departure time

скільки всього пориваючи зопалу випишу
ковзає скельцями крапля солона — облиш
іду зачудований легко іду наче речення
і буде знову до тебе вірш

а мені просто промовити хочеться
просто привіт
обіймú трохи довше аніж зазвичай —
і нарешті заплачу
потягнуся рукою —
який ти сьогодні блідий
який ти красивий
як розгортається щось обважніле в повітрі
як мені страшно

закушую мерзлу губу до білесого сліду — мовчи
дими привокзальні гудки засмальцьовані ятки
і місиво снігу в яке знепритомнілий падаю
рука що боїться руки
якщо ти колись запитаєш —
відповідь "так"
в мені калатає і б'ється цей чорний здичавілий м'яз
аби хто відтяв!

а часом вдивляюся — хочу тебе обійти
і лоба прикласти до згину отам під лопаткою
напевно не надто хороший буде початок —
довго стояти ридаючи в спину
кричати у спину
таким ти мене ще не бачив відколи зустрів —
метелика непризвичаєного
із крильцем прим'ятим

сьогодні ніхто не прийшов
розмиває перон
невже оце так виглядають дозрілі польоти?
на верхній полиці притисну себе до стіни
лечу як умію
мину як умію
а доти
скільки всього пориваючи зопалу випишу
ковзає скельцями крапля солона — облиш
іду зачудований легко іду наче речення
і буде знову до тебе вірш

Всьому потрібен час

I want you at fibre optic speed

Мені необхідна довга дорога додому
Щоб виплакати усе переднім сидінням тролейбусів
Лишити його там
Зайти в кімнату втомленою, але самою
Без чиїхось запахів на одязі та зі своїм голосом в голові

Насправді це все так не працює, але дефіс (може тире?) між подіями інших приміщень та мого має бути

З'їжте мене

вже легко так не пишеться
а втім до тебе лист скидається на птаха
вилискує блакитно-сірим пір'ям

і голубиста ніч
й волосся пряний запах
з прощань та їх похилених обіймів
так ніби вчора бувши проступили

вже легко так не пишеться
аж ні — вчуваю гомонить ще до появи
простий і строгий звук твого ім'я —
на дощовій струні
на льодяній октаві
зелені вíдтіні

як бракне тут мені твоїх історій:
радощі й осмута
розмов повільних смак напівзабутий —
все-все приходить як настане північ

і тоншає в плечі пташина кость
і шириться в кімнаті рух німотний
веду рукою по сторінці — ось ти
немов зійшов між буквами здалось

співуча перша брость твоя — від кого
у кутику мигдалистого ока
зима ще довга
сильний її спротив
і ти при ній сів підібгавши ноги

Вибухи почалися кілька вбивств тому. Одну річку тому.


Життя убиває двічі. Перший раз під час народження і другий під час смерті.





неточні цитати з роботи Андрюса Арутюняна