Нагадуємо про збір з розіграшом призів, ваша допомога зараз критично важлива 🫡

Роланд виносить трофейняк з БНР.
Березень 2024, фото в кольорі.

Думаю, що пояснювати не треба...

Американський піхотинець

Пан Вольнов забракував цей трек, бо він занадто нетолерантний і не підходить для мотивації цивільної публіки. Але я один хуй викладу, бо ви у мене тут краща публіка.

ДРУКАРМІЯ

#nz_music Art by @degan_ai

Час еваків

#Чупік

Піхота вафлилась, вбивала і гинула. Трьохсоті не дочікувались еваку і тікали з позицій. Не тікали лише неходячі, ті хто втрапив в оточення і ті хто хотів дорожче продати своє життя.
Наказу відходити ясєн хєр ніхто не давав. Бо там жеж позиції, йобана. Ну і віднови еспешку, хулє. Логістика ще остаточно не вмерла. Періодично траплялись туманчики і пікапчики льотали на евак. 4 з 5 пікапів згоріли під час крайніх заїздів. Один з водіїв загинув, решта ж потрьохсочані сиділи на позиціях.
Воділа бетера суміжників виліз з палаючої машини і разом з ССБшніками поліз в бліндаж. Але поняв шо його забирать ніхто не буде. І поки начальство ССБ їх переконувало пройти і закріпитись далі - воділа поняв шо це хуйня і поночі втік з позицій і успішно дійшов до Констахи.

Сміливі воділи закончились. Старші машин кончились. Нада кудись їхать - машина ВНЄЗАПНО ламалась. Остався 1 смєлий воділа - Кум. На хамвіку гоцав. Але не заїхав ніразу, каже – мінамьот піздує дайбоже. Не заїду.
І всі такі зразу: та чьооо ти сссиш, там не можуть так плотно крить. І бла бла.
КБ каже - нада з ними поїхать. Нада чілавєк характєра. В цьому баті я був людиною новою і мене не шкода, є шанс заробити капітал поваги.
Ну поєхалі.
Ми по ночі зустрілись на точці еваку. Я кинув БМВ в кущах і поліз в хамві. Ну  поскакали. Їхали на ночніках. Туман був досить сильний. Дорога - пряма як срака. Але поки я відволікся на якісь важливі доповіді - воділа зробив 2 поворота і ми заїхали кудись. Куди - хуй його знає. По туману ми блукали неїзджаним полем і хіхікали шо ТМка може закінчити наші поневіряння і ржатиме вся бригада з двох дебілів що під Констахою ухуйкають машину на своїй же міні.
GPS не робив, куда їхать - хуй його знає. В'їхали в якесь село. Не те шо нада, но вроді їдем назад в Констаху. По дорозі побачив ІЧ світло камери. Дай думаю станем і спитаєм дорогу. Найшов чиєсь КСП. На мене глянули як на слабого і показали де ми знаходимся. Їхали ми в сторону Іванівського. Доїхали майже до Ступочок. А там зараз не прикольно)))

Вернулись в Констаху. Поржали. Туман вже проходив, тому ми рвонули проявляти характер. Дорога була єдина, по широкій дамбі. І тільки ми туди під’їхали - прямо на дорогу в 300м від нас падали міни. І то так бодро - кожні 30 секунд.

“Думаю нада розвертатись”. Машинка крутнулась і сіла на пузо. Заєбісь. Просто чудово. Міни падали ближче. Кожен розрив вже весело клацав осколками по броні. Подумки представив піший маршрут до Констахи і сумно позіхнув. Але воділа щось натицяв на коробці і машина вишкреблась. По дорозі пнули згорівшу тачку і 120й міномет що валявся на дорозі. Його вивозили з позицій на хамвіку сумідники, але хапанули пиздяк і хамві перевернувся.
Ми дніщем уєбались в казьоннік і тікали додому. Мінус 1 колесо від осколків. Ними ж нам відхуярило РЕБ.

Доїхали до констахи. Поки міняли колесо - наслухались хуйні від начальства що ми казли і саботажніки.

Тут якраз впав туман. І ми рвонули на третю спробу. Саботажніки. Ща я вам покажу саботажніка. По дорозі на дамбу знов пнули 120й міномет дніщем.

Залетіли на дамбу. Міномет стріляв, але на от’єбісь і хуй пойми куди. Хамвік ревів бєлугою і їхав далі. По рації вийшли на ССБшніків що сиділи на тій позиції і сказали приготуватись. Спершу їх було четверо. Але при переході від згорівшого бетера на цю позицію - один з них загинув. Всі троє були 300.
Хамві пер далі. Побачив на полі 2х тіпів що бігли в нашу сторону. Але до наших ще було ранувато. І на них не було скотчу.
Підари!!!
Я закричав і сказав воділі стати боком. Кулемета на хамвіку не було і я лише спромігся відкрити ляду і на от’єбісь, майже не цілячись, розрядив в пітухів пів магазину. Ті залягли. Я скомандував розвертатись, бо ми наче і на бронемашині, але можливості хуяритись з пєтухом не було. Та й піхота що ми везли не додумались постріляти з вікна.

https://www.group-telegram.com/choopeekwarstories

Час еваків. Продовження

#Чупік

Машина тікала і потрапила під досить прицільний вогонь з міномету. Підари переносили вогонь все далі і далі по дорозі що ми мали їхати. Тому я зкомандував на розвилці повернути ліворуч, а не праворуч. І ми поїхали на іншу ділянку передової. До позиції Мата. Там була купа 300х і я подумав що чом би їх не забрати. Тим більше що там була санінструкторка роти яка наступила на ПФМку і лишилась без стопи. Ми під’їхали, розвернулись і почали їм бібікати. Я відкрив ляду і кричав щоб ці мавпи чухались швидше. З бліндажа вибігло 2 тіпа і хутко залізли в переповнений салон хамві. Я роздратовано кричав що мали б забрати санінструкторку, але вони сказали що вона на сусідній позиції, в півсотні метрів від цієї. Ми рушили туди, але поруч уєбав міномет і на дах нам уєбало 2 скида. Тому про те щоб забрати саніструкторку мови вже не йшло. На двох колесах хамві стрімко уйобував в Констаху. Зловили ще кілька ляпух з арти. Одним осколком поцарапало двері водія. Але загалом пригода пройшла добре.
Хоча був би кулемет…

Машинка поїхала на техобслуговування. І завтра мав бути ще один виїзд на евак. Потрібно було забрати ССБшніків і решту трьохсотих з Мати. Та й завести поповнення. Ті скупі сльози піхоти що лишались в підрозділі.

З трьох піхотинців яких я мав завести на позицію - офіцер (зам КР з ППП  замполь, карочє) пожалівся на здоровля і заліг в лікарню. Другий піхотрон прострелив собі стопу і уїхав на госпіталь, а потім в тюрму. На заміну нам дали тіпа який тільки виписався з госпіталя. Третій чувак знизав плечима і сказав “та я один хуй приїхав сюди помирати. Заєбало все.”
Такі люди нам потрібні.
Я похлопав його по плечу. Толковий хлоп. Буде вафлитись з пітухом.

Потреба в третій негативній в районі БЦ досі нагальна!

https://youtu.be/fI7MGQ6IrRo?si=tMn3RVtrfxSdJuar

Хороша фільма від Бутусова про бойовий шлях нашої бригади. Багато чого в такий хронометраж не влізло, тому що бойовий шлях бригади набагато обширніший, але все рівно хороший мувік подивитися під бутерброди.

Дивлюсь я останнім часом інтерв'юхи різних воєнних, аналізую розвиток різних напрямків в війську за той час що я в ньому, аналізую бойовий шлях підрозділу. Всі говорять що війна змінилась, але не розуміють що військо теж змінилось. Багато нових людей прийшло в управління, створились нові роди військ, нові концепції і доктрини, багато чого сильно охуєнно в порівнянні з 22 годом. Все утикається в одну проблему: нема піхоти. Скільки б толкових керівників, секцій і оперів не вийшло з колишніх ходоков на ногє, кількість нових ходоков постійно падає. Не тому що ми не вміємо воювати. Тому що нема ким. Тому що чим менше в тебе піхоти - тим більше будуть рости втрати, це каскадна хуйня. БРО видається на батальйон, а скільки в батальйоні о/с це вже питання третє. В більшості випадків БЧС підрозділу навіть по статуту не дозволяє відправку їх в сектор. Але один хуй їдем. Не бо "КАМАНДІР ПІДАРАС", а бо інших варіантів нема. Підрозділу ставиться задача на оборону виділеного рубіжа наявними силами. І нема кому помінять, бо вільних підрозділів нема. Тому ніхто не ниє про злочинність такого наказу, бо злочин тут не в наказі на оборону української землі. Злочин в тому що ця війна хохлам вже в хуй не вперлась. Ми хоч і з багатьма обмовками але зробили середню температуру управління по армії краще ніж вона була в 22 році, є вже велика вибірка піздатих бригад, є купа заохочувальних виплат, два місяці бзвп і тд. Зараз армія набагато більш перспективне і стабільне місце відносно того в шо ми запригували в 22. Але, але ,але. Хохли краще будуть переобуватись і ненавидіти Україну, але не боротись за свій дім. При чому здебільшого бідні, або тупі. Бо розумні і багаті познаходили за три роки як поуйобувать. Вони просто не розуміють що якщо їх не увезе бусік на ДВРЗ, або самі не підпишуть контракт, в якийсь момент буряти прийдуть і під дулом відправлять до складу мотострелецкой краснознаменной дивизии имени Берии.
Ті хто буде мені в коментах розповідати про всі жахи того що в армії коїться : я в курсі. Я типу давно вже в цій хуйні, все розумію. Але конкретно з власного досвіду зараз набагато менше управлінського хаосу ніж було в 22.

Дірвався до кулінарної книги по світу Відьмака, яку ми з рік тому купили. Вже пару страв звідти приготував, сьогодні вон робив бекон в реданському лагері. Скину вам, boys would appreciate

https://youtu.be/dqJMzojxnMY?si=y6Akl3hq0pSf77Uo


Прикольний відос і цікавий автор. Ігроблогер який підписав контракт з 100 ОМБр, рік рамсився в лісі чудес піхотов, був поранений, і списався після загибелі батька в 128 горнокопитній. Класний кейс українського контенту. Респектос

Найкращий штурм

Зайшовши в приміщення мене радісно зустрів нр зі словами Очікуємо штурм, промив він з посмшкой на обличчі.

У відповідь зкорчив кислу рожу я буркнув щось на кшталт «Блять».

Це мав бути третій чи четвертий штурм з технікою менше ніж за тиждень. Хоч ми успішно розбивали підарів, але зазвичай такі зміни затягувались та були доволі зайобистими та нервовими. Тож особливоі радості в той момент я не відчував. Предчуствіє гємора вітало у повітрі. В голові настирно звучало: «АПЯТЬ РАБОТА. ЗАК ЗАК.»

Через певний час крило помітило підарську колону. Всі зібрались, а я в середині знову повторив «Блять». Колона іхала через н.п. та в якийсь момент, передова машина проібав поворгт смачно залетіла в річку та застрягла.

Друга суто на довірі залетіла за нею туди ж воду та спробували розвернутись.

По знерушеній колоні почала бадьоро наібурювать наша арта. Підари почали кидать машини та пробувть вйобувать. Суєта охоплювала колону. Техніка доволі швидко почала палати та перетворюватись в брухт за кілометрів десять від наших передових позицій.

Особливо не будучи впечатльонними, цим накатом, всі розслабились та почали займатись дейлі рутіной. Хоча легкість вирішення проблеми не могла не радувать.

В якийсь момент вже завернувший в спокійне русло ранок був знову возбужден повідомленням від бригади про рух новоії техніки.
Дві мотолиги пливли згибами посадок то зявляючись то зникає, в проміжках між деревами в наш бік. Дистанція була доволі значна, та всі знов зібрались. Зʼявився елемент азарту, техніка пливла точно в зону нашого дистанційного мінування.


В якийсь момент одна мотолига вирвалась на відкритий простір та рванула в бік села.

Мотолига летіла дєрзко та увєрєнр акурат на амбразуру. Всі застигли як на скачках.

Вибух. Викрики радості. Ставка зіграла. Мотолига продовжувала спробу на характері повзти вперед.

Другий вибух. Бажання газувать вперед у мехвода вже відбило. Мотолига дала невпевнено задній хід, залишаючи шлейф чорного диму.

Третій вибух. Залишки десанту почали вивалюватись з машини та розбігатись в різні боки. Навколо плюхались поодинокі розриви від міномету на шостом заряді, тож хто вижив в стальном гробу зміг підгазовуючи на своіх двох ретіроваться з поля бою.

Подальша дорозвідка виявила і другу мотолигу. Чи після підриву, чи просто устав від сірой буденності мехвод направив машну в канал. Покинутой вона стирчала майже вертикально задрав до неба відкриті десантні люки.

День знову перейшов в рутину. Техніку дежурно дорозйобували фпвіхами і стовпи чорного диму ознаменували ще один день успішного напісюнювання підарів.

В цій історії не має прєвозмаганія та вона одна з моїх любимих. Варіанти дій ворога прораховані. Підари вчасно виявлені та напісюнені.

Головний герой цієї історії - бригада. Многорукий монстр з десятком кулаків, що піздять безкомпромісно та жорстоко.

https://open.spotify.com/track/6nnSkEpzo8PmHsOlSopoO6?si=4gukJ6vqSDuNicmiYnrZ4A

Бля я не катав цей штурм. Але катав десятки інакших. Прекрасно розумію про що говорить автор. Відчував кожну з пережитих митєй.

Сьогодні тобі мало би виповнитись 23. Ми пам'ятаємо Жор. Ми мстимось. Навічно молодий, навічно провокативний, навічно буремний. Люблю тебе брате. В строю!🫡