкладу. Хоч сніг у червні, хочу йобана русня.
З усього цього засмучує одне — Європа щиро не помічає звʼязок між проблемами і Росією. І, можливо, прямо зараз, без світла, десь там у номері люкс готелю заключають договір на продаж супер класного кіно у Росію. За дууууже багато грошей. І з правами на українську територію у комплекті
фото зі сториз режисерки Тоні Ноябрьової
Два дні вам не розповідала. Виношую як це упакувати. Нарешті, вийшло одне з тих гучних інтервʼю, які я тизерила з лютого.
В Берліні поговорила з зіркою серіалу SEX EDUCATION про її новий арт проєкт, який був для неї важливіший, ніж «Барбі» чи серіал на NETFLIX. Фільм «Гаряче молоко» вперше в Україні покажуть на Миколайчук OPEN.
А поки читайте нашу розмову з Еммою Макі на DTF Magazine: https://donttakefake.com/emma-maki-pislya-seksualnoyi-osvity-ya-hotila-trymatysya-yakomoga-dali-vid-velykyh-proyektiv/
В Берліні поговорила з зіркою серіалу SEX EDUCATION про її новий арт проєкт, який був для неї важливіший, ніж «Барбі» чи серіал на NETFLIX. Фільм «Гаряче молоко» вперше в Україні покажуть на Миколайчук OPEN.
А поки читайте нашу розмову з Еммою Макі на DTF Magazine: https://donttakefake.com/emma-maki-pislya-seksualnoyi-osvity-ya-hotila-trymatysya-yakomoga-dali-vid-velykyh-proyektiv/
DTF Magazine
Емма Макі: «Після „Сексуальної освіти“ я хотіла триматися якомога далі від великих проєктів»
Інтерв'ю DTF Magazine
І знову я тут заради інтервʼю з Берлінале. Бо цього року мені випала можливість поспілкуватися з Мішелем Гондрі («Вічне сяйво чистого розуму», «Піна днів»).
Мішель був не один, а з 10-річною донькою Маєю. Разом вони і зробили новий фільм — стоп-моушн анімацію «Має, дай мені назву». В Україні стрічку покажуть вже у червні на двох кінофестивалях — на Чілдрен кінофест та на Миколайчук OPEN.
А мені вдалося спитати у Гондрі про те, що часто не дозволяють — минуле, майбутнє і особисте, тобто «Вічне сяйво чистого розуму», наступні сценарії і безсоння.
Приємного читання на DTF Magazine: https://donttakefake.com/mishel-gondri-pro-vichne-syajvo-chystogo-rozumu-bezsonnya-ta-novu-animatsiyu-stvorenu-z-donkoyu/
Мішель був не один, а з 10-річною донькою Маєю. Разом вони і зробили новий фільм — стоп-моушн анімацію «Має, дай мені назву». В Україні стрічку покажуть вже у червні на двох кінофестивалях — на Чілдрен кінофест та на Миколайчук OPEN.
А мені вдалося спитати у Гондрі про те, що часто не дозволяють — минуле, майбутнє і особисте, тобто «Вічне сяйво чистого розуму», наступні сценарії і безсоння.
Приємного читання на DTF Magazine: https://donttakefake.com/mishel-gondri-pro-vichne-syajvo-chystogo-rozumu-bezsonnya-ta-novu-animatsiyu-stvorenu-z-donkoyu/
DTF Magazine
Мішель Гондрі про сприйняття «Вічного сяйва чистого розуму», безсоння та нову анімацію, створену з донькою
Інтерв'ю DTF Magazine
Вчора відбулась українська премʼєра фільму «Стрічка часу». З Катериною Горностай ми зустрілися напередодні Берлінале і говорили про її фільм, (не) утопічну школу, вибір оператора та композитора. Тепер ця розмова вийшла на DTF Magazine
А ви ще можете встигнути на декілька показів — сьогодні повторний на DOCUDAYS та 15 червня на Миколайчук OPEN у Чернівцях. До зустрічі💛
📸 зі світової премʼєри в головному конкурсі Берлінале
А ви ще можете встигнути на декілька показів — сьогодні повторний на DOCUDAYS та 15 червня на Миколайчук OPEN у Чернівцях. До зустрічі💛
📸 зі світової премʼєри в головному конкурсі Берлінале
Ще про документалістику: сьогодні українська премʼєра фільму «Татова колискова».
Не знаю чи ще є квитки, але нагадую, що з режисеркою стрічки Лесею Дяк говорила після Сараєво для Moviegram
Повнометражний дебют режисерки розповідає про родину, в якій чоловік повертається з АТО. Сергій скучив за синами та незабаром готується стати батьком знову. Але побут та люди навколо вже не сприймаються так, як раніше.
Повне інтерв’ю читайте за лінком
Не знаю чи ще є квитки, але нагадую, що з режисеркою стрічки Лесею Дяк говорила після Сараєво для Moviegram
Повнометражний дебют режисерки розповідає про родину, в якій чоловік повертається з АТО. Сергій скучив за синами та незабаром готується стати батьком знову. Але побут та люди навколо вже не сприймаються так, як раніше.
Повне інтерв’ю читайте за лінком
Forwarded from Чорний лотос
Останній показ другого дня фестивалю Миколайчук OPEN відкрився хвилиною мовчання памʼяті актора Юрія Феліпенко та всіх кино та театральних митців, які загинули під час повномасштабної війни.
R.I.P.
R.I.P.
Цього року на фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN, після плідного півріччя роботи як піарниця, приїхала лише як відвідувачка. Тому вперше за дуже великий проміжок часу я повертаюсь до переглядів фільмів та на третій день відпустки знаходжу натхнення писати.
Не обіцяю стабільності, але сьогодні по плану розповісти про стрічки з перших днів — що бачила, про що шкодую та рефлексую.
ДЕНЬ 1 — Людина в центрі танцю
💫 «Життя Чака», реж. Майк Фленаґан — 7 з 10⭐️
Нова екранізація Стівена Кінґа відрізняється від стилю що письменника, що режисера («Доктор Сон», «Падіння дому Ашерів») своєї добротою як у дитячій казці. Хоча розповідає про страшне та сюрреалістичне водночас — кінець світу, смерть та навіть привидів, які передбачають твоє майбутнє.
Переказувати сюжет, як вже писали деякі мої колеги у рецензіях, просто немає сенсу. Бо не лінійна побудова його головна фішка. А я не готова забирати можливість розгадувати та інтрепретувати у тих, хто не бачив фільм на фестивалі. Історія про Чака (Том Гіддлстон - «Локі») тут розповідається від його смерті до дитинства у трьох актах. У першому: світ наближається до свого кінця, і люди обʼєднуються з тими, кого кохають — по інерції. По всьому світу зʼявляється дивні білборди — з подяками Чаку за 39 чудових років. Ніхто не знає що це за молодий чоловік у бухгалтерському костюмі. Здається, що це заговір, великий пранк. Останній мем планети Земля
З Чаком ми познайомимося у другому акті під час випадкового танцю під вуличні барабани. Ми закохуємося у цього пластичного працівника звичайного банку у звичайному синьому костюмі. Щоб у третьому акті зануритися у його дитинство та дізнатися хто його сформував, де він навчився так танцювати та яку обіцянку дав самому собі після купи смертей у родині.
Фленаґан зібрав неймовірної потужності каст. Танець Гіддстоуна має усі шанси перебити перфоманс Емми Стоун у POOR THINGS, а маленький Чак, якого зіграв син режисера — стати відкриттям серед дітей акторів цього року. Незважаючи на це, «Життя Чака» не тягне на 9 зірок через те, що не завжди тримає ритм та іноді різко втрачає визначений жанр. Тут змішався Кінґ, гумор DON'T LOOK UP, Спілберігівська доброта і сюрреалізм кінця світу. І як у житті однієї людини чи цілого Всесвіту — непогано намагається цим жонглювати.
💫 «Перший ряд», реж. Міріам Гуттман — 6 з 10⭐️
Теледок про балетну трупу України та їхню зустріч з Олександром Тереном вже під час його реабілітації закордоном не намагається бути артом. Але попри певну маніпулятивнісь іноземців, це легко та цікаво дивитися. Це кіно не про військові дії, а про наслідки них на стосунки між людьми. Найцікавіша лінії тут для мене — це дружба між ветераном, який втратив 2 ноги на фронті та балеруном, який виїхав в Америку зі своїми колегами і виступає тут. Вони знаходять спільні точки дотоку. Щоб жити разом, робити справи разом та вийти разом на велику балетну сцену Каліфорнії.
❤️ Шкодую, що не подивилась «Зшити розірване», який усі нещадно хвалять. Маю надію, що українські дистрибʼютори, які були у залі на цьому жанровому фільмі вже до нього придивляються.
Не обіцяю стабільності, але сьогодні по плану розповісти про стрічки з перших днів — що бачила, про що шкодую та рефлексую.
ДЕНЬ 1 — Людина в центрі танцю
Нова екранізація Стівена Кінґа відрізняється від стилю що письменника, що режисера («Доктор Сон», «Падіння дому Ашерів») своєї добротою як у дитячій казці. Хоча розповідає про страшне та сюрреалістичне водночас — кінець світу, смерть та навіть привидів, які передбачають твоє майбутнє.
Переказувати сюжет, як вже писали деякі мої колеги у рецензіях, просто немає сенсу. Бо не лінійна побудова його головна фішка. А я не готова забирати можливість розгадувати та інтрепретувати у тих, хто не бачив фільм на фестивалі. Історія про Чака (Том Гіддлстон - «Локі») тут розповідається від його смерті до дитинства у трьох актах. У першому: світ наближається до свого кінця, і люди обʼєднуються з тими, кого кохають — по інерції. По всьому світу зʼявляється дивні білборди — з подяками Чаку за 39 чудових років. Ніхто не знає що це за молодий чоловік у бухгалтерському костюмі. Здається, що це заговір, великий пранк. Останній мем планети Земля
З Чаком ми познайомимося у другому акті під час випадкового танцю під вуличні барабани. Ми закохуємося у цього пластичного працівника звичайного банку у звичайному синьому костюмі. Щоб у третьому акті зануритися у його дитинство та дізнатися хто його сформував, де він навчився так танцювати та яку обіцянку дав самому собі після купи смертей у родині.
Фленаґан зібрав неймовірної потужності каст. Танець Гіддстоуна має усі шанси перебити перфоманс Емми Стоун у POOR THINGS, а маленький Чак, якого зіграв син режисера — стати відкриттям серед дітей акторів цього року. Незважаючи на це, «Життя Чака» не тягне на 9 зірок через те, що не завжди тримає ритм та іноді різко втрачає визначений жанр. Тут змішався Кінґ, гумор DON'T LOOK UP, Спілберігівська доброта і сюрреалізм кінця світу. І як у житті однієї людини чи цілого Всесвіту — непогано намагається цим жонглювати.
Теледок про балетну трупу України та їхню зустріч з Олександром Тереном вже під час його реабілітації закордоном не намагається бути артом. Але попри певну маніпулятивнісь іноземців, це легко та цікаво дивитися. Це кіно не про військові дії, а про наслідки них на стосунки між людьми. Найцікавіша лінії тут для мене — це дружба між ветераном, який втратив 2 ноги на фронті та балеруном, який виїхав в Америку зі своїми колегами і виступає тут. Вони знаходять спільні точки дотоку. Щоб жити разом, робити справи разом та вийти разом на велику балетну сцену Каліфорнії.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Ще не бачила весь міжнародний конкурс Миколайчук OPEN, але цьому чеському фільму пророкую перемогу🩵
Сьогодні о 19:30 на Миколайчук OPEN відбудеться українська прем’єра фільму «Пробач, дівчинко»/Sorry, Baby.
Я поговорила з режисеркою цієї ніжної стрічки про те, як жити далі після травми. Єва пережила харасмент з боку викладача та перенесла цю історію у режисерський дебют.
Тому для DIVOCHE.Media я не лише розпитала її про кіно, але і розповіла про українських акторок, які зараз висловлюються проти майстрів та директорів театрів.
Я поговорила з режисеркою цієї ніжної стрічки про те, як жити далі після травми. Єва пережила харасмент з боку викладача та перенесла цю історію у режисерський дебют.
Тому для DIVOCHE.Media я не лише розпитала її про кіно, але і розповіла про українських акторок, які зараз висловлюються проти майстрів та директорів театрів.
Divoche.Media
«Я намагаюся отримувати задоволення навіть у темні дні»: Режисерка фільму «Пробач, дівчинко» Єва Віктор про життя після насильства…
Інтервʼю з акторкою Євою Віктор про її режисерський дебют було одним із найдивніших у моєму досвіді. Американська зірка серіалу «Мільярди» мала повернутися з
ДЕНЬ 2 і 3 Миколайчук OPEN — Людина, що (не) боїться смерті
Невипадковою, а неймовірно професійною роботою програмера фестивалю вже за три дні можна складати пазли та бачити паралелі у фільмах програми. І не дивно, щоб під гаслом «Людина в центрі історії» фестиваль говорить із глядачем про відношення до смерті. Бо без неї наше життя неможливо, а як до цього відноситися можна дискутувати мовою кіно.
👁 «Знайомий дотик», реж. Сара Фрідленд — 8 з 10 ⭐️
Як показати деменцію у кіно так, як ще ніхто не показував? Дебютний фільм з Венеційського кінофестивалю 2024, що отримав в програмі «Горизонти» аж три нагороди знайшов цю мову — він не лякає. Героїня Рут вже погано памʼятає свого сина. Зате добре знає рецепт борщу. Вона не завжди знає скільки їй років, тому легко заграє і з лікарем, і зі своїм сином. Безперечно фестивальне кіно показує як жінка, що переїхала у будинок із доглядом живе звичайне життя, що хоч і змінила хвороба, але точно не зруйнувала.
Це не «Батько», після якого хочеться сподіватися, що з тобою чи твоїми рідними не станеться деменція. Це оповідь на полу тоні у ніжних кольорах шкіри про час, який важливо не втратити, поки ти ще знаєш хто ти. І памʼятаєш всі рецепти улюблених страв рідних.
👁 «Поховай нас у самотній пустелі», реж. Нгуєн Ле Хоанг Пхук — 6 з 10 ⭐️
Вʼєтнамський круглий фільм, як розповів сам режисер на Q&A після української премʼєри, був натхненний двома ситуаціями. Перша — з новин: чоловік поховав свою дружину у пластикову фігуру-саркофаг, бо не хотів з нею розлучатися до своєї смерті. Друга — особиста: режисер втратив кількох своїх рідних і хотів прорефлексувати це у фільмі про сприйняття смерті. А ще від дуже вʼєтнамський, бо уявити історію, де крадій залазить у будинок, а хазяїн пропонує справу, не уявиш у нашій культурі. Він просить молодика його вбити та поховати разом із його дружиною в пустелі. Дружина померла вже 10 років тому від хвороби. І зберігається у саркофазі допоки вони не зможуть піти в інший світ разом.
Попри досить похмурий сюжет, цей фільм з неймовірною легкістю говорить про смерть, бо за нею йде переродження. А ще торкається теми дружби і має унікальне кадрування. Звісно, ви вже десь могли таке бачити. Але як це зроблено у «Поховай нас у самотній пустелі»— це варто уваги.
👁 «Кінець», реж. Джошуа Оппенгеймер — 4 з 10 ⭐️
Оскароносний режисер фільму «Акт вбивста» зняв ігрове кіно. І не просто ігровий фільм, а постапокаліптичний мюзикл про групу людей, які живуть у бункері після кінця світу. Мої основні питання до фільму, який використовує жанр як колись це робили класичні мюзикли (герої співають не номерами, а продовжують репліки піснею), це його темпоритм, який дуже провисає на трьох годинному хронометражі. І відверто виснажує. Хоча історія життя і страждань привілейованих, коли світ — це лише їхній бункер, та і з таким кастом це мало би бути цікаво.
👁 «Премія Орвіна», реж. Максим Марченко
Як без українського середнього метру? І теж про смерть. Точніше, про спробу інсценування смерті заради премії Орвіна (Дарвіна), щоб зацікавити дівчину. 40-хвилинний фільм, який був знятий ще до повномасштабного вторгнення дуже старається бути кумедним, вигадливим в операторській роботі. Виходить трохи сирим, але із заявкою на майбутні чорні комедії від режисера (бажано вже повні метри, бо середній — це не туди, і не сюди). А каст молодий і класний — Роланд Мішко («Зозулі»), Анастасія Капшученко («Редакція») та інші
Невипадковою, а неймовірно професійною роботою програмера фестивалю вже за три дні можна складати пазли та бачити паралелі у фільмах програми. І не дивно, щоб під гаслом «Людина в центрі історії» фестиваль говорить із глядачем про відношення до смерті. Бо без неї наше життя неможливо, а як до цього відноситися можна дискутувати мовою кіно.
Як показати деменцію у кіно так, як ще ніхто не показував? Дебютний фільм з Венеційського кінофестивалю 2024, що отримав в програмі «Горизонти» аж три нагороди знайшов цю мову — він не лякає. Героїня Рут вже погано памʼятає свого сина. Зате добре знає рецепт борщу. Вона не завжди знає скільки їй років, тому легко заграє і з лікарем, і зі своїм сином. Безперечно фестивальне кіно показує як жінка, що переїхала у будинок із доглядом живе звичайне життя, що хоч і змінила хвороба, але точно не зруйнувала.
Це не «Батько», після якого хочеться сподіватися, що з тобою чи твоїми рідними не станеться деменція. Це оповідь на полу тоні у ніжних кольорах шкіри про час, який важливо не втратити, поки ти ще знаєш хто ти. І памʼятаєш всі рецепти улюблених страв рідних.
Вʼєтнамський круглий фільм, як розповів сам режисер на Q&A після української премʼєри, був натхненний двома ситуаціями. Перша — з новин: чоловік поховав свою дружину у пластикову фігуру-саркофаг, бо не хотів з нею розлучатися до своєї смерті. Друга — особиста: режисер втратив кількох своїх рідних і хотів прорефлексувати це у фільмі про сприйняття смерті. А ще від дуже вʼєтнамський, бо уявити історію, де крадій залазить у будинок, а хазяїн пропонує справу, не уявиш у нашій культурі. Він просить молодика його вбити та поховати разом із його дружиною в пустелі. Дружина померла вже 10 років тому від хвороби. І зберігається у саркофазі допоки вони не зможуть піти в інший світ разом.
Попри досить похмурий сюжет, цей фільм з неймовірною легкістю говорить про смерть, бо за нею йде переродження. А ще торкається теми дружби і має унікальне кадрування. Звісно, ви вже десь могли таке бачити. Але як це зроблено у «Поховай нас у самотній пустелі»— це варто уваги.
Оскароносний режисер фільму «Акт вбивста» зняв ігрове кіно. І не просто ігровий фільм, а постапокаліптичний мюзикл про групу людей, які живуть у бункері після кінця світу. Мої основні питання до фільму, який використовує жанр як колись це робили класичні мюзикли (герої співають не номерами, а продовжують репліки піснею), це його темпоритм, який дуже провисає на трьох годинному хронометражі. І відверто виснажує. Хоча історія життя і страждань привілейованих, коли світ — це лише їхній бункер, та і з таким кастом це мало би бути цікаво.
Як без українського середнього метру? І теж про смерть. Точніше, про спробу інсценування смерті заради премії Орвіна (Дарвіна), щоб зацікавити дівчину. 40-хвилинний фільм, який був знятий ще до повномасштабного вторгнення дуже старається бути кумедним, вигадливим в операторській роботі. Виходить трохи сирим, але із заявкою на майбутні чорні комедії від режисера (бажано вже повні метри, бо середній — це не туди, і не сюди). А каст молодий і класний — Роланд Мішко («Зозулі»), Анастасія Капшученко («Редакція») та інші
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM