✍🏻 Українська письменниця і перекладачка Галина Петросаня́к, яка мешкає на еміґрації, виклала на шпальтах провідної швейцарської газети "Neue Zürcher Zeitung" вкрай потрібне соціо-антропологічне дослідження. На основі лише одного прикладу етноциду удмуртів, розповіла німецькомовним читачам про фактичну могилізацію Кремлем в Україні корінних фіно-угорських народів. Нижче подаємо адаптований переклад: ⤵️

❗️УДМУРТИ, МАРІЙЦІ, ЕРЗІ, МОКШІ, МАНСІ ТА ХАНТИ, – МАЛІ НАРОДИ РОСІЇ НЕ ВИПАДКОВО ОПИНЯЮТЬСЯ НА ПЕРЕДОВІЙ В УКРАЇНІ❗️

На початку вересня 2019 р. літній чоловік привселюдно спалив себе перед будівлею адміністрації у столиці Удмуртії – Іжкарі. Його звали Альберт Разін, він був філософом, викладачем університету та керівником Інституту людини. Удмуртія розташована на захід від Уралу в європейській частині РФ і є батьківщиною удмуртів, корінного фіно-угорського народу. За розмірами реґіон трохи більше Швейцарії, має власну мову і культуру; населення становить лише 1,5 млн осіб.

Удмурти – не єдина фіно-угорська етнічна ґрупа РФ; ще є марійці, мокші, ерзі, комі, мансі, ханти та інші. На теренах їхнього проживання – найбільша кількість нафти й газу, але самі ці малі народи перебувають на межі зникнення. Жорстока політика асиміляції, яку колись влаштував СССР, продовжується й у РФ. Хоча у російській конституції йдеться про суб'єкти федерації та закріплено право народів на розвиток власних мов і культур, насправді це право зневажається.

Альберт Разін, який перетворив себе на живий смолоскип, був одним із ґрупи місцевих експертів, які роком раніше підписали відкритий лист із закликом до Державної ради Удмуртії не підтримувати законопроєкт російської Державної Думи про скасування обов'язкового викладання мов корінних народів у середніх школах. Однак Москва все одно виключила удмуртську мову зі списку обов'язкових предметів в Удмуртії.

За минулі 20 років кількість тих, хто нею розмовляє, скоротилася майже вдвічі: із приблизно 500 000 етнічних удмуртів лише ~250 000. Саме це й викликало в Альберта Разіна великий розпач. Удмуртія – типовий приклад зникнення мов та культур національних меншин у РФ. За даними UNESCO, близько 130 мов на теренах РФ перебувають під загрозою зникнення. У цьому контексті той факт, що представники автономних республік і територій становлять найвищий відсоток окупантів в Україні, ймовірно, не є збігом.

У своєму дослідженні OSINT-спільнота "Molfar", яка займається військовим аналізом, вивчила походження 1 348 загиблих російських солдатів. Найчисленнішими ґрупами виявилися: буряти (18%), даґестанці (14,8%), чеченці (12%), башкири (10,7%) та татари (7%). Тактика Москви щодо використання у поточному конфлікті переважно меншин заснована на тому, що у цих слаборозвинених районах майже немає опору мобілізації, бо фінансова пропозиція видається надто привабливою.

Рівночасно це частина ґрандіозного плану із тотального змосковщення населення. Безробітні молоді люди (переважно чоловіки), які перебувають у злиднях, готові йти воювати через гроші, адже належать до соціяльно незахищеної частини населення. Кремлівський режим також припускає, що у разі їхньої загибелі не буде жодних юридичних наслідків, якщо держава відмовиться виплачувати компенсацію: чим більше бурятів, даґестанців і представників інших народів у "м'ясних штурмах" в Україні, тим більше росіян у самій РФ, – щодо цього така політика вербування рівносильна "етнічним чисткам".

Але є й зворотна логіка: задля того, щоби поповнити ґенофонд представниками слов'янської ґрупи, Кремль силоміць переселяє українців до постраждалих районів. Зрозуміло, що мобілізуючи чоловіків із віддалених реґіонів, еліта та середній клас Москви, Санкт-Петербурґа, Краснодару та інших міст залишаються осторонь бойових дій. Кремль відчайдушно намагається уникнути політичних заворушень у цих стратеґічно важливих місцях.

Не дивно, що етнічне російське населення залишається байдужим до війни проти України, оскільки їх можна заколисувати ілюзією, що "це їх не стосується". На жаль, патріотична пропаґанда Кремля, підкріплена грошима, дуже впливає на представників малих народів: «Я тут заради майбутнього своїх дітей», – так пояснює свою участь у бойових діях солдатів із Саха-Якутії, розташованої за 7 000 км від України. Яке гідне майбутнє на них чекає, якщо ця етнічна ґрупа цілеспрямовано знищуватиметься Кремлем – це питання він собі явно не ставить.

#новини #війна #ФіноУгри #удмурти #культура

🌐 Telegram | Facebook

Міф про Плеяди: давня історія, яка об’єднує континенти

Міф про Плеяди, або "Сім сестер", може бути найстарішим міфом людства, коріння якого сягає понад 100 тисяч років. Його походження відносять до часів, коли предки сучасних греків і австралійських аборигенів ще жили в Африці. Ця історія не лише об’єднує давньогрецьку та австралійську культуру, а й відкриває нові горизонти в розумінні розвитку міфології як глобального феномену.

Давньогрецький міф: Плеяди та Оріон
У давньогрецькій традиції Плеяди — це сім сестер, дочок титана Атласа та океаніди Плейони. Мисливець Оріон був зачарований їхньою красою і переслідував сестер, поки ті не звернулися до богів за захистом. Зевс, почувши їхні молитви, перетворив Плеяди на зорі, а самого Оріона — на сузір’я, розташоване неподалік. Цей жест увічнив історію про вічну, але марну погоню.

Плеяди знаходяться в сузір’ї Тельця й є одним із найяскравіших зоряних скупчень. Хоча сьогодні неозброєним оком видно лише шість зірок, насправді там їх сім: сьома зірка "ховається" поблизу Атласа, створюючи ілюзію єдиного об’єкта.

Австралійський міф: подібність із Грецією
Австралійські аборигени також мають схожу легенду про "Сім сестер". У їхньому міфі Оріон також зображений як чоловік, який переслідує жінок. Подібність між грецьким і австралійським варіантами вражає: обидва міфи описують Плеяди як групу молодих дівчат, Оріона як чоловіка, і обидві історії включають мотив його переслідування.

Ці паралелі викликають питання: коли ж предки греків і аборигенів могли востаннє контактувати? Вчені припускають, що це сталося понад 100 тисяч років тому, коли вони ще жили в Африці.

Глобальний міф
Дослідження, опубліковане в Advancing Cultural Astronomy (Bentley et al., 2020), припускає, що схожі міфи про "Сім сестер" можна знайти в культурах Азії, Африки, Індонезії, а також серед корінних народів Америки. Цей феномен може пояснюватися тим, що міф зародився ще до того, як предки цих народів покинули Африку.
Цікаво, що на момент виникнення міфу, приблизно 100 тисяч років тому, сьома зірка Плеяд була добре видима. Це узгоджується з ідеєю, що давні люди, спостерігаючи за небом, відтворили свої враження у вигляді історій, які передавалися з покоління в покоління.
"Зважаючи на те, що обидві культури називають ці зорі "Сімома сестрами" і їхні міфи надзвичайно схожі, ймовірно, ці історії виникли до того, як перші австралійці та європейці залишили Африку" (Bentley et al., 2020).
Міф про Плеяди — це не лише красива легенда, а й культурна пам’ять, яка простежує спільне минуле людства. Його вивчення відкриває нові шляхи до розуміння того, як міфологія здатна зберігати історичну інформацію про життя наших предків.

Посилання на джерело:
Bentley, A., Kelly, G., & Ruggles, C. (2020). Advancing Cultural Astronomy: Studies in Honour of Clive Ruggles. Springer. https://doi.org/10.1007/978-3-030-64606-6_11

Дуже цікаво про Канаду 🇨🇦. Дискримінація українців та дружба з корінними народами.
Дивно, що на таку тему сюжет вийшов в ТСН, але все ж цікаво.

Еміграція українців до Канади на початку ХХ століття стала школою виживання для сміливців із Старого світу. Вони боролися не лише проти суворої природи, але й з дискримінацією з боку інших колоністів, зокрема британських та французьких. А нашими друзями в новому краю несподівано стали представники племен корінного населення.

https://www.youtube.com/watch?v=ohNaOn9RQio

«Апокаліптична діаграма» Анрі Дюнана (1890) — це складна символічна робота, що відображає його гуманітарні й духовні ідеї. Тут переплітаються біблійні мотиви апокаліпсису з його баченням світу, сповненого конфліктів і надії на порятунок. Діаграма включає сцени суду, миру та війни, відображаючи його глибокі християнські переконання і міркування про моральний обов'язок людства.

Один із серії з двадцяти двох панелей в італійському 🇮🇹 місті Гандіно зображує скелети в різноманітному одязі. Роботи виконані Джованні Радічі в період з 1758 по 1771 рік. На панелях деякі скелети одягнені як місцеві видатні особи, інші — як селяни. Їх виставляли у базиліці, щоб нагадувати людям, що смерть не зважає на статус.

Він (Агафангел) виступив за Україну, і він заборонив згадувати непотрібних нам людей. І Кирила, і Путіна. Як один із варіантів, що це йому передали такі привітання. Але до цього, ще в перші дні війни, Агафангел при 84 роках (зараз йому вже 86) взяв ікону, яку ми з вами сьогодні бачили, і майже цілий день, чи цілу добу, я не буду зараз акцентувати, щоб не помилитися, їздив уздовж узбережжя, щоб російські кораблі не змогли висадити тут десант. І ми точно знаємо, що 10 днів була буря на Чорному морі, і десант не зміг підійти до берегів Одеської області. «Москва», яка зараз уже на дні підходила до Кілії, до Вилкового, там шукали місця для висадки, але навіть погода показувала, що Україну чіпати не можна.

На зображенні представлена частина мозаїки зі сценами Страшного суду XII століття, що знаходиться в Базиліці Санта-Марія-Ассунта на острові Торчелло, Венеція, Італія 🇮🇹. Мозаїка з черепами та зміями є однією з композицій, які підкреслюють тему смерті та неминучого покарання. Черепи символізують мертвих, а змії, що виходять з їхніх очей і ротів, є метафорою гріхів або покарання за земні гріхи.

Данський 🇩🇰антрополог Мортен Педерсен досліджував феномен "недошаманів" (not quite shamans) серед дархадів у північній Монголії 🇲🇳. "Недошамани" — це люди, які намагалися впоратися з одержимістю та нашестям духів після розпаду соціалістичної системи в Монголії.

Після революції, коли були знищені всі шамани та лами, роль захисника від духів тайги взяла на себе держава зі своїми інститутами та інфраструктурою. Однак після падіння режиму духи вийшли з-під контролю і буквально заполонили міста та села. Дархадське населення почало масово вдаватися до пияцтва, бешкетів і розпусти. У постсоціалістичну епоху, не маючи спеціальних шаманських знань, деякі жителі північної Монголії стали "недошаманами". Вони винаходили нові практики й шукали джерела сакрального знання, щоб упоратися з множинністю духів. Наприклад, один із співрозмовників Педерсена збирав вирізки з журналу "Советская этнография", присвячені шаманізму.

Для розуміння практик "недошаманів" антрополог також вивчав світ справжніх шаманів. У шаманки Надмін Удган кімната, де вона проводила ритуали перед онгоном — втіленням духу, була повністю обклеєна передвиборчими плакатами, агітаційними листівками та газетними вирізками. Зі стін і стелі на відвідувачів дивилися кандидати в депутати різних політичних партій.

На думку Педерсена, такий декор є "візуалізацією політики з шаманської точки зору". Безліч поглядів і перспектив необхідні Надмін Удган, щоб бачити динамічний, множинний світ духів. Політики, представлені на плакатах, є своєрідними шаманами, адже вони володіють знаннями та силою змінювати реальність. У цій кімнаті шаманка та її відвідувачі вчаться дивитися на себе очима багатьох інших. Крім того, це "багатоголов'я" символізує ситуацію демократії в Монголії після розпаду соціалізму.

Згідно з легендою, Жировицька ікона Божої Матері вперше з'явилася у 1470 році поблизу села Жировичі, на території сучасної Білорусі 🇧🇾. Це сталося в лісі, що належав литовському вельможі Олександру Солтану, який прийняв унію в Римі в 1468 році й пізніше, у 1476-му, підписав разом з іншими вельможами «Послання Мисаїла до папи Сикста IV».

Одного дня діти-пастухи побачили яскраве світло, що пробивалося крізь гілки грушевого дерева, яке росло над струмком під горою. Вони підійшли ближче й виявили невелику ікону Божої Матері, що випромінювала сяйво. Діти підняли іконку й віднесли її Олександру Солтану. Вражений такою знахідкою вельможа, замкнув її у скриньці.

Наступного дня він хотів показати ікону своїм гостям, але, до свого здивування, не знайшов її у скриньці. Проте невдовзі пастухи знову виявили ікону на тому самому місці, де бачили її вперше, й знову принесли Солтану. Вражений цією дивовижною подією, Солтан дав обітницю спорудити на місці появи ікони церкву на честь Пресвятої Богородиці.