"Ті, хто працює найбільше, мають найменше часу на себе. Ті, хто “живе” своєю кар'єрою, втратили контакт із життям. Їхня енергія, увага і бажання розчинені в машинерії, яка їх не любить і яку вони не контролюють."

Боб Блек, "The Abolition of Work"
#цитата

❗️Репост — твій маленький бунт проти забуття❗️

#НАрх_ідея
#екстремальна_філософія

Сьогодні скачав собі лекцію про Романтизм одного з найвідоміших анархістських мислителів пострадянського простору - Пєтра Рябова. Слухав її років 10 тому "вконтактє", на "трубі" її немає зовсім, на інших сайтах знайти складнувато.

Ця лекція прекрасна у всіх відношеннях: як з точки зору ораторського і педагогічного мистецтва, так і за своїм змістом.

Серед поезії, картин і яскравих біографій Рябов натхненно розглядає основні риси цього філософського і мистецького руху, першої анти-просвітницької і анти-модерної хвилі.

Зокрема, він проводить таке розмежування. Міщанський погляд на людину – з точки зору її кінцевості й актуального стану; послідовний його розвиток зводить людину до напівхудоби (сцієнтистський погляд схожий із ним, але зводить людину до складної біохімічної маси).

Романтизм і всі його "діти" дивляться на людину з точки зору її безкінечності, можливості, потенції. І Рябов правий, коли стверджує, що послідовний розвиток цього погляду призводить до трагедії.

Судячи з реакцій, все ще цілком справедливе твердження, яке я записав 12.04.2019 під впливом цієї лекції та опублікував на іншому телеграм-каналі. Тоді від нього одразу відписалися кілька знайомих мені людей, які явно впізнали у цьому вислові себе. Послідуйте за їхнім прикладом, будь ласка.

Жалкий удел мозговитого мещанина – сущее, безраздельно и якобы обоснованно довлеющее над должным.

Посилання на сьогоднішню зустріч, під час якої будемо обговорювати лібертарну стратегію "Іґґдрасілль":

https://us04web.zoom.us/j/71878431321?pwd=50WvxhAnyAxwchZRuhVewtU8awkbhc.1

Meeting ID: 718 7843 1321
Passcode: 3WjNg3

Початок о 19:30

Нагадую, що клуб "Лібертарій" не записує свої зібрання онлайн, тому підключатися до них вчасно та особисто :)

Корочє, жив-був собі такий швейцарський зоолог Рудольф Шенкель, який в середині минулого сторіччя вирішив дослідити поведінку вовків в Базельському зоопарку. На базі свого дослідження він сформував концепцію, що в основі вовчої зграї завжди стоїть жорстка ієрархія, де домінуюча тварина (альфа) встановлює контроль над іншими через агресію та силове протистояння.

Все було б добре, але Шенкель не врахував особливості експерименту. Невеликі групи вовків, що не мали родинних звʼязків, проживали на закритій, обмеженій території. Таке середовище приводило до частих конфліктів за ресурси та статус — вовки не могли розійтися чи сформувати природні сімейні групи. Пізніші дослідження покажуть, що поза неволею ситуація діаметрально протилежна: зграї формуються по родинному принципу, лідерство в них базується на сімейних ролях, а конфлікти за статус практично відсутні, бо молодий самець просто покидає зграю, коли планує сімʼю та шукає партнера.

Але культурку хомо сапіенсів вже встигло попердолить. У вульгарному переказі ідеї Шенкеля та Меха (який розвивав ту ж саму концепцію і поза академічним сегментом) пішли в народ, ну і почалася вся ця дрочільня на альфачів, булінг та домінування.

Одним словом, чуваки дослідили зону, а вирішили, що це суспільство. Цікаво, що той самий Мех, як доброчесний вчений, врахувавши environmental bias помилки оригінальних досліджень, намагався заборонити публікацію своєї книги 1970 року "The Wolf: Ecology and Behavior of an Endangered Species". Вдалося йому це лише в 2022-му (розкажіть мені як авторське право захищає автора, ага).

Ось така історія. А спроби інституціоналізації агресивної поведінки тварин в закритому просторі як моделі для взаємодії індивідів у вільному соціумі є нічим іншим, ніж бажанням перетворити суспільство на тюрму.

Думай-те, дорогі правачки.

#НАрх_ідея
#апологія_хуторянства

Кажуть, вчора був День Степу. Хоча слов'яни та українці зародилися серед густих лісів та вологих гаїв, особисто я завжди почуваю себе в лісі не те щоб чужинцем, але точно гостем. Зате серед Степу я вдома.

Наше степове Причорномор'я - зовсім не пласка рівнина. Тут через кожен десяток верст - балка чи ярок, а іноді балка у балці. Подекуди Степ розрізають долини річок, густо вкриті співучим очеретом. Над Степом - бездонне Небо, таке глибоке, наче самі очі Сварога. Щоночі зоряні чумаки тягнуть свої валки білястою стежкою через увесь небосхил.

Квітучий Степ надзвичайно мальовничий, а сонний та сірий - з листопада по березень - розверзає глибини хтонічного відчаю. Простором, волею та відчаєм пронизані степові пісні. Тут співають протяжно і голосно, щоб слово стелилося від балки до балки. Люди, що мешкають тут, досі обпечені Сонцем та обсмалені вітрами. Вони мають хитру та непокірну вдачу, успадковану від Предків, яким та допомагала виживати на вічно палаючому Фронтирі.

Бережіть Степ. Бережіть його кургани та бабаків, косуль та ніжні золотаві суцвіття, що знаходять собі місце серед буйних трав.

Обидві світлини мої. Перша зроблена наприкінці червня 2008 року хр.е. неподалік від Південного Бугу, а друга - актуальний вид на Тилігул з горища моєї хати. Вирісши в оточенні "кам'яних джунглів", закутих у бетон і асфальт, вкотре тішусь тому, що вирвався з них в очеретяну глушину.

Саундтрек за посиланнями:
1. Очеретяний кіт - "Сум кота"
2. Чорноморці (сучасний український гурт) - "Плач, Кубань"
3. Тарас Житинський - "Ой ти, батьку степ широкий мій" (сл. Нестора Махна)

#НАрх_ідея

Пост на честь деяких тенденцій, які актуалізуються серед анархістів кожного червня. Подивимось, скільки людей відпишеться :)

Желябов не був педерастом. Махно не був хіпі. Майдан сягає своїм корінням не «Вудстоку», а Січі. Можливо, нашому народові пощастило скніти за «залізною завісою», щоб зараз ми мали змогу побачити вже гнилі наслідки «сексуальної революції».

Ми приймаємо сміливість перших психонавтів, що у цілковито розкраяному на «зони впливу» світі взялися штурмувати «фронтири» своїх внутрішніх глибин, однак заперечуємо гедонізм і розбещеність, які неодмінно супроводжували це.

Ми шануємо палкий юнацький дух, що наважився кинути виклик суспільству споживання, однак краще усвідомлюємо засідки, які податливе болото Постмодерну влаштувало для революціонерів всіх штибів (маємо на увазі передовсім гнучке поглинання, перетворення на бренд).

Якщо за глибиною ідейного радикалізму ми воліли б зрівнятися із мрійниками 1960-х, то у царині методів маємо за кумира озброєну завзятість IRA та RAF 1970-х.

Втім, маємо гідних вітчизняних попередників. Якщо нам вдасться поєднати золото Традиції зі сріблом Революції, Кропоткіна – з Юнгером, посеред згарищ просвітницького гуманізму ми перші приймемо пологи нової епохи терпкого чину.

Одна із найпрекрасніших післямайданівських двіжух в Одесі - бій за вільний публічний простір у Літньому театрі, осінь 2017-го.

#НАрх_ідея
#блаженні_маргінали

Не втрачайте надії та совісті, не впадайте у гріх смутку, не складайте зброї, не опускайте рук. Досить заживо гнити у своїх затишних пастках. Облиште свої пильні, затхлі закутки - вийдіть на світ безбожний, вдихніть на повні груди. Батьківщина чекає на вас - безнадійно молодих, відчайдушних та нескорених. Вимагайте і досягайте неможливого! Наступіть на горло своїй журбі, апатії та лінощам. Стратьте свій страх. Дійте так, аби Смерть втікала від вас, нажахана. Світ тримається - поки ще тримається! - на кожному з нас - живому й непереможному. І хай нас мало - нас і завжди було небагато - але саме ми рухали та рухаємо історію, женемо її вперед сяючою спіраллю туди, де часу не було, немає і не буде - у Вічність. Так не ганьбіть себе та своє майбутнє: [по]встаньте!

Єгор Лєтов

#КіР_практика

Наближається літній Сонцеворот - одне з найважливіших і найвеличніших свят, коли світло дня здобуває максимальну силу і поступово починає рух до своєї зимової "загибелі".

Для наших Предків літнє сонцестояння було також і шлюбом весняних Бога і Богині, що, як і будь-який шлюб за звичаєм, означав Їхнє переродження у зрілій, літній подобі.

Ми в одеській рідновірській громаді "Мокоша" святкуємо Купайла вже 15 років. Пропустили всього кілька років зі зрозумілих причин. Однак цього року все-таки будемо святкувати на Одещині разом із незалежною жрицею Святозарою у селі Сербка, біля мальовничого ставка.

Дістатися можна звичайною електричкою, а звідти - пішки, або автомобілем.

Крім обряду, який проводитиму я, учасники свята зможуть взяти участь у різних важливих практиках від Святозари: виготовленні ляльок-мотанок і магічних свічок, медитаціях і пробудженні сили Роду.

Пишіть або телефонуйте, номери вказані на картинці 😉