МІОРИЦЯ, віща ягниця
(Румунська народна балада)

На високім плаї,
На порозі раю
Глянь-но, три отари
Надолину йдуть.
Їх три чабани ведуть:
Перший молдаванин
Другий угорянин
А третій вранчанин.

Сидить угорянин,
А з ним і вранчанин.
Радяться, змовляються
Третього зловити,
На заході сонця
Молдавана вбити.
Вправний він у всьому
Кращі вівці в нього
І коні кремезні,
І пси величезні.

Маленька ягничка
Біленька сестричка
Три дні галасує,
Їй все не смакує
Овечко білява,
Подружко кудрява,
Чому без упину
Твій плач всюди лине?
Ягничко прекрасна,
Ніжненька, пухнаста,
Тут їжа недобра,
Чи, може, ти хвора?

Чабане миленький,
Збирайся швиденько,
До темного гаю
Жени всю отару.
Там трави дрімучі,
Високі, пахучі,
Там нам насолода
Й тобі прохолода.

Хазяїне добрий,
Хай пес буде поруч,
З усіх найсильніший,
Твій страж найвірніший.
Вже сонце за гори
Сідатиме скоро.
В цей час угорянин
І з Вранчі селянин
Прийдуть, супостати,
Тебе убивати.

Ягничко врочлива,
Якщо ти правдива,
Коли я загину
На цій скорбній ниві,
Скажи тому з Вранчі
Й угорцю лихому
Щоб тіло сховали
В овечім загоні.
Подбай, щоб поклали
Позаду кошари,
Щоб був я навіки
Поблизу отари.

Мені в головах
Скажи, щоб лишили
Сопілку із бука
Ніжно мрійливу.
Із кістки сопілку,
Палку і журливу
І бузинову,
Піснярку грайливу.
Як вітер повіє,
В них стане лунати,
Збіжаться всі вівці
Мене поминати.
Завиє отара,
Заплаче кошара
І сум на весь світ
Насуне мов хмара.

Про вбивство жахливе
Мовчи, моя мила.
Скажи, що побрався,
Навік повінчався
З царівною незбагненною,
Світу нареченою.
Як свайба гуляла,
Зірка з неба впала.
Сонце і місяць
Вінець нам тримали.
Клени та сосни —
Наші звані гості,
Гори синьокрилі —
Священники на весіллі.
Пташки — музики,
Зорі — смолоскипи!

Як матір старенька
Прибіжить, рідненька
Візьметься ридати,
Стане всіх питати:
«Де пастух мій ясний
Юний і прекрасний?
Його личко біле,
Мов молочна піна,
А очі чудесні,
Як далі небесні,
І вуса біляві,
І коси кучеряві.

Ясновидна овечко,
Змилуйся, сестричко.
Розкажи без утаю
Що на вході до раю
Я навік одружився,
Урочисто побрався
З царівною бездоганною,
Красунею незрівнянною.
Не кажи їй, чуєш,
Що за гостей в нас були
Сосни і клени,
А гори величні
Правили за священників.
Що пташина музика грала,
І що на весіллі тому зірка впала.

Переклала Аліса Ложкіна

Бородянка, Київщина

Ніхто на світі не втече,
Огонь запеклих не пече.