Afemina

Щороку великі словники обирають "слово року", яке найвлучніше характеризує рік, що пройшов. І є одне слово, яким, на мою думку, можна описати останню декаду - це "дисклеймер".

Ми вже звикли до того, що чи не кожний Ютуб-блог часто супроводжується подібними попередженнями, аби раптом нікого не образити чи не викликати агресію. Таке собі "правило хорошого тону", без якого твої слова обов'язково використають проти тебе. Насправді, навіть чіткий дисклеймер не вберігає від цього, але принаймні завжди можна послатися на нього і уникнути зайвих виправдань.

Подібні "реверанси" можна часто зустріти і в текстах, коли автор зобов'язаний присвятити пару речень тому, що він всіх поважає і не бажає когось принизити, що підняту проблему він розглядає з гуманістичних позицій і приймає всі наративи про рівність, справедливість і т.д. Але навіть чітке окреслення контексту, в якому йде обговорення, не береться до уваги і будь-які емоційно підкріплені асоціації відразу викликають негативну реакцію.

Як не дивно, феномен дисклеймеру розквіт саме у часи панування ліволіберальної політики "чутливості" в інформаційній сфері. Сумнозвісний фактчекінг, блокування дописів і цілих акаунтів через "чутливу інформацію", впровадження "антидискримінаційних" підходів у медіа та навіть законів на державному рівні. І все це відбувалось під прапором "свободи слова". Так недовго і до "думкозлочинів" лишалось.

У такому інформаційному паноптикумі довелося винаходити інструменти, які дозволяли більш-менш адекватно говорити свою думку і поширювати практику дисклеймерів почали саме прибічники ліволіберального дискурсу з ідеологічних міркувань. Але з часом це стало своєрідним "пропуском" в інфополе для різноманітних думок, аби, перш, ніж тебе закидають скаргами, хоч хтось би побачив/почув твій контент.

Ця проблема ускладнює публічне (і не тільки) обговорення та заглиблення у тему, створює механізм самоцензури та стримування мисленнєвих процесів. Це буквально заборона на думання, яке бодай трохи виходить за межі визначених рамок "правильності". І це лише підкріплює атомізацію, адже замість спроби почути іншу думку і розібратися в ній, нас призвичаїли відразу фіксуватись на "чутливих" аспектах, через які контент стає однозначно негативним. Альтернативної думки не існує, лише правильна і неправильна.

Зараз ми власними очима спостерігаємо, як медіа-монополісти оголосили про згортання політики "чутливого контенту" з початком президенства Трампа. Однак, люди вже звикли до такого сприйняття інформації, а тому зміни в полі горизонтальних інформаційних зв'язків за інерцією будуть продовжувати практику дисклеймерів ще деякий час. Як і з впровадженими законами та політиками доведеться помучитись. Та це не страшно, почекаємо.

www.group-telegram.com/nl/afemina.com/1506

7.8K viewsJan 24 at 12:28

Щороку великі словники обирають "слово року", яке найвлучніше характеризує рік, що пройшов. І є одне слово, яким, на мою думку, можна описати останню декаду - це "дисклеймер".

Ми вже звикли до того, що чи не кожний Ютуб-блог часто супроводжується подібними попередженнями, аби раптом нікого не образити чи не викликати агресію. Таке собі "правило хорошого тону", без якого твої слова обов'язково використають проти тебе. Насправді, навіть чіткий дисклеймер не вберігає від цього, але принаймні завжди можна послатися на нього і уникнути зайвих виправдань.

Подібні "реверанси" можна часто зустріти і в текстах, коли автор зобов'язаний присвятити пару речень тому, що він всіх поважає і не бажає когось принизити, що підняту проблему він розглядає з гуманістичних позицій і приймає всі наративи про рівність, справедливість і т.д. Але навіть чітке окреслення контексту, в якому йде обговорення, не береться до уваги і будь-які емоційно підкріплені асоціації відразу викликають негативну реакцію.

Як не дивно, феномен дисклеймеру розквіт саме у часи панування ліволіберальної політики "чутливості" в інформаційній сфері. Сумнозвісний фактчекінг, блокування дописів і цілих акаунтів через "чутливу інформацію", впровадження "антидискримінаційних" підходів у медіа та навіть законів на державному рівні. І все це відбувалось під прапором "свободи слова". Так недовго і до "думкозлочинів" лишалось.

У такому інформаційному паноптикумі довелося винаходити інструменти, які дозволяли більш-менш адекватно говорити свою думку і поширювати практику дисклеймерів почали саме прибічники ліволіберального дискурсу з ідеологічних міркувань. Але з часом це стало своєрідним "пропуском" в інфополе для різноманітних думок, аби, перш, ніж тебе закидають скаргами, хоч хтось би побачив/почув твій контент.

Ця проблема ускладнює публічне (і не тільки) обговорення та заглиблення у тему, створює механізм самоцензури та стримування мисленнєвих процесів. Це буквально заборона на думання, яке бодай трохи виходить за межі визначених рамок "правильності". І це лише підкріплює атомізацію, адже замість спроби почути іншу думку і розібратися в ній, нас призвичаїли відразу фіксуватись на "чутливих" аспектах, через які контент стає однозначно негативним. Альтернативної думки не існує, лише правильна і неправильна.

Зараз ми власними очима спостерігаємо, як медіа-монополісти оголосили про згортання політики "чутливого контенту" з початком президенства Трампа. Однак, люди вже звикли до такого сприйняття інформації, а тому зміни в полі горизонтальних інформаційних зв'язків за інерцією будуть продовжувати практику дисклеймерів ще деякий час. Як і з впровадженими законами та політиками доведеться помучитись. Та це не страшно, почекаємо.

BY Afemina