#НАрх_ідея

Днями по роботі довелося відвідати стародавньо-ультрамодерний Куїв. Вестернси орендували для партнерів-туземців шикарний готель у центрі, порядки в якому були настільки чудернацькими, що я натурально почував себе дикуном з Амазонії. Проте, зрештою, вирішив півтора дня погратися у життя "багатих та успішних", враховуючи, що це все не за мій кошт 😂

Але ж наскільки приємно повернутися до свого очеретяного болота! Подалі від стерильних пластикових і скляних панелей, лицемірних посмішок, натовпів, які з шаленою швидкістю намагаються перебігти від "Хрещатика" до "Майдану Незалежності", аби... аби що? Незважаючи на стрілянину по летючих "мопедах" ледь не щоночі, столичний "вайб" незмінний: бари, машини, банкіри і бляді, реклама, формат, СТБ.

З іншого боку, розбомблений мікрорайон Таїрове в Одесі, з сотнями багатоквартирних будинків без тепла і світла, красномовно свідчить про те саме: цілковито правильним рішенням було тікати на віддалений хутір ще сім років тому. З кожною "пандемією", драконівськими "протиепідемічними заходами", кожним шахедо-нальотом або скандалом з ТЦК, кожною пожежею в ТРЦ, зі зростаючим божевіллям оскаженілих від влади політиків - я переконуюсь в цьому все більше і більше.

#НАрх_мистецтво

ПОЛЯРІЯ

Застигло море в чаші різьбленій із льоду.
Золотоустий місяць – містик у блакиті.
Полярні янголи колишуть Божі води
і звірі виють глухо спраглі і неситі.
Ще тут не доповзло людей руде хробацтво,
багрове небо на хребтах підносять лиси,
кити хвостами миють зорі й біле птаство,
мов стріли з звірокруга, непорушно висить.
Як Діва з зодіака чеше карі коси
й горбатий Водяник закличе тіні з лігов,
земля, мов шкаралуща, гнеться і голосить.
Це душі мамутів бредуть червоним снігом.

Богдан-Ігор АНТОНИЧ, 1936

#НАрх_штудії
#екстремальна_філософія

Чотири роки тому в антикафе "Підпілля" читав публічну лекцію про Антуана Сент-Екзюпері - "Маленький Принц будує Цитадель". Лекція виросла зі звичайного бібліотечного "культурно-просвітницького заходу" і вийшла далеко за межі цього формату. У підсумку, вона охопила три великі твори письменника: "Маленького Принца", "Планету людей" та "Цитадель", а також декілька менш відомих; ніцшеанство та екзистенціалізм, парадоксальну апологію тоталітаризму і навіть один сюжет із життя одеських революціонерів другої половини ХІХ століття.

"Хто десь у Барселоні, в підвалі анархістів побачив готовність пожертвувати собою задля іншого, побачив цю сувору справедливість і відчув, як у ньому самому прокидається щось нове, невідоме - той знатиме надалі тільки одну істину - істину анархістів. А кому випало вартувати колись в іспанському монастирі, охороняючи переляканих черниць, що стоячи на колінах, молилися, - той умре за церкву".

Маленький Принц, подорослішавши, може стати або батраком у Ділка (що блискуче показано в однойменному мультфільмі 2015 року), або збудувати свою Цитадель і перетворитися на короля Артура.

#НАрх_гумор

Знаємо, проходили)

#НАрх_витяги

Якщо взяти ціни на землю, то Централ-Парк - у перерахунку на гроші - найдорожча природа в світі. Це "священне" місце займає площу 3,5 кв. км, і якби не було законного регулювання, то під дією різних ринкових сил її давно би вже проковтнула міська забудова. Однак пропозицію використати хоча б частину досить великої території під якусь новобудову ніколи б не схвалило ані місцеве населення, ані міська влада, тож місту і його ефективності, що майже сягає неба, ніби заборонено вхід на територію Централ-Парку. І остання примітка: якщо поглянути з більшої часової дистанції, то не "заповідна" природа Централ-Парку є аномалією, а місто всюди навколо. Це не природа - небажаний прибулець у місті, хоча сьогодні це так і виглядає. Це місто - небажаний прибулець у природі.

Томаш СЕДЛАЧЕК, "Економіка добра і зла" (2009)

Зауваження про те, що "міська влада не допустила б...", слід приймати з відомою долею іронії.

#НАрх_штудії
#радикальна_етнографія

Євген Нєчкасов, філософ-традиціоналіст і прихильник примітивізму, особисто відвідав Зомію, описану Джеймсом К. Скоттом у нетлінній праці "Мистецтво бути непідвладним", і розповів, як зараз (з точки зору зальотного іноземця) живуть люди там, куди лише в останні десятиліття дісталися пазурі "левіафанів" і капіталу.

#НАрх_витяги

У зв`язку з повсякденною присутністю в житті сучасної людини засобів масової інформації, озброєних електронними технологіями, повсякденний людський досвід стає дедалі опосередкованішим. Гідденс називає цей процес «вилученням досвіду». Вилучення досвіду – це поступове відокремлення людей – звісно, ілюзорне – від таких традиційних супутників людського життя, як божевілля, злочинність, дика природа, хвороба або смерть. Морально-психологічний аспект цього процесу полягає в тому, що безпосередній контакт із подіями та ситуаціями, в яких особистість стикається з екзистенціальними та моральними питаннями, радикально зменшується. Через це сучасна людина втрачає моральний грунт для перегляду своєї ідентичності, а отже, у певному сенсі втрачає себе саму.

Зокрема, вилучення досвіду означає, що сучасна людина набагато менше, ніж люди попередніх епох, спирається на той різновид знання про світ та інших, що його Аристотель називав «знанням, схожим на дотик», а Бертран Рассел – «знанням [що його ми отримуємо] через безпосереднє знайомство». Замість цього ми дедалі більше залежимо від знання, спродукованого ЗМІ, а відтак – ризикуємо стати своєрідними людиноподібними артефактами, чимось на кшталт інформаційно-залежних гомункулусів. Тому, хоч як пишається сучасна людина новими можливостями свого самовизначення, що їх надає технічний прогрес, а все ж у глибині свого єства гостро відчуває непевність, «онтологічну незахищеність» та небезпеку не відбутися, загубитись у деперсоналізуючій рутині технологізованої повсякденності.

Андрій ВАСИЛЬЧЕНКО, післямова до українського видання «Етики автентичності» Чарльза Тейлора (2013)

“Втрата нашої сільської печі — це частина втрати української ідентичности. 

Почалося, мабуть, з того, що у колгоспному селі в ній перестали пекти хліб, бо з чого його пекти? Не тому, що борошна не було, хоч і не завжди воно було. Хліб привозили до склепу щодня. Білий і чорний, а ще булочки для дітей. Комуняцька влада робила все, аби відвадити селян від землі, знищити як суспільну групу, яка єдина зберігала українську ідентичність. А хіба то піч, як у ній не печуть хліб для всієї родини? 

Змінювалися і стандарти життя. Печі розбирали, бо вони займали багато місця. За класичною піччю, на якій спали діти й старі, а під нею часом тримали курей взимку, і біля якої вигрівали новонароджене телятко, потрібен був догляд, як за малою дитиною: чистити, підмазувати, білити. Печі врешті старіли разом із майстрами — знайти доброго майстра було тяжко і 40 років тому, а нові не відчували матеріал і конструкцію, тобто духу печі, її першорядного значення в домі. Добре було б якби хтось написав історію української печі від трипільської, ліпленої з глини, без комина, до сучасної”.

Про піч, як частину української ідентичности читайте у матеріалі Галини Пагутяк ↓
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vtrata-pechi-galina-pagutiak/