Настінний розпис із Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври (більше тут).
Багато цікавих моментів: те, яким чином диякон тримає омофор, три орлеця, служебник на престолі, відсутність іконостасу (бумласка, обновленці, не чіпайте іконостаси через те, що їх десь колись не було). Але мабуть найцікавішим є віддзеркалений текст над престолом - як і навіщо? До речі, якщо віддзеркалити назад, то побачимо Київський ізвод (сподобы, Кровъ).
НТП
Багато цікавих моментів: те, яким чином диякон тримає омофор, три орлеця, служебник на престолі, відсутність іконостасу (бумласка, обновленці, не чіпайте іконостаси через те, що їх десь колись не було). Але мабуть найцікавішим є віддзеркалений текст над престолом - як і навіщо? До речі, якщо віддзеркалити назад, то побачимо Київський ізвод (сподобы, Кровъ).
НТП
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
З Днем незалежності РСФСР! 🇷🇺🏳️⚧️
✙ НТП ✙
З Днем незалежності РСФСР! 🇷🇺🏳️⚧️
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Ще трохи содомії від московитських патріотів чи патріотизму від московитських содомітів
Forwarded from Едуард Юрченко
Рекомендується канал з відео підготовленими провідними консервативними інтелектуалами країни та за моєї скромної участі теж (себе я вважаю просто скромним філософом тому і згадую окремо).
Прошу максимального розповсюдження.
https://www.youtube.com/@conservative_tv1
Прошу максимального розповсюдження.
https://www.youtube.com/@conservative_tv1
Forwarded from Едуард Юрченко
РОКОВИНИ В'ЯЧЕСЛАВА КАЗИМИРОВИЧА ЛИПИНСЬКОГО
В цей день пішов у вічність, до Бога та своїх шляхетних предків, національний геній, спадщина якого потребує ще ретельного осмислення й вивчення. Але при цьому нерідко неприємно вражає своєю актуальністю. Неприємно, бо Липинський майстерно бачив наші внутрішні слабкості й хвороби та попереджав про них, а ліки нерідко бувають гіркими.
П'ять цитат генія.
1. Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.
2. "Блеф і страшна для українства небезпека большовицької українізації України лежить в тому, що правляча тепер Україною московсько-інтернаціональна верства намагається вживати української мови не для того, щоб самій злитись з українським народом в одну національну цілість і сотворити на Україні свою місцеву владу (свою українську державу), а для того, щоб під покришкою "народньої" української мови прищеплювати народові свої не місцеві, московсько-інтернаціональні політичні змагання.
3. ……. «свідомі» інтеліґенти українські й самі нічого не роблять і другим не дають робити.
Всякі реальні політичні українські починання, роблені во ім’я якоїсь ясної і виразної політичної ідеї, для них ненависні тому, що здійснення цих починань виказало б повну непотрібність людей, живучих з українського романтичного скигління.
Отже вони мріють, скиглять і лають.
Лають нещадно всіх і вся, що щось робили, хотіли робити чи пориваються щось робити в Україні.
....
В результаті «свідома» інтеліґенція при нашій недержавности, добірається по прикметам завеликої чутливости, озлоблености, пасивности і трусливости. Вона витворює оце «свідоме демократичне українство», в якому задихаються всі мужські активні елєменти, як зверху, так і знизу.
4. Бо факти нашої історії говорять, що істнували ми як велика держава й як велика нація за Великих Київських Князів і упали з упадком князівської влади. Після нашого першого „лихоліття“ пристали ми до Литви й Польщи тоді, коли там була сильна монархічна влада й підняли повстання проти Польщи тоді, коли там влада Короля ослабла, та запанувала шляхецько-республіканська демократія.
Державою й нацією стали ми знов за Гетьмана Богдана, що єдиний із посеред Гетьманів був не тільки на словах а й наділі „самодержцем руським“.
І не виконавши його заповіту, не сотворивши після його смерти власної наслідственної монархії, після послідньої спроби Гетьмана Івана Мазепи стати „самовладним князем в Україні“, перехилились ми цілою вагою — власне маси народньої — на бік монархії московської, проти якої підняли всенародне повстання тільки тоді, коли Царя в Петербурзі не стало.
Трудно втім усім бачити врожденне демократичне республіканство.
5. Знайте, що не буде ніколи Великої України, доки українськими руками не буде переможена “Україна” підла і мала.”
В цей день пішов у вічність, до Бога та своїх шляхетних предків, національний геній, спадщина якого потребує ще ретельного осмислення й вивчення. Але при цьому нерідко неприємно вражає своєю актуальністю. Неприємно, бо Липинський майстерно бачив наші внутрішні слабкості й хвороби та попереджав про них, а ліки нерідко бувають гіркими.
П'ять цитат генія.
1. Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.
2. "Блеф і страшна для українства небезпека большовицької українізації України лежить в тому, що правляча тепер Україною московсько-інтернаціональна верства намагається вживати української мови не для того, щоб самій злитись з українським народом в одну національну цілість і сотворити на Україні свою місцеву владу (свою українську державу), а для того, щоб під покришкою "народньої" української мови прищеплювати народові свої не місцеві, московсько-інтернаціональні політичні змагання.
3. ……. «свідомі» інтеліґенти українські й самі нічого не роблять і другим не дають робити.
Всякі реальні політичні українські починання, роблені во ім’я якоїсь ясної і виразної політичної ідеї, для них ненависні тому, що здійснення цих починань виказало б повну непотрібність людей, живучих з українського романтичного скигління.
Отже вони мріють, скиглять і лають.
Лають нещадно всіх і вся, що щось робили, хотіли робити чи пориваються щось робити в Україні.
....
В результаті «свідома» інтеліґенція при нашій недержавности, добірається по прикметам завеликої чутливости, озлоблености, пасивности і трусливости. Вона витворює оце «свідоме демократичне українство», в якому задихаються всі мужські активні елєменти, як зверху, так і знизу.
4. Бо факти нашої історії говорять, що істнували ми як велика держава й як велика нація за Великих Київських Князів і упали з упадком князівської влади. Після нашого першого „лихоліття“ пристали ми до Литви й Польщи тоді, коли там була сильна монархічна влада й підняли повстання проти Польщи тоді, коли там влада Короля ослабла, та запанувала шляхецько-республіканська демократія.
Державою й нацією стали ми знов за Гетьмана Богдана, що єдиний із посеред Гетьманів був не тільки на словах а й наділі „самодержцем руським“.
І не виконавши його заповіту, не сотворивши після його смерти власної наслідственної монархії, після послідньої спроби Гетьмана Івана Мазепи стати „самовладним князем в Україні“, перехилились ми цілою вагою — власне маси народньої — на бік монархії московської, проти якої підняли всенародне повстання тільки тоді, коли Царя в Петербурзі не стало.
Трудно втім усім бачити врожденне демократичне республіканство.
5. Знайте, що не буде ніколи Великої України, доки українськими руками не буде переможена “Україна” підла і мала.”