Трубадурія "Ангарта" вітає усих зі святом Покрови Пресвятої Богородиці.

Нехай вона покровляє та накриє своїм Омофором, як і в славні часи, новітнє українське козацтво.

Мир Вам!

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

СОБОР - папка українських православних телеграм-каналів. Від статей до мемів, від мемів до товарів і звісток із фронту. Приєднуйтесь і пропонуйте кандидатів на поповнення списку.

https://www.group-telegram.com/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

https://www.group-telegram.com/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

https://www.group-telegram.com/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

« Раціональність Геґелівської концепції монархії »

Цикл "новітньої книги Царів".

Частина І.

—•—
У цьому есеї я доводжу, що гегелівська концепція монархії - це не просто свідчення його абстрактного раціоналізму чи пошани до Пруссії, а найповніший сучасний опис необхідних політичних умов раціональної держави. Гегель вважав, що особливий історичний розвиток європейської монархії зробив раціональну державу політично можливою. Хто править - це фундаментальна політична проблема. Якась особа або особи повинні мати остаточну владу приймати рішення, навіть у конституційних і парламентських режимах, і таким чином накладати на режим відбиток своїх власних поглядів. Гегель вважав, що лише конституційний монарх сучасної держави, наділений суверенітетом незалежно від своїх особистих здібностей чи електорату, обмежений суворим досвідом і суспільними настроями для легітимації державних актів, може деполітизувати цю остаточну владу прийняття рішень. Лише це дозволило б безперешкодно здійснювати державне управління відповідно до раціональних правових стандартів. Марксистські та технократичні мрії про раціональне управління залишатимуться лише мріями доти, доки мрійники не запропонують альтернативного розв'язання фундаментальної політичної проблеми. - Бернард Як.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

Браття й сестри!

Нагадуємо, що сьогодні о 20:00, на каналі "Січова Братія" відбудуться читання для всього визвольного козацького руху.

Звіть усих знайомих, хто дорожить ідеалами будь-якої зі спільнот, вечір обіцяє бути насиченим.

–Сьогодні
–20:00 за Києвом

Мир Вам!

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Ꮯічᴏʙᴀ Бᴩᴀᴛія

[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

Скоро.

https://nashformat.ua/products/avtarkiya.-samodostatnist-u-suchasnomu-sviti-709736

В силу певних побставин з’явилась можливість провести вишкіл по такмеду для мешканців Запоріжжя, що зараз як ніколи актуально. Якщо знайдеться хоча б 10-15 людей готових навчитись рятувати життя, то цьому бути.Рєєстрація до 15 числа. Кому цікаво - в лс @undogr

« Раціональність Геґелівської концепції монархії »

Цикл "новітньої книги Царів".

Частина ІІ.

—•—
Раціональна конституція, на думку Гегеля, можлива лише там, де остаточне право прийняття рішень перебуває в руках реальної особи, чия неупередженість є безсумнівною, і поза якою не існує вищого особистого авторитету, до якого можна апелювати. Тільки сучасний конституційний монарх може виконувати цю роль. Гегель стверджує, що основна функція сучасного європейського монарха полягає в тому, щоб легітимізувати кожен державний акт, додаючи до нього авторитетне схвалення суверена. Кваліфікацією для цієї роботи є його народження у правлячій родині; його право правити не ґрунтується на якихось особливих здібностях. Він також не залежить від волі будь-якої іншої особи, як генерал-губернатори і церемоніальні президенти залежать від обраних партійних лідерів, які отримують владу. Визнання престолонаслідування за правом первородства повністю виводить коронування сучасного монарха зі сфери людського вибору. Своїм становищем монарх завдячує лише природі.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

Шляхетні праворадикали Києва, хто вільний та має бажання підганяйте до суду на Князів Осторзьких, 8, корп. 5

Справа щодо реорганізації діяльності партії "Наш Край", проросійської партії екс-регіоналів, вихідців з "Партії Регіонів" відома своєю маргінальною репутацією та підтримкою Яника

Давайте привітаємо їх під судом)

« Міт про Лету й криза Европи »

—•—
Наприкінці «Держави» Сократ оповідає міф про Ера, сина Армінія з Памфілії. Той, за легендою, гідно загинувши на полі бою, не зотлів, а залишився цілим, й через два дні повернувся до світу живих. Зі слів воїна, тому вдалося перейти із колишнього життя у своє нинішнє, й навіть, на відміну від більшості людей, мати чітку пам’ять про сам перехід. Після суду він разом з усіма іншими душами померлих пішов у безплідну долину. Там текла річка Лета, вода якої змушує мертвих, які п’ють її, забувати своє минуле життя, готуючи свою душу до наступного етапу. Ер пам’ятає, бо не пив. Грецьке слово, що означає істину, — aletheia, похідне від міфічної Лети, назва якої буквально означала «забуття».
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

***

Як ми знаємо через вчення Господа - той, хто входить у двері - пастор овець, але той, хто переходить через огорожу - розбійник. Коли абсолютстична онтологія зароджена Філмером приводить нас до висновку, що спадковість влади в результаті може визначатися лише її абсолютністю, є ще й моралний фактор її передання, про який не так багато сказано досі.

Ця психологічність у владонаступництві є цілковитим
абстрактом. Ба більше, - люди та
правителі Старого Світу прекрасно розуміли таку концепцію влади та її сдадковости, як її пояснює онтологія, але на рівні підсвідомому, за духовим
розумінням “урядника землі”, або “хазяїна”, який міг бути для них проявлений у всякій формі.

Цим також мона пояснити певну регідність буржуазії та селянства до динамічних революційних процесів з XVIII по XX століття, у які ангажувалася масово, бо аристократія, яка з висоти
власного погляду швидше адаптувалася до змін, або аристократія вже революційна, народжена самим процесом, занадто далеко уходить в крайнощі, коли буржуазія з міською мелянхолійністю інтеґрується в популістські процеси.

Не дарма тепер тут буде згадати, що Творець і справді “обрав собі маленьких, аби засоромити
великих”. Але, очевидно, була чітка ріжниця між переданням як
розпорошенням владної інтенсивности - заміною титулів або їх додаткові, та між нерозривністю владної лінії вже рідного короля. В умовах, вельми логічно поставлених нам, як бачимо тепер, єдиний спосіб визначити “пастора овець” - це якщо наступна влада є: по-перше, збереженою в тій самій, або надзвичайно близькій до неї владній інтенсивності; по-друге, якщо наступна влада звязана з попередньою через
соверенів, а себто Ангартою (жертвою передння) одного, до іншого, генеалогічно, аби юридично.

При цьому виникає певна аномалія, яку треба негайно ж і вирішити. Якщо соверен - це той, хто приймає рішення певного характеру, то його позиція є
абсолютною, а не ґрадієнтальною, де такого права може бути менше, чи більше. Розпорошення ж владної інтенсивности - це коли воля соверена до цього рішення інкорпорується в якусь іншу структуру, наприклад, у
парлямент. Але тоді виникає парадокс переходу цього права все-ж у ґрадієнтальне, хоч за фактом воно й перебуває в абсолюті, бо тепер для
його реалізації потрібен консенсус. А за аксіоми, що соверен може бути
лише один, король стає парляментом, а той королем, вони ототожнюються у функції рішення-вийнятку, що є іще одним підтвердження влади як підміни титулів.

Ідеальним прикладом такої
ситуації буде перепалка Карла І Стюарта з його парляментом. “Матір усіх парляментів” - англійська палата - настільки тоді роздратувала найрозумнішого короля в історії Британії, що він зробив єдиний логічний вчинок у своїй ситуації - увібрав у себе деінтенсифіковану владу, оскільки фактично залишився лише як функція пасивна, віддаючи повне соверенство дебатантам, за що й поплатився головою.

Таким чином у соверенстві ми знаходимо іще одну його метафізичну функцію - воно ніяким чином не привязано до особистости та індивідуальности, а значить його роздроблення на маленьких монархів апріорі не може сприяти моральності, або тим паче позиивній співпраці з
індивідами-громадянами.

Й лише уособивши, як і підказує нам симантика слова, владу у єдиному монархові можна досягти якоїсь людської
моральности, бо інакше соверен - це механістична структура. Він завше залишається єдиним, на місцях, або в державі загалом, питання лише у тім, скільки в нім буде компонентів, дія кожного з них під каталізацією та
зверхністю соверенства як загального буде породжувати протидію іншого.

Виявляється також, що соверен - це дуже крихка та тендітна
структура, в плоть якої легко проникають паразити, а оскільки
інтенсифікація влади - це збивання у інтенсивнішу, а значить й ціліснішу,
згуртованішу, збитішу й відповідної резистентнішу масу владної енерґії, така плоть буде найефективніше протистояти двовладдю, або іншим вірусам бо “ніхто не може служити двом панам, одного бо зненавидить, а другого полюбить”.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur