Національні Інтереси

Степан Бандера “Питання атомової війни і визвольна революція” ч.1

Розглядаючи російсько-українську війну крізь призму геополітичного підходу, варто звернутися до історії, а саме до періоду після Другої світової війни, у результаті якої сформувалася біполярна міжнародна система. Її головними рисами були: наявність двох основних полюсів впливу (двох наддержав) – США та СРСР, які боролися між собою за світову гегемонію.

Свій прогноз щодо сценаріїв розвитку цієї боротьби виклав у статті під назвою «Питання атомової війни і визвольна революція» Степан Андрійович Бандера. Стаття була надрукована в чотирьох частинах, у журналі «Визвольний Шлях», Лондон, Великобрітанія, протягом 1957 – 1958 років. Довга перерва у публікації окремих частин статті була зумовлена працею автора над підготовкою висилки зв'язкової групи в Україну.

Парадоксально, але описані Бандерою форми та методи майбутнього протистоянн, помилки, яких припускається захід, не втратили своєї актуальності і в наш час. Вивчаючи статтю, треба просто міняти СРСР на росію, а більшовиків на рашистів, описані ж події підтверджують постулат, що історія розвивається по колу.

Тож почнемо знайомитись з думками автора, намагаючись викласти їх наближено до оригінального тексту.
Бандера писав, що колективний Захід занадто заспокоївся після Другої світової війни, чим скористався Радянський Союз, для створення потужної військової машини, чи не так було й після розпаду СРСР, у поглядах на росію: «…повоєнний розвиток міжнародніх відносин виявив, що західнім потугам бракує волі й рішучости навіть для того, щоб, ставляючи греблю перед розростанням більшовизму, забезпечити свої власні інтереси.

Час же проминав не конче корисно для Заходу. У початковий період по війні кількісна перевага совєтських дивізій була не тільки зрівноважена, але й перевершена значною технічно-матеріяльною перевагою воєнної машини західніх потуг. І коли ці потуги своєю перевагою не покористувалися (не конче для війни, а, власне, для уникнення війни відповідною пресією на Москву), то тим гірше для них. З ходом часу відношення сил почало змінятися в користь СРСР, і саме тоді почалися балачки про можливість нової війни.

Західні держави великою мірою здемобілізували не тільки свої армії, але й воєнну продукцію, переставивши свою індустрію на продукцію мирну. Зовсім протилежно вчинила Москва, де розвиток господарства і, зокрема, індустрії по лінії підготовки до війни йшов увесь час перед тим і де натиск на озброєння ще збільшився.

Властивої демобілізації СССР не провів ніколи. Були здійснені тільки певні перегрупування, реорганізація й переозброєння, розрекламовані назовні як частина роззброєння. Мирний час большевики використали для внутрішнього впорядкування, і в програмі того впорядкування — здушення всякого роду “ворогів народу”, а насамперед революційно-визвольних рухів поневолених народів. З другого боку, совєти отримали поважне підсилення свого воєнного потенціялу від свіжо загарбаних країн в Европі та в Азії. Екстенсивне використовуючи матеріальні ресурси, а також ресурси людські — звичайних робітників і селян, та насамперед учених, конструкторів, техніків і фахівців із різних ділянок, — большевики відносно в короткому часі добилися таких успіхів, яких на Заході й не передбачали.»

@nationalinterests

www.group-telegram.com/us/nationalinterests.com/364

111 viewsNov 30 at 13:23

Степан Бандера “Питання атомової війни і визвольна революція” ч.1

Розглядаючи російсько-українську війну крізь призму геополітичного підходу, варто звернутися до історії, а саме до періоду після Другої світової війни, у результаті якої сформувалася біполярна міжнародна система. Її головними рисами були: наявність двох основних полюсів впливу (двох наддержав) – США та СРСР, які боролися між собою за світову гегемонію.

Свій прогноз щодо сценаріїв розвитку цієї боротьби виклав у статті під назвою «Питання атомової війни і визвольна революція» Степан Андрійович Бандера. Стаття була надрукована в чотирьох частинах, у журналі «Визвольний Шлях», Лондон, Великобрітанія, протягом 1957 – 1958 років. Довга перерва у публікації окремих частин статті була зумовлена працею автора над підготовкою висилки зв'язкової групи в Україну.

Парадоксально, але описані Бандерою форми та методи майбутнього протистоянн, помилки, яких припускається захід, не втратили своєї актуальності і в наш час. Вивчаючи статтю, треба просто міняти СРСР на росію, а більшовиків на рашистів, описані ж події підтверджують постулат, що історія розвивається по колу.

Тож почнемо знайомитись з думками автора, намагаючись викласти їх наближено до оригінального тексту.
Бандера писав, що колективний Захід занадто заспокоївся після Другої світової війни, чим скористався Радянський Союз, для створення потужної військової машини, чи не так було й після розпаду СРСР, у поглядах на росію: «…повоєнний розвиток міжнародніх відносин виявив, що західнім потугам бракує волі й рішучости навіть для того, щоб, ставляючи греблю перед розростанням більшовизму, забезпечити свої власні інтереси.

Час же проминав не конче корисно для Заходу. У початковий період по війні кількісна перевага совєтських дивізій була не тільки зрівноважена, але й перевершена значною технічно-матеріяльною перевагою воєнної машини західніх потуг. І коли ці потуги своєю перевагою не покористувалися (не конче для війни, а, власне, для уникнення війни відповідною пресією на Москву), то тим гірше для них. З ходом часу відношення сил почало змінятися в користь СРСР, і саме тоді почалися балачки про можливість нової війни.

Західні держави великою мірою здемобілізували не тільки свої армії, але й воєнну продукцію, переставивши свою індустрію на продукцію мирну. Зовсім протилежно вчинила Москва, де розвиток господарства і, зокрема, індустрії по лінії підготовки до війни йшов увесь час перед тим і де натиск на озброєння ще збільшився.

Властивої демобілізації СССР не провів ніколи. Були здійснені тільки певні перегрупування, реорганізація й переозброєння, розрекламовані назовні як частина роззброєння. Мирний час большевики використали для внутрішнього впорядкування, і в програмі того впорядкування — здушення всякого роду “ворогів народу”, а насамперед революційно-визвольних рухів поневолених народів. З другого боку, совєти отримали поважне підсилення свого воєнного потенціялу від свіжо загарбаних країн в Европі та в Азії. Екстенсивне використовуючи матеріальні ресурси, а також ресурси людські — звичайних робітників і селян, та насамперед учених, конструкторів, техніків і фахівців із різних ділянок, — большевики відносно в короткому часі добилися таких успіхів, яких на Заході й не передбачали.»

@nationalinterests

BY Національні Інтереси