Муд дня - трохи японізмів епохи fin de sicle:
🖼️«Молода жінка і павич» (1895), від Едмонда Аман-Жана (1858-1936), французького художника й гравера, зачарованого символізмом японського живопису.
#мистецтво

✍️"Караїми були напрочуд умілими. Ліпших майстрів у виготовленні жовтого й червоного сап’яну годі й шукати; в них були чудові, доглянуті фруктові сади. Вони здавна вели осілий спосіб життя. Сумирні й лагідні, караїми піддавались грабіжницьким нападам орд, що воювали із кримських ханом, і задля своєї безпеки оточили масивними мурами й міцними вежами важкоприступні верхів’я Чуфут-Кале й Мангупа. З особливим трепетом вони ставилися до Чуфут-Кале – землі, на якій жили, а також до лісу, Мейдан-гори й долини Ясафут, що нагадувала краєвиди священного Єрусалима. В долині Ясафут, у затінку розбуялої зелені, рядами розташовувались могили їхніх предків… Караїми самі обирали своїх старійших та гахамів – високоосвітчених духовних достойників…".
📚Романтичний образ караїмів, з художнього твору "Мавзолей Ненкеджан-ханим", від Османа Акчокракли (1878-1938), відомого кримськотатарського історика, музейника, письменник та громадського діяча.
#чтиво #караїми #Крим

✍"Здавна у кримських татар сформувалася культура шанобливого ставлення до води, на що вплинули як природні особливості Криму, так і культурні й релігійні традиції його мешканців. Місце навколо джерела води ставало ще й важливим осередком суспільного життя — своєрідним публічним простором, де люди спілкувалися, дізнавались останні новини, зустрічали подорожніх чи навіть придивлялися собі майбутніх наречених. Окрім своєї очевидної функції, джерела води з часом ставали ще й символами влади, гордістю благодійників, місцями пам’яті або ж навіть спокути для тих, хто їх будував та використовував...". До Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу пропонуємо вам більше дізнатись про шанобливе ставлення кримських татар до води. Цей яскравий феномен є відображенням глибоких зав’язків корінного народу зі своєю історичною батьківщиною та її природою.
📌Детальніше про це у нашому спільному дописі з проєктом "УКультура":
https://www.facebook.com/share/p/18sG4SV4do/?mibextid=wwXIfr

​​☕️ Кава як дипломатія: кримськотатарська традиція, що об’єднує

У світі, де великі політичні рішення часто приймаються за офіційними переговорами, неформальні традиції — такі як кава — можуть стати справжніми "мостами довіри".

Це і є "гастрономічна дипломатія" — коли смак, гостинність і культура працюють краще за будь-які промови.

Серед багатьох культур, кримські татари мають особливу кавову традицію, яка глибоко вкорінена у поняття поваги, гостинності та діалогу.

✨ Кримськотатарська кава ("каве")— це не просто напій. Це частина ритуалу, яким відзначають знакові події.
Багато віків каву готували на вугіллі, у спеціальних пічках, або ж пізніше - на піску, використовуючи мідні "джезве". А подавали у мініатюрних чашечках "фільджан" з молочним цукром та домашнім пісочним печивом "кураб'є". Смакують каву повільно — у спокійній, щирій атмосфері, пиймаючи гостей, або ж обговорюючи важливі справи в родинному колі. За словами голови ГО "Алєм" Есми Аджієвої, кримськотатарська кава є особливою традицією не через рецепт її пиготування, а саме завдяки неповторному соціальному та культурному контексту, який виник за довгі покоління вживання цього напою під час знакових подій у кримськотатарських родинах, або ж громаді.

💬 У кримських татар існує приказка:
«Справжня бесіда починається тоді, коли подають каву».

🔉Як розповідає Олексій Савченко, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Скарбниці Національного музею історії України:

«Кава має довгу історію. Це максимально соціальний напій. Він швидко став частиною соціальної культури, способом підтримання зв’язків. Кава як дикоросла рослина спочатку проростала в Ефіопії. Саме звідти вона поширилася завдяки арабським походам та торговельним караванам територією Близького Сходу. Вже у XVI столітті, завдяки походам османських султанів, у тому числі Сулеймана Пишного, кава стає атрибутом цивілізованості міста в Османській імперії — аналогом національного, соціального центру, культурного осередку. З другої половини XVI століття кава потрапляє в Крим і стає частиною палацового етикету, місцевої публічної культури кав'ярень, а також сімейних традицій.
У Кримському Ханаті кавою вітали дипломатів чи підданих в посторі палацу. Існував навіть своєрідний "кавовий протокол": спеціальні слуги відповідали за зустріч послів. Візитерів окурювали "бахурами" (пахощами, благовоніями), проводили до кімнати, де перед ним розстеляли кавову скатертину, на якій виставляли вишуканий посуд для "кавової церемонії" - невеликі кавові чашечки зі срібними підстаканниками "зарфами" та кавничок "ібрик". Усе це створювало особливу та урочисту атмосферу, яка підкреслювала статус візитера.
Навіть зараз у багатьох країнах кавова культура залишається частиною дипломатичного етикету. А у кримських татар - ще й частиною знакових подій для громади. У цій історії все — від подачі кави до розміщення за столом — може мати символічне значення».

📌 У лютому 2024 року кавова традиція кримських татар отримала офіційне визнання — традицію внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Авторами цієї облікової карти стали Есма Аджієва та Олексій Савченко. Це важливий крок до збереження унікальної культури корінного народу Криму.

📻 Детальніше про кавову традицію кримських татар можна дізнатися з подкасту за участі Олексія Савченка,
а ще цікавіше — відвідати виставку «MİRAS. Спадщина» у Скарбниці Національного музею історії України, де пан Олексій проводить екскурсії
📍Київ, вул. Лаврська, 9;

😊Дізнатися більше про рецепти приготування, про традиції кавової культури можна тут:

📕Рецепти та особливості традиції
☕️Про ранкову, святкову та каву від нареченої

А якщо ви цікавитеся вивченням сходознавства, то радимо завітати на авторський канал пана Олексія Савченка "Нотатки орієнталіста".🐫

✍️Стаття про те, як міграційна криза, яку спричинила Білорусь на кордоні з Польщею, створила великі проблеми одному з найдавніших осередків польських татар у Крушинянах. За словами автора, цей регіон став "зоною особливого контролю", куди обмежили доступ туристам та відвідувачам. Для місцевої татарської спільнотии сімейний бізнес та туризм багато років є основним джерелом доходів. А мечеть та культурний центр - осередком для збереження ідентичності. Зараз у цих прикордонних місцях будують велику стіну та "окопуются", адже Білорусь масово переправляє сюди мігрантів з Близького Сходу та Північної Африки. У статті наводять слова Дженнети Богданович, власниці відомого ресторану "Татарська юрта" в Крушинянах та активної культурної діячки місцевого осередку польських татар. Вона зазначає, що наслідком міграційної кризи стала "ізоляція та фактичний занепад...". Автор статті підкреслює вразливість польських татар у Крушинянах, які опинились на кордоні майбутньої "залізної завіси". Це призводить до відтоку людей із нечисельної громади, які боїться невідворотного наближення великої війни. Колись вже публікував новину про те, що під час спроби перетину кордону один з мігрантів загинув (потонув у річці). Його поховали за мусульманським обрядом на давньому "міразі" (цвинтарі) польських татар у Крушинянах. Зауважив, що за кілька років таких поховань стало більше десяти.
#текст #стаття #татари_липки #новини
https://www.globalissues.org/news/2025/05/27/39975?fbclid=IwQ0xDSwKjrq9leHRuA2FlbQIxMQABHjS3Xto46tjNLmbCRaLHSdwExH_hiMSxwAcJultd8NyD4axvmHQZBTBZTySq_aem_azK2R6l20YdwQ-n-bktATQ

Вечірнє:
🖼️"Сцена з каїрського життя на терасі будинку і загальна панорама міста" (1881), Івана Айвазовського. Картина з колекції Національного музею "Київська картинна галерея". Детальніше про походження картини на сторінці музею:
#музей #Каїр #Єгипет #мистецтво
https://www.facebook.com/share/p/1KvMpXfQTN/?mibextid=wwXIfr

📝В травні передивлявся відому радянську пропагандистську газету «Красный Крым» (згодом «Крымская Правда») за 1940-і роки. Натрапив на статтю про героїзм кримських татар у лавах Червоної армії та партизанських загонів в Криму. Вип. 29, за 2 липня 1943 р.
Вже менше ніж за рік цих людей разом з сім’ями депортують до Центральної Азії та звинуватять у «зраді» - зокрема й на сторінках цієї ж самої газети. Промовиста ілюстрація того, що пропаганда завжди має прикладний характер та здатна надавати власний контекст будь яким подіям і вчинкам, не залежно від їх реального значення. В своїй "роботі" пропаганда завжди є ситуативною, а ще - дуже любить коротку пам'ять у своїх "споживачів".
Далі трохи спостережень про цьогорічні нові/старі російські "травневі" наративи в Криму та чергові спроби інтегрувати пам'ять про геноцид кримських татар в російську політичну концепцію "9 травня", "спільну перемогу" та "безсметний полк"👇:

✍️Спогади про депортацію кримських татар є дуже "незручними" у сучасній російській "політиці пам’яті". З-поміж іншого, вони не вписуються у популярний міф про "дружбу народів" в СРСР, а також віру в "суворого, але справедливого вождя", у діях якого ніби є жорстока, але прагматична логіка й послідовність. Пам’ять про 18 травня також йде в розріз з сучасною російською "святково-карнавальною" атмосферою "9 травня", нагадуючи про те, що за сучасним політичним образом "борця з фашистами" в Криму приховують тих офіцеів НКВД, кого заселили в будинки депортованих. Тих самих депортованих, кого ще рік тому в радянській пресі гордо називали не "зрадниками", а "героями".
Кожного року в травні з російського медійного простору в Крим намагаються "приносити" нові ідейні сенси, мета яких - інтегрувати жертв радянського режиму в сучасну російську "травневу" політичну повістку. А також розмити пам'ять про депортацію серед молодших поколінь, які знають про ці події вже з розповідей. Одним з таких російських міфів є образ "спільної перемоги над нацизмом народів СРСР в Криму, радість якої не має затьмарити прикрий епізод депортації (с)" (так, це цитата!). Ілюструють такі посили навіть зображенням кримськотатарської національної та радянської символік (один з прикладів у коментарі), що є очевидним історичним анахонізмом. Ще й доволі цинічним, адже за національну символіку кримських татар в радянський час репресували (тамґа на синьому прапорі була затверджена на І Курултаї в 1917 р.).
Важливо, що все більше людей сприймає депортацію 18 травня 1944 року саме як акт геноциду, а не "стихійне лихо" чи "прикрий епізод, який треба забути й жити далі" (також цитата). Пам'ять про депортацію - це також один зі способів не втрачати свою ідентичність та не вписуватись у чужий наратив, з допомогою якого намагаються формувати "загальнокримську" чи "загальнотатарську" ідентичності сьогодні.
#роздуми #текст #кримські_татари #Крим

🎤Запрошую на онлайн лекцію про культурну спадщину кримських татар. Останнім часом слово "культура" переважно асоціюється з її зовнішніми проявами. Ми ж будемо говорити про змістовні сенси кримськотатарської культури та її нематеріальний контекст.
✍️На лекції ви відкриєте для себе неочевидні, але цінні шари кримськотатарської культури. Це запрошення подивитися на багатовікові традиції крізь призму сучасності — з повагою, зацікавленням і відкритим серцем 💛
📝Про що поговоримо:
• хто такі кримські татари та чому вони — корінний народ України;
• який соціальний та культурний сенс мають національний костюм, прикраси та традиційний орнамент;
• культура гостинності: етикет, їжа та кавова традиція;
• як жива культурна спадщина дає змогу зберігати ідентичність та єдність кримськотатарського народу.
⚡Лекція відбудеться онлайн 30 червня о 19:00. Доступ до відеозапису — 90 днів.
Реєструйтеся та дізнавайтеся багато більше про корінний народ України. Деталі: https://cultosvita.webflow.io/item/crimean-tatars

На чудовому й дружньому каналі "Історія без міфів" вийшов новий випуск, присвячений Криму.
https://youtu.be/oX9eRuyQH7M?si=3YioTRepej9nyw89
Цього разу інтерв'ю з Арсеном Жумаділовим, у якому значна частина розмови обертається навколо формування національної ідентичності кримськотатарського народу й процесу самоусвідомлення себе єдиною (зокрема політичною) спільнотою протягом ХІХ - початку ХХ століть. У цьому контексті важливу роль спікер традиційно відводить Ісмаїлу Гаспринському та кільком поколінням його учнів (зокрема Номану Челебіджіхану), які намагались вибудувати власний (кримськотатарський) фундамент у тогочасній "загальнотюркській" та "мусульманській" ідентичності. Прозвучало влучне порівняння ролі Гаспринського з українськими діячами доби національного відродження ХІХ ст. Але я би порівнював Гаспринського мабуть не з Шевченком, а все ж з Драгомановим.
Частина випуску також присвячена сучасному контексту окупації Криму: чим живе кримськотатарська громада в окупації, як намагається зберігати ідентичність та єдність в умовах російського тиску. Щиро кажучи мені ця тема близька, адже коли сьогодні говорять про "культурні втрати" України в Криму, то переважно мають на увазі статистику пошкоджених пам'ятьк культури. В той же час жива культура теж несе втрати, які порахувати важко без об'єктивного контролю "на місці".
Останнє завжди викликає багато дискусій, але не говорити про це зовсім ми також не маємо права. Адже, як нагадує нам мудрий кримськотатарський вислів:
✍"Друг говорить різко, а ворог лагідно" ("Dost keskin aytır, duşman - yımşaq").
П.С. Підписуйтесь на канал "Історія без міфів" та нехай квітне український ютюб🙂
#Крим #інтеркю #відео #кримські_татари
https://www.group-telegram.com/historywithoutmyths

Зараз читаю українське видання подорожей барона фон Кампенгаузена, який наприкінці XVIII ст. проїхав майже всю Україну від півночі аж до Криму. Ці подорожні записки створені в кращих канонах орієнтального тревелогу доби Просвітництва – з типажами, екзотикою та колоніальними сюжетами. Трохи детальніше зроблю на нього огляд пізніше, але поки поділюсь кількома цікавими та яскравими сюжетами про українські терени, як своєрідну контактну зону (фронтир), де ще сильно відчуваються сліди прикордоння між державами (Гетьманщиною, Річчю Посполитою та Кримським ханатом), культурами та способами життя:

Про грецьку й вірменську громаду колишнього полкового міста Ніжин, яке довгий час було важливим центром торгівлі:

«…Ніжин – це миле і дуже густонаселене місто з розвиненою торгівлею, що перебуває в руках греків та вірмен… Вони продають багато вина, консервованих фруктів… грецьке мило і велику кількість виробів зі шкіри і шовку, які вони привозять з Греції та Азії… У цьому місті виготовляють особливо чудові парфуми, які незгірші за парфуми з Монпальє, різноманітні солодощі та фруктові лікери, які збагачують жителів…»;

Про нащадків козацької старшини у Подніпров’ї:

«…Їх вбрання, особливо у знатних і заможних, є сумішшю польських і татарських строїв (дуже логічно🤔 – авт.). Велике панство тут дуже пишається своїми прізвищами і серед них вважається, що до найдавніших родин належать тільки ті, в яких був або гетьман, або воєначальник або головний суддя. До таких родин належать Апостоли, Кочубеї, Кулябки, Безбородьки, Скоропадські, тощо. Ці поважні родини походять від печенізьких татар, які колись займали частину цього краю і чиє ім’я досі носить одне з міст (мабуть він має на увазі Черкаси? – авт.)…».

Про Кременчук, як центр транзитної торгівлі. А ще місто, куди доставляли каракатиць з Егейського моря:

«…Його назва походить від татарського слова «кременчок», яке означає «дуже безлюдний». Він розташований на лівому березі Дніпра… Плід, який росіяни називають терен, і який прикрашає береги цієї річки… називається татарською «кагамлик». У цьому місті немає нічого примітного, хоча воно досить густонаселене і веде велику транзитну торгівлю з Білорусією та Кримом. Купці є дуже заможними і серед них багато вірмен, греків і трохи євреїв. Головними товарами є вироби з дерева, які надходять з Білорусії, линва, дьоготь, смола, сап’ян, смола, пек і залізо, які відправляються до Таврії, звідки привозять турецькі тканини, шкіру, сап’ян, солодощі, грецькі вина і фрукти. Торгівля процвітає завдяки Дніпру… Окрім вищезгаданих товарів, крамниці заповнені фініками, родзинками, різними сортами тютюну, мила, і нарешті, рибою, яку називають каракатиця. Вона водиться в Егейському морі, де її збивають з морських скель і потім привозять сюди… Греки часто її привозять, їдять з червоним солодким соусом і вважають її вишуканою стравою...»;

Про Судакське вино в м. Кременчук:

«Тут вперше з’являється молдавське вино. Воно дуже легке і по кількох роках витримки нагадує мозельське вино. Виноград, який росте поблизу Судака в Криму, схожий на молоде бургундське, але його не можна пересадити… (сюди – авт.)»;

Про дикорослий шафран біля Єлисаветграда (суч. Кропивницький):

«Навесні біля Єлисаветграда, на берегах Інгулу, росте справжній шафран з квітками у біло-фіолетову смужку. Необізнані жителі заходять так далеко, що діти з коріння цієї корисної трави роблять собі іграшки, а якщо когось запитати, як називається ця рослина, то зазвичай її називають «василькі»…»;

Про те, що мандрівник побачив в Криму, зроблю окремий допис.
#текст #чтиво #тревелог #книга