🌸 Знайшов справжній скарб. Журнал Emergence пропонує чудову можливість зануритися у буддійський досвід паломництва, дозволяючи нам пройти шляхами Кобо Дайші. Паломництво Шікоку (назване так через розташування на острові Шікоку, найменшому з чотирьох головних островів Японії) - це маршрут довжиною 1207 кілометрів, що включає 88 храмів та різні менші святині й священні місця. Якщо йти пішки, паломництво займає від 30 до 60 днів. Однак із сучасними видами транспорту воно може тривати 2-3 тижні.

Весь текст та пояснення - англійською, якщо вас це не лякає - наполегливо рекомендую пережити цю віртуальну подорож за один раз, виділивши приблизно дві години в тихому середовищі без відволікань, з хорошими шумопоглинаючими навушниками. Протягом цієї віртуальної подорожі ви відвідаєте дев'ять із 88 храмів паломництва.

https://emergencemagazine.org/feature/shikoku-pilgrimage/#/

#шінґон #японськийбуддизм

☸️ Перший буддійський собор

Хотів написати допис про три тіла будди, але, як часто зі мною буває, вирішив почати з передісторії, і прослідкувати за тим, як ці ідеї розвивалися з часів раннього буддизму до їх закріплення в Махаяні.

І почну з подій Першого буддійського собору.

Традиційно за "довгою хронологією" вважається, що парінірвана (нірвана без залишку, після смерті тіла) Будди відбулася у 483 р. до н.е. (хоча існують різні датування від 544 до 380 р. до н.е.).
Будда пішов у віці 80 років, в повний місяць місяця Весакха (травень) в Кусінара (сучасна Кусінагар, Індія).

Тіло Будди було кремовано через 7 днів після парінірвани, реліквії (зуби (4 ікла), кістки, фрагменти одягу та чаша для збору милостині (патра)) були розділені на 8 частин між різними королівствами. Урна та попіл від кремації також були розподілені. Над реліквіями були збудовані ступи.

В перший місяць після парінірвани почалися початкові зібрання монахів для обговорення майбутнього Сангхи (буддійської спільноти).

На другий місяць звістки про парінірвану стали поширюватися вже доволі великою на той час Сангхою.

В ті часи жив один літній монах, на ім'я Субхадда. Він прийняв постриг вже у похилому віці і не мав глибокого розуміння Дгарми.

Як свідчить Чулаваґґа (Cullavaggа) Віная-пітаки - коли новина про парінірвану Будди поширилась, більшість монахів сумували. Однак Субхадда сказав:
"Досить, друзі, не сумуйте, не плачте. Ми добре позбулися цього великого шрамани (Будди). Він постійно турбував нас, кажучи: 'Це вам личить, це вам не личить'. Тепер ми можемо робити те, що хочемо, і не робити того, чого не хочемо."

Ця подія показала потенційну загрозу спотворення вчення, продемонструвала необхідність збереження чистоти Дгарми і стала каталізатором для скликання Першого собору.

Собор відбувся через три місяці після парінірвани Будди в печері Саттапанні біля Раджагахи.

Під керівництвом Махакассапи було обрано п'ятсот арагантів (повністю просвітлених) для участі в зібранні. Раджа Аджаташатру надав повну підтримку цій ініціативі, забезпечивши місце проведення та все необхідне для тривалої роботи. Особливим моментом підготовки стало досягнення стану араганта Анандою, який до останньої ночі перед початком зібрання був єдиним з учасників, хто ще не досяг цього стану.

Зібрання тривало сім місяців під головуванням Махакассапи. Упалі, який був визнаним знавцем монашої дисципліни, відповідав за викладення Віная-пітаки. Він детально пояснював кожне правило, його походження та контекст встановлення. Ананда, який був особистим помічником Будди протягом двадцяти п'яти років і славився своєю феноменальною пам'яттю, відповідав за виклад сутт. Він переказав усі повчання, які чув від Будди, а зібрання арагантів підтверджувало їх автентичність.

Під час зібрання Ананді були висловлені деякі зауваження щодо дрібних порушень, які він допустив за життя Будди. Це показало, що навіть найближчі учні підлягали ретельній перевірці та критиці заради збереження чистоти вчення. Всі рішення приймалися повним консенсусом присутніх арагантів.

Результатом Першого собору стала перша систематизація буддійського вчення, яка заклала основу для його подальшої передачі. Було встановлено метод "колективної рецитації" для збереження текстів, який забезпечував точність передачі вчення через покоління. Цей метод передбачав регулярне колективне повторення текстів групами монахів, що дозволяло виявляти та виправляти будь-які відхилення чи помилки.

Це зібрання стало взірцем для всіх наступних буддійських соборів і визначило спосіб збереження Дгарми на століття вперед. Згідно з Чулаваґґою, воно завершилося повним узгодженням текстів і правил, що стало міцним фундаментом для подальшого розвитку буддизму. Як ми бачимо, на цьому етапі ніяких можливих суперечок ще не відбувалося.

#історіябуддизму #раннійбуддизм

☸️ Другий буддійський собор

Другий буддійський собор, відомий також як Другий сангіті, відбувся приблизно через століття після паринірвани Будди, близько 383 року до н.е. у місті Весалі.

Інформація щодо подій цього собору дуже суперечлива.

У соборі взяли участь 700 архатів під головуванням старійшини Ревати. Значну роль у проведенні собору відіграв Яса, син Каканди, а найстарішим учасником був Сабакамі.

Як свідчать Тхеравадинські джерела, причиною скликання собору стали серйозні розбіжності щодо тлумачення правил Вінаї, викликані діями монахів з Весалі (Ваджджіпутта). Ці монахи почали практикувати так звані "10 пунктів" (дасаватту), які значно послаблювали монастирську дисципліну. Серед цих практик були: зберігання солі в рогах, прийом їжі після полудня, вживання пальмового вина та, що найбільш суперечливо, прийняття золота та срібла. Такі дії викликали занепокоєння у більш консервативних членів Сангхи.

Джерела Махасангхіки ж свідчать, що конфлікт виник не через "10 пунктів", а через те, що стхавіри намагалися додати нові, більш суворі правила до Вінаї.

Махасангхіки стверджували, що вони насправді були консерваторами, які захищали оригінальну Віную від спроб її змінити через додавання нових обмежень. За їхньою версією, саме стхавіри були "реформаторами", які намагалися зробити правила більш суворими, ніж їх встановив сам Будда.

Важливо розуміти, що обидві версії - і тхеравадинська, і махасангхіківська - дійшли до нас через призму пізніших інтерпретацій та шкільних традицій. Історична реальність могла бути складнішою за будь-яку з цих версій.

Традиційно вважається, що саме після цього собору відбувся розкол на дві основні школи: консервативну Стхавіраваду ("Вчення старійшин") та більш ліберальну Махасангхіку ("Велику громаду"). Проте сучасні дослідники ставлять під сумнів пряму причинно-наслідкову залежність між собором та розколом.

Деякі науковці вважають, що розкол міг статися пізніше, можливо, під час правління імператора Ашоки. Інші припускають, що процес розділення був поступовим і тривав протягом кількох десятиліть після собору.

Незалежно від точної хронології, Другий собор став важливою віхою в історії буддизму, позначивши початок процесу формування різних шкіл та напрямків. Він також продемонстрував, що навіть у ранній період існування буддизму існували різні підходи до інтерпретації та практики Дхарми.

Цей собор також показав важливість балансу між збереженням чистоти вчення та його адаптацією до нових умов - дилема, яка залишається актуальною для буддизму і сьогодні.

#історіябуддизму #раннійбуддизм

✨ Від людини до трансцендентного: еволюція розуміння природи Будди

Приблизно через 200-300 років після парінірвани Будди відбувся значний доктринальний розвиток. У той час як стхавіравадіни дотримувались погляду на Будду як на людину з надзвичайними якостями, махасангхіки розвинули концепцію трансцендентного Будди.

Підхід махасангхіків базувався більше на вірі, ніж на логічних міркуваннях. Вони приймали все, що містилося в Нікаях та Агамах, і розвинули ідею надсвітового Будди на основі описів надлюдських якостей з ранніх сутр. Основними джерелами, що збереглися до наших днів, є Махавасту (Mahavastu), Локанувартанасутра (Lokanuvartanasutra) та трактат Васумітри про доктрини ранніх шкіл.

Згідно з ключовою концепцією махасангхіків, історичний Будда розглядається лише як земний прояв, тоді як справжній Будда володіє всемогутністю та всевіданням, будучи трансцендентним відносно світу. Це стало важливим моментом в розвитку буддійської думки, який згодом вплинув на формування махаянської концепції трьох тіл Будди (трикая).

Методологія інтерпретації махасангхіками ранніх текстів характеризувалася буквальним сприйняттям слів Будди, ідеалістичною інтерпретацією описів чудес та особливою увагою до надприродних аспектів. Показовим є приклад інтерпретації цитати з Самьюкта-агам та Ангуттара-нікаї: "Татхагата народився і перебував у земному світі, але не був забруднений мирськими дгармами".

Махасангхіки інтерпретували цю цитату як свідчення повної чистоти Будди від забруднень (асрав), включаючи його фізичне тіло (рупакаю), наполягаючи на повній трансцендентності всіх аспектів Будди. Натомість сарвастівадіни дотримувались більш прагматичної інтерпретації, вважаючи рупакаю нечистою через її виникнення у світі, а дгармакаю (тіло дгарми) - чистою.

Цей приклад демонструє, як різні школи раннього буддизму по-різному інтерпретували одні й ті ж тексти, що призвело до формування різних доктринальних позицій. Махасангхіки згодом припинили своє існування, вважається, що всі нині існуючі школи буддизму походять від Сарвастівади.

Втім певні погляди Махасангхіків заклали основу для майбутнього розвитку махаянської концепції природи Будди та Трьох Тіл Будди.

#філософіябуддизму #раннійбуддизм

🗿 Сьогодні дізнався, що таліби планують відновити Баміанські статуї Будди, які самі ж зруйнували в 2001 році.

Цікаво, що перші антропоморфні зображення Будди з'явилися лише в I-II столітті нашої ери, і створили їх... греки (це окрема захоплива історія, яку я згодом розповім).

До того часу Будду зображали тільки символічно:
• Колесо Вчення (dharmachakra)
• Дерево Пробудження (bodhi)
• Сліди Будди (buddhapada)
• Порожній Трон

Тож, руйнуючи статуї, таліби, самі того не розуміючи, повернули все до витоків буддійського мистецтва. Це чудово ілюструє один з головних принципів буддизму - анітья (anitya), непостійність усіх явищ.

Особисто я б залишив все як є. Буддійських статуй вистачає (21 з 30 найвищих статуй світу - буддійські), а ось такі "анти-статуї" - абсолютно унікальні.

#буддійськемистецтво #раннійбуддизм #буддійськийаніконізм

Яскравий приклад раннього буддійського аніконізму - порожній трон в оточенні мирян та монахів. Дві фігури позаду трона - найімовірніше, Ананда та Шаріпутра, найближчі учні Будди.

#буддійськемистецтво #буддійськийаніконізм

Ще один популярний сюжет раннього буддійського мистецтва - напад війська Мари на Будду під деревом Бодгі. Мара (санскр. मार) - це демон, який уособлює невігластво та прив'язаність. На цьому рельєфі присутність Будди символічно позначена порожнім троном під деревом. Демонічне військо Мари марно намагається атакувати просвітленого - їхня зброя не може досягти мети, адже просвітлений розум перебуває поза межами страждання.

#буддійськемистецтво #буддійськийаніконізм

🍃 Дгамма чи Дгарма: Чому буддійські терміни звучать по-різному?

У буддійській термінології ви часто можете зустріти різні варіанти написання та вимови одних і тих самих понять. Наприклад:

- Камма/Карма
- Дгамма/Дгарма
- Ніббана/Нірвана
- Метта/Майтрі
- Сутта/Сутра
- Бгіккху/Бгікшу
- Кханда/Скандга

Чому так відбувається?

Справа в тому, що канонічні буддійські тексти записувалися двома різними мовами - палі та санскритом.

Палі:
- Мова найдавніших збережених буддійських текстів
- Типітака (Палійський канон) записана саме палійською
- Близька до мови, якою говорив сам Будда (магадгі)
- Використовується переважно в традиції Тхеравади
- Простіша граматична структура порівняно з санскритом

Санскрит:
- Класична мова індійської культури
- Став важливим для буддизму пізніше, особливо в Магаяні
- Має складнішу граматику та більший словниковий запас
- Багато важливих буддійських текстів написані санскритом
- Вплинув на розвиток буддійської термінології в Тибеті та Східній Азії

Порівняння термінів:
Палі → Санскрит
- дгамма → дгарма
- камма → карма
- ніббана → нірвана
- сутта → сутра

🌿 Важливо розуміти: різне звучання не змінює суті понять. Це як одне і те ж слово різними діалектами.

#філософіябуддизму #буддійськітексти

🕉️ Дгаммачаккаппаваттана сутта (SN 56.11) - Сутта про перший оберт колеса Дгамми

Це історична перша проповідь Будди, виголошена п'ятьом аскетам у Оленячому парку в Ісіпатані (сучасний Сарнатх) біля Варанасі.

Невеличкий текст охоплює більшість основних положень буддизму. Я підготував переклад, вказавши в дужках палійськиі відповідники деяких термінів.

https://telegra.ph/Sutta-Pershogo-Obertu-Kolesa-Dgammi-01-23

#буддійськітексти #філософіябуддизму

🍃 Чому в суттах так багато повторів?

Читаючи цю та інші сутти Палійського канону, ви можете помітити численні повтори - як окремих фраз, так і цілих уривків. Чому вони там є і яке їхнє значення?

1. Усна традиція передачі
- Вчення Будди спочатку передавалися усно протягом кількох століть
- Повтори були важливим мнемонічним інструментом для запам'ятовування
- Монахи могли легше зберігати та передавати тексти наступним поколінням

2. Педагогічний метод
- Повторення ключових моментів допомагає глибше засвоїти вчення
- Будда часто використовував повтори для підкреслення важливих істин
- Різні контексти повторів показують універсальність принципів

3. Структурні маркери
- Повтори часто позначають початок та кінець важливих розділів
- Допомагають слухачам орієнтуватися в структурі вчення
- Створюють ритмічний патерн, що полегшує медитативне сприйняття

4. Автентичність передачі
- Повтори допомагали зберегти точність передачі вчення
- Служили "контрольними точками" для перевірки правильності запам'ятовування
- Зменшували ризик спотворення змісту

Зберігання тексту таким чином не було чимось суто буддійським, в ті часи в Індії взагалі нечасто записували тексти на папері. Записування використовувалося, головним чином, для зберігання законів та указів, всі інші тексти, включаючи релігій - просто запам'ятовували. Існували  чисельні мнемонічні методики, закликані полегшити таке запам'ятовування.

🌿 Сучасне застосування:
- При читанні сутт можна використовувати повтори як моменти для глибшої рефлексії
- Повтори допомагають краще запам'ятати ключові концепції
- Вони нагадують нам про усну природу ранньої буддійської традиції

Принцип "Повторення - мати навчання" був добре відомий древнім укладачам сутт. Тому, зустрічаючи повтори, варто сприймати їх не як надлишковість, а як запрошення до глибшого розуміння Дгарми.

#палійськийканон #буддійськітексти #раннійбуддизм

🕉 СЕРЕДИННИЙ ШЛЯХ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ

Серединний Шлях, про який Будда говорить в сутті - це не просто філософська концепція, а практичний підхід до життя. Розберемо, як це працює:

📍 У ПРАКТИЦІ МЕДИТАЦІЇ:
- Не впадаємо в сонливість, але й не перенапружуємось
- Зберігаємо м'яку, але стійку увагу
- Спостерігаємо без придушення чи потурання думкам

🎯 В ПОВСЯКДЕННОСТІ:
- Їжа: не об'їдатися, але й не голодувати
- Сон: достатньо для відновлення, без надмірності
- Робота: старанність без трудоголізму
- Відпочинок: відновлення без лінощів

🧘‍♂️ У ДУХОВНІЙ ПРАКТИЦІ:
- Баланс між зусиллям та відпусканням
- Рівновага між самотністю та спілкуванням
- Гармонія між вивченням текстів та практикою

⚖️ В ЕМОЦІЯХ:
- Співчуття без емоційного вигорання
- Радість без прив'язаності
- Спокій без байдужості

💡 ВАЖЛИВІ НЮАНСИ: Серединний Шлях - це не компроміс між крайнощами, це динамічний баланс, який постійно налаштовується. Він різний для кожного і змінюється з часом, потребує мудрості та уважності для знаходження.

🌟 ОЗНАКИ ПРАВИЛЬНОГО БАЛАНСУ:
- Ясність розуму
- Стабільність практики
- Поступовий прогрес
- Відсутність виснаження

Серединний Шлях - це мистецтво жити мудро, знаходячи оптимальний баланс у кожній ситуації. Це шлях, який веде до справжньої свободи через гармонійний розвиток.

#практика #філософіябуддизму

🕉 ПЕРША БЛАГОРОДНА ІСТИНА: ДУКХА

Перша Благородна Істина, проголошена Буддою - істину про страждання (дукха).

📌 ЩО ТАКЕ ДУКХА?
Це не лише очевидні страждання як біль чи горе. Дукха включає:
- Явні страждання (duḥkha-duḥkhatā): народження, старість, хвороби, смерть
- Страждання змін (vipariṇāma-duḥkhatā): приємні речі не тривають вічно
- Всепроникаюче страждання (saṃskāra-duḥkhatā): постійна тонка незадоволеність

🎯 ВАЖЛИВІ АСПЕКТИ:
- Дукха - це діагноз нашого стану, а не вирок
- Розуміння дукхи - перший крок до звільнення
- Це не песимізм, а чесний погляд на реальність

💡 ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ:
- Визнання дукхи допомагає прийняти реальність такою, як вона є
- Зменшує реактивність на неприємні ситуації
- Мотивує до пошуку справжнього щастя
- Розвиває співчуття до себе та інших

⚡️ ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО?
- Без розуміння хвороби неможливе лікування
- Усвідомлення дукхи - початок мудрості
- Це основа для подальшої практики

🌟 ЯК ПРАЦЮВАТИ З ЦІЄЮ ІСТИНОЮ:
- Спостерігати за проявами дукхи в щоденному житті
- Не уникати неприємного досвіду
- Розвивати усвідомленість щодо тонких форм страждання
- Використовувати це розуміння для зростання мудрості

Розуміння Першої Благородної Істини - це не причина для смутку, а початок шляху до справжньої свободи.

#філософіябуддизму

🔄 ДРУГА БЛАГОРОДНА ІСТИНА: ПОХОДЖЕННЯ СТРАЖДАННЯ

📝 Друга Благородна Істина (самудая-арія-сачча) розкриває причину страждання. Будда визначив її так:

"А що таке Благородна Істина про походження страждання? Це жага (танга), що веде до нового становлення, супроводжується насолодою і пристрастю, знаходить задоволення то тут, то там, а саме: жага до чуттєвих задоволень, жага до становлення і жага до не-становлення." (SN56.11)

🔍 РОЗБЕРЕМО ДЕТАЛЬНІШЕ:

1️⃣ Три види бажання/жаги (танга/трішна):
- Кама-трішна: жага до чуттєвих задоволень
- Бгава-трішна: жага до існування/становлення
- Вібгава-трішна: жага до не-існування

2️⃣ Механізм дії:
- Жага породжує прив'язаність (упадана)
- Прив'язаність веде до нового становлення (бгава)
- Становлення призводить до нового народження
- І так колесо сансари крутиться далі

💡 ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ:
- Страждання не виникає випадково
- Воно має конкретну причину
- Ця причина знаходиться в нашому розумі
- Розуміння причини - перший крок до звільнення

📍 ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ:
- Спостерігати за виникненням бажань
- Розрізняти здорові та нездорові прагнення
- Розуміти тимчасовість задоволень
- Розвивати усвідомленість щодо причин страждання

🧘‍♂️ ДЛЯ ПРАКТИКИ:
1. Відслідковуйте моменти виникнення жаги
2. Помічайте, як жага веде до страждання
3. Розвивайте вдоволеність (сантуттхі)
4. Культивуйте мудрість щодо природи бажань

#філософібуддизму #практика

Важливе зауваження в коментарі до попереднього посту: "Насправді ніякого парадоксу немає, принаймні якщо трактувати в рамках Тхеравади і палійської термінології:
[посилання на текст, присвячений поясненню різниці між тангою і чандою]"

Ваш слуга, будучи махаяністом, здебільшого говорить саме про махаянистську точку зору, не заперечуючи при цьому користі Тхеравади і її практики. Чжилі писав, що "Лотосова Сутра розкриває та висвітлює вчення Хінаяни [до якої відноситься і Тхеравада], виявляючи його як царя всіх вчень".

При цьому я як махаянист можу відзначити ось що:

Подивимось, наприклад, на розуміння нірвани Тхеравадою та Махаяною.

В Абгідгармі Тхеравади нірвана (а точніше, два види припинення (ніродха), що її складають) визначається як асанкхата-дгамма (asaṅkhata-dhamma) - незумовлений елемент.

У Удані (Ud 8.3) Будда описує нірвану так:
"Існує, монахи, те, що не народжене (ajātaṃ), не виникле (abhūtaṃ), не створене (akataṃ), не зумовлене (asaṅkhataṃ)."

Але в той же час нірвана визначається тхеравадинами через повне заперечення сансари - де є сансара, там немає нірвани, а де є нірвана, там немає сансари. Отже, таким чином, нірвана має умову - відсутність сансари. Це суперечить початковому твердженню про її незумовленість.

Махаяна, особливо через концепцію апратіштхіта-нірвани, йде далі в аналізі і показує, що сама дихотомія "сансара-нірвана" є концептуальною конструкцією (а про конепцуалізацію (вікальпа) як процесс, що приводить до становлення сансари, говорить і Тхеравада). Справжня нірвана не може бути "протилежністю" чогось, бо це вже створило б умову. Звідси і виникає розуміння "недвоїстості" сансари і нірвани.

Як сказано в "Муламадг'ямака-каріці" Нагарджуни:
"Між сансарою і нірваною
Немає найменшої різниці.
Між нірваною і сансарою
Немає найменшої різниці."

І ця важлива методологічна відмінність присутня в кожній суперечці Тхеравади та Махаяни:
- Тхеравада часто зупиняється на "робочих визначеннях", корисних для практики
- Махаяна продовжує аналіз до його логічного завершення, навіть якщо це веде до парадоксів, які потрібно трансцендувати

Це стосується не лише питання про нірвану, але й багатьох інших концептуальних структур буддійської філософії, включаючи природу бажання.

Там, де Тхеравада ставить крапку, Махаяна ставить кому.

Наприклад, якщо ми говоримо, що чанда зникає після досягнення мети, це передбачає лінійну часову послідовність. Але з точки зору абсолютної істини (параматтха-сачча), час сам по собі є концептуальною конструкцією. Тому аргумент з СН 51.15 може працювати на рівні відносної істини (саммуті-сачча), але не вирішує парадокс на абсолютному рівні.

Далі, якщо чанда використовується для подолання всіх форм бажання, включаючи саму чанду, виникає логічний парадокс, подібний до парадоксу "множини всіх множин". Як може інструмент використовуватися для усунення самого себе, залишаючись при цьому ефективним до самого кінця процесу?

Окрім того, розрізнення між чандою і тангою передбачає можливість чіткого розпізнавання природи власних ментальних станів. Але як можна бути впевненим, що те, що ми вважаємо "чистою чандою", не містить прихованих елементів танги? Особливо враховуючи тонкі форми авіджі (невідання) і глибоко вкорінених асрав (забруднень).

І так далі; я ще напишу окремий пост з більш послідовним аналізом бажання, і того, чому його не можна відокремити від страждання в жодній формі, хоч чанди, хоч танги.

Звістно, послідовник Тхеравади тут може зауважити, що ці заперечення самі можуть бути піддані критиці з позиції прагматичного підходу: вони можуть бути філософськи цікавими, але чи допомагають вони в практичній реалізації шляху? Це його право, але позиція Махаяни така, що всі ці тонкощі розуміння реальності мають глибоке практичне значення.

#філософіябуддизму #тхеравада

🌿 Серединний Шлях і природа бажання

Будда відкрив революційний підхід до роботи з бажаннями, який став відомий як "Серединний Шлях". Його власний досвід яскраво ілюструє цей шлях.

Спочатку, як принц, він жив у повному задоволенні всіх бажань, ніколи не стикаючись із фрустрацією. Зустріч з неминучістю страждання - хворобами, старістю, смертю - стала поворотним моментом. У пошуках відповідей він кинувся в іншу крайність - повне зречення через суворий аскетизм.

Так окреслились дві крайнощі:
- Повне потурання бажанням
- Повне придушення бажань через аскетизм

Цікаво, що обидві крайнощі мають дещо спільне - вони намагаються позбутися бажання. Задовольнити бажання означає замінити його на задоволення. Придушити - знищити його повністю. Жодна з крайнощів не дозволяє бажанням просто бути присутніми як бажання.

Але Серединний Шлях пропонує щось несподіване - дозволити бажанням просто бути. Не боротися з ними, не намагатися їх негайно задовольнити чи знищити. Це набагато тонший підхід, ніж проста порада "змінити свої бажання, якщо не можете їх задовольнити".

Як сказано в Третій Шляхетній Істині: "Це повне згасання і припинення, відмова, відпускання, звільнення та відкидання тієї самої жаги." Це відпускання приходить не через боротьбу з бажаннями, а через глибоке розуміння їхньої природи.

Серединний Шлях - це мистецтво жити з бажаннями, не стаючи їхнім рабом і не намагаючись їх знищити. Це шлях мудрості та внутрішньої свободи.

#філософіябуддизму #практика

Шановна спільното

Сьогодні автор каналу святкує свій день народження 🥳

З приводу чого я вирішив написати про цінність людського народження в буддизмі. Будда залишив нам дивовижне порівняння в Чіґґала сутті (SN 56.48).

Уявіть безмежний океан, де плаває дерев'яне ярмо з одним отвором. Глибоко під водою живе сліпа черепаха, яка спливає на поверхню лише раз на сто років.

Будда запитує: "Як ви думаєте, чи зможе ця сліпа черепаха, спливаючи раз на століття, просунути свою голову саме в отвір цього ярма?"

Учні відповіли, що це майже неможливо. На що Будда сказав: "Ще рідкісніше отримати дорогоцінне людське народження."

Буддисти вважають, що тільки люди мають повну здатність почути і зрозуміти Дгарму. Окрім того, наше життя - досконалий баланс між стражданням і щастям, що створює умови для духовного пошуку.

Природа бажання і парадокс відпускання: буддійський погляд

Уявіть просту ситуацію: ви хочете пити і бачите склянку води. Простягаєте руку, берете її і п'єте. Це приклад простого бажання, яке одразу ж задовольняється. Такі прості бажання не викликають страждання, про яке говорив Будда.

Але що відбувається, коли ми не можемо одразу отримати те, чого хочемо? Наприклад, коли хочемо пити, але води поруч немає? Тут починаються проблеми.

Коли бажання не задовольняється негайно
Спочатку ми уявляємо негайне задоволення на основі минулого досвіду такого роду. Проблема полягає в екстраполяції цього досвіду злиття бажання і задоволення з іншого часу на випадок, коли щось подібне до однієї частини того минулого тотального досвіду бажання-і-задоволення — а саме, частина "бажання" — присутнє, але нічого подібного до іншої частини, "задоволення", знайти не виходить.

Ми згадуємо, як добре було, коли ми могли одразу втамувати спрагу. Ми уявляємо, як п'ємо воду, але самої води немає. Є лише бажання, але немає задоволення. І це створює внутрішній конфлікт.

Що ми робимо з незадоволеним бажанням?
Зазвичай ми намагаємось:
- Або швидко задовольнити його
- Або придушити
- Або відволіктися від нього

Але рідко коли ми просто дозволяємо бажанню бути, просто спостерігаємо за ним. Насправді, ми схильні переживати наше бажання не як бажання, а як бажаність бажаного стану чи об'єкта. Окрема подія "Тут відбувається бажання X" в нашому сприйнятті переходить у "X є бажаним". "Дозволити бажанню бути" означає, буквально, дозволити бажанню бути, бути чимось самостійним, бути повністю присутнім як досвід, яким воно є.

Чому це важливо?
Бажання, розглянуте саме по собі, є психофізичним станом з особливим тоном, тоном незадоволення і болю. Важко залишити щось таке, щось болісне, на самоті. Намагаєшся зробити щось, щоб позбутися цього. Бажання, розглянуте саме по собі, ізольоване від перспективи його задоволення, є стражданням. За нього "тримаються" не в сенсі "намагання володіти ним", а в сенсі "намагання контролювати його", намагання спрямувати його в одному конкретному напрямку. Виникає супровідне бажання: бажання позбутися болю бажання. Точніше, наша спроба змусити його зникнути є спробою контролювати його. Це різновид "утримування".

Що таке справжня прив'язаність?
Важливо зрозуміти: прив'язаність - це не тільки коли ми хочемо щось мати. Це також коли ми:
- Хочемо позбутися чогось
- Намагаємось все контролювати
- Чіпляємось за певні уявлення про те, як все "має бути"

Наприклад, коли ми хочемо, щоб прищ на обличчі зник - це теж прив'язаність, але до стану "без прища". Більше того, я прагну контролювати прищ, бути тим, хто відповідає за те, куди він йде, що робить, яким він є, чи існує він взагалі. Це також є формою прив'язаності, в цьому випадку використовуючи прищ як опору для прив'язаності до мого відчуття себе як того, хто контролює те, чим я є і що зі мною відбувається. Я прив'язаний до власної влади бути диктатором, що контролює долю прища. Буддійський термін для цієї влади контролю - це "я".

#філософіябуддизму #практика

🔸 ПРИРОДА БАЖАННЯ 🔸

Що насправді криється за нашими бажаннями?

Коли ми чогось прагнемо - чи то матеріальних речей, статусу чи певного стану - насправді ми бажаємо не саму річ, а КОНТРОЛЬ над нею.

Згадайте давню історію про царя Мідаса. Він так любив золото, що попросив, щоб все, до чого він торкається, перетворювалося на золото. Результат? Катастрофа - його їжа, напої, навіть рідна донька перетворилися на золото.

Справа в тому, що Мідас хотів не самого золота, а можливості отримувати його КОЛИ ЗАМАНЕТЬСЯ. Він прагнув контролю.

🍫 Уявіть: ви хочете шоколадний торт. Але що, якби після першого шматочка ви були б приречені відчувати його смак ПОСТІЙНО, без можливості це припинити? Жахіття, правда?

Ось у чому суть:
• Ми проектуємо в майбутнє очікування з минулого
• Намагаємося повторити колишні приємні переживання
• Прагнемо контролювати свій досвід
• Шукаємо постійність у світі змін

Це і є коренем страждання (дуккха). Ми намагаємося вхопитися за щось постійне у світі, де все постійно змінюється.

🔹 Будда вчить нас, що усвідомлення цього - перший крок до справжньої свободи.

#філософіябуддизму