📝 «Ґачіакута, Том 1» Кей Урана 📝
⠀
📚 Видавництво: Nasha Idea | 192с

Іноді достатньо лише анотації, щоб зацікавити настільки, що одразу відкладаєш усе інше. Саме так сталося з «Ґачіакутою» Кей Урани. Це темне фентезі, яке одразу привертає увагу своїм зухвалим художнім стилем, незвичним бойовим концептом і постапокаліптичним світом, де навіть сміття має душу.

Головний герой — юний Рудо, відомий як «сміттєвий злодюжка». Він мешкає на околиці верхнього світу, збирає викинуті речі, аби дати їм другий шанс. Але все змінюється, коли його прийомного батька вбивають, а самого хлопця звинувачують у злочині. Як покарання — падіння в Безодню (не ту про яку ви подумали), місце, що його всі бояться. Проте замість смерті на Рудо чекає новий світ — гори сміття, монстри та дивні сили. Тут він знаходить у собі здатність давати предметам силу — бути «ґівером». Тепер його мета — вижити, дізнатися правду і, можливо, зруйнувати старий лад.

Найсильніша сторона першого тому — світ. Головна ідея, що «непотрібне» насправді може бути цінним, пояснюється упродовж розвитку сюжету. Особливо цікавим є концепт Безодні, куди викидають усе: речі, людей, сміття, надії. Це не просто антураж, а метафора соціального поділу, в якій «верхні» живуть у комфорті, а «нижні» виживають серед відходів. Також вражає контраст — між летючим містом угорі та купами бруду внизу.

Рудо — типовий герой-темна конячка. У ньому поєднуються риси, знайомі шанувальникам жанру: бунтівний характер, відданість, прагнення справедливості. Але саме його сила — здатність «оживляти» речі, які для нього щось означають — додає цікавості. Вона і вражає, і трохи лякає: звичайні предмети стають смертоносною зброєю, а сам Рудо часом нагадує кимось забутого демона серед мотлоху. Його мотивація — добитися справедливості й відплати верхньому світу.

Графічно «Ґачіакута» виглядає цікаво, хоча не завжди однаково сильно. Кей Урана експериментує з перспективами, використовує чорно-білі інверсії, динамічні панелі, що додає манзі рваного й брутального стилю. Усе це створює відчуття тривожності й хаосу. Проте тло виглядає дещо механічно і спрощено. Можливо художниця тільки розганяється. Не знаю. А от дизайн персонажів і монстрів — безумовно сильна сторона.

«Ґачіакута» — це похмура історія про другі шанси, про боротьбу з системою й про людей, яких не можна просто викинути. Варто звернути увагу на цю манґу хоча б заради її унікального світу, цікавого бойового концепту та емоційного підтексту. Поки що це лише перший том великої історії, але він виконує свою місію добре — змушує хотіти читати далі.

— Переглянути фото видання —

#відгук #ґачіакута #кейурана #постапокаліпсис #фентезі

Роршах врятує нас | Канал про комікси

А ти вихваляєшся своєю колекцією, коли тебе запитують про манґу?😁

​​Моя лінива срака нарешті дісталася до «Добраніч, Пунпуне. Том 2» від @nashaidea авторства Ініо Асано. Хто трохи мене читає, то знає, що це мій улюблений манґака і люблю я його за те, що він дуже охуєнно розповідає життєві історії. Це людина, яка вміє з найпростіших подій викрутити максимум драматизму.

Другий том починається рівно там же, де закінчився перший. Це все ще історія про життя хлопчика Пунпуна, який наразі зіткнувся з розбитим серцем через Айко, яка трошки почала його ігнорити. Я не буду переповідати історію, лише додам, що продовженні розкриваються події не лише, які стосуються Пунпуна, але й досить велика частина з життя його дядька Юйчі Онодери.

Я протягом обох томів намагався зрозуміти про що ж саме ця історія. Все вказувало на те, що це історія про підліткове кохання. Потім здавалося, що це просто історія про життя школярів. Потім – про розбиті серця різних поколінь. І так я губився у здогадках аж до самої останньої сторінки. У підсумку, я не можу дати відповідь на питання про що ж ця історія. Будь-яка відповідь буде неповною і навряд повністю правдивою. Це про життя людей, про життя окремої сім'ї, яка не виділяється з-поміж інших таких же сімей, де попри всі негаразди люди намагаються бути щасливими. Так, в них це виходить криво, або й зовсім не виходить, але вони намагаються. В цьому краса твору про Пунпуна – кожен читач побачить щось своє й інтерпретує по своєму навіть найбільш звичайні сцени.
Я, чесно, так і не зрозумів, чому автор вирішив зобразити сім'ю Пунпуна у вигляді безликих пташок, хоча з ними комунікують абсолютно нормально, ніби вони звичайні люди. І я не хочу лізти в інтернет копатися. Я маю певні підозри і мені подобається думати, що вивівши власне розуміння цього моменту, я ніби став співавтором цієї історії, доклав трохи свого життєвого досвіду до цієї нестандартної оповіді.

Щодо малюнку нічого кардинально не змінилося. Це хороший якісний малюнок, в якому чітко впізнається стиль Асано. Не кожен художник може похвалитися тим, що його твір можна впізнати вже за стилем малюнку.

Якщо ви любите драматичні життєві історії, що беруть за душу – «Добраніч, Пунпуне» має бути обов'язковим до прочитання. Дуже рекомендую.

Сюжет: 8/10
Малюнок: 8/10
Оцінка: 8/10

Драматизм: 10/10 (так, тут треба прям окремо про це згадати)

#ррцз #безцензури #коміксрецензія #манґа #ініоасано

Огляд на попередній том: https://www.group-telegram.com/uncensoredreview/1448

Придбати можна тут: http://bit.ly/4478oUm

А ви здогадались, про яку манґу мова в кінці відео?💙

Пишіть ваші здогадки в коментарях👇🏻

Дякуємо за відео @darynkamanga🤗

А які у вас плани на літо?

Манґака Міцу Ідзумі хизується українським виданням «Чарівника Бібліотеки» 🥰

📝 «Ґаннібал, Том 8» Масаакі Ніномія 📝
⠀
📚 Видавництво: NashaIdea | 192с

Із кожним новим томом «Ґаннібал» від Масаакі Ніномія стає не просто моторошнішим — він перетворюється на суцільну чорну діру, яка поглинає мораль й логіку. Восьмий том — це черговий крок у безодню, де панує хаос, параноя і кров. Село Куґе остаточно скинуло маску — ми більше не в трилері. Ми у справжньому жаху, де виживання залежить не від сили, а від здатності не збожеволіти.

У цьому томі історія Дайґо стає ще особистішою. Клан Ґото захоплює в заручники його дружину та доньку. Поки одні частини села перетворюються на бойовище, в інших з’являються несподівані зради, відчайдушні вчинки й нові союзники. Один із них — той, від кого Дайґо цього найменше чекав. Хтось, хто роками мовчав і мирився з усім, а тепер вирішив чинити опір.

Цей том вражає масштабом. Сім’я Ґото — це вже не просто сільська секта. Вони глибоко пустили коріння: серед місцевих, у поліції, у системі. Якщо раніше здавалося, що зло локалізоване, то тепер стає зрозуміло, що вони повсюди. І їм що вбити одну людину, що двадцять — різниці жодної. Вони холоднокровні, організовані й абсолютно байдужі до людського життя. І від цього стигне кров у жилах.

Дайґо залишається тим, хто тримає удар. Його лють — не сліпа, а вольова. Попри тиск, попри страх за родину, він не здається. Усі ці томи ми спостерігаємо за його боротьбою, а зараз бачимо — він готовий пожертвувати всім, лиш би не дати Ґото перемогти. Це не супергерой — це звичайна людина, яку змусили йти до кінця. І саме тому за нього страшно. І саме тому хочеться, щоб він вистояв.

«Ґаннібал, Том 8» — це том, у якому гнітюча атмосфера досягає апогею (а може й і ні, адже манґака постійно дивує). Події, динаміка, повороти — усе викручено на максимум. Тут є і драма, і екшн, і психологічна напруга. І попри те, що іноді важко розібратись у хаотичній м’ясорубці кадрів, сюжетна напруга не слабшає ні на мить. Серія впевнено рухається вперед, не втрачаючи інтенсивності — навпаки, тільки посилюючи її. Найстрашніше, здається, ще попереду.

— Переглянути фото видання —

#відгук #ґаннібал #масаакініномія #жахи

Роршах врятує нас | Канал про комікси