кухонний синефіл

ходив на ранковий показ «емілії перес». один з головних фільмів останніх канн доїхав до нас і став фільмом-відкриття восьмого тижня критики. про новий фільм жака одіара можна думати і особисто в мене він залишив хороший післясмак. цікаво, бо вже є діаметрально різні враження про фільм. картина являє собою як деконструйовану мильну оперу так і кримінальний мюзикл про очільника месиканського наркокартелю, який все життя відчував себе жінкою, він просить адвокатку допомогти йому організувати трансгендерний перехід. низькі оцінки фільму загалом зумовлені звинуваченням у трансфобії. мені ж вбачається, що до цього фільму треба ставитись трохи простіше. бо це не фільм про проблему трансгендерності, і тут може захотітись поставити одіара до стінки за таку плоску і бездумну гру з цією темою. особисто я після попереднього фільму одіара «париж, 13-й округ» взагалі залишив хоч якісь очікування від його сучасної творчості, бо в ній нема сучасних сенсів. жак одіар — старий дід, тому фільм про 30-и річних парижан та їх проблеми був жахливо крінжовим. а в «емілії перес» трансгендерний перехід для одіара це не більше ніж сюжетний троп, який робить фільм ближчим до «без обличчя» джона ву, аніж до інших фільмів каннського кінофестивалю. але одіар гарний стиліст, тому за формою має сучасний фільм. драйвовий мюзикл і ще одна історія про барона наркокортелю та його родину, яка буде розплачуватись за гріхи патріарха, бо його одного не вистачить навіть якщо стане жінкою і відкриє благодійну організацію. це гарно зконструйована казка від діда, який пам’ятає як робити постмодерне кримінальне кіно, але аж ніяк не серйозні драми на тему трансгендерності.

www.group-telegram.com/nl/kithencinephile.com/722

142 viewsOct 17 at 10:54

ходив на ранковий показ «емілії перес». один з головних фільмів останніх канн доїхав до нас і став фільмом-відкриття восьмого тижня критики. про новий фільм жака одіара можна думати і особисто в мене він залишив хороший післясмак. цікаво, бо вже є діаметрально різні враження про фільм. картина являє собою як деконструйовану мильну оперу так і кримінальний мюзикл про очільника месиканського наркокартелю, який все життя відчував себе жінкою, він просить адвокатку допомогти йому організувати трансгендерний перехід. низькі оцінки фільму загалом зумовлені звинуваченням у трансфобії. мені ж вбачається, що до цього фільму треба ставитись трохи простіше. бо це не фільм про проблему трансгендерності, і тут може захотітись поставити одіара до стінки за таку плоску і бездумну гру з цією темою. особисто я після попереднього фільму одіара «париж, 13-й округ» взагалі залишив хоч якісь очікування від його сучасної творчості, бо в ній нема сучасних сенсів. жак одіар — старий дід, тому фільм про 30-и річних парижан та їх проблеми був жахливо крінжовим. а в «емілії перес» трансгендерний перехід для одіара це не більше ніж сюжетний троп, який робить фільм ближчим до «без обличчя» джона ву, аніж до інших фільмів каннського кінофестивалю. але одіар гарний стиліст, тому за формою має сучасний фільм. драйвовий мюзикл і ще одна історія про барона наркокортелю та його родину, яка буде розплачуватись за гріхи патріарха, бо його одного не вистачить навіть якщо стане жінкою і відкриє благодійну організацію. це гарно зконструйована казка від діда, який пам’ятає як робити постмодерне кримінальне кіно, але аж ніяк не серйозні драми на тему трансгендерності.

BY кухонний синефіл