Невдовзі рік, як нашого Саньки нема поряд. Його катастрофічно не вистачає.

* * *

Зненацька Віддав душу Богу
Схрестивши долоні як грім
В підвалі; в Лимані, збоку
Лежав поряд мій побратим


До того: ходили, жили і булИ
Жували, сміялись, грузили БК
А ще набували прийдешні скіли
І грізним бикам ламали рога


Та тітка підступна — у білих капцях
До нього фальстартом прийшла
Вхопивши за бари хвацько
Забрала в глевкі небеса


Тепер нам тут якось не вдобно
Шо ходимо досі в живих
Ночуєм в підвалах холодних
Кочуєм в полях золотих


Аж раптом світ вибляк убого
І барви пропали як дим
В човні край узлісся сухого
Заснув мій близький побратим

* * *

P.S. фото старе. Ще влітку був проїздом в столиці і відвідав Сашуню. Поговорили з ним і помовчали по щирості.