Дисертація про колоніальний досвід України та Замбії:
📚Читаю зараз нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Натрапив на цікавий епізод з інтер'ю 1990 р., в якому О. Пріцак згадує обставини створення українського наукового осередку в Гарварді та потребу консолідації українознавчих студій в світі (зокрема в країнах Азії та Африки):
📝"...Вся история Украины связана с миром. Осознание этого овладевает учеными в разных частях света, и это нормально, если работавший у нас профессор Токийского университета Казуо Накаи хочет создать у себя украиноведческую кафедру. Бывают и неожиданности, связаные с нашими занятиями. Однажды появилась у меня (в Гарварді - авт.) элегантная черная дама, представилась как декан университета в Лусаке и спросила, не примем ли мы ее докторанта. Оказалось, он пишет диссертацию, содержащую сравнительный исторический анализ: "Замбия под владычеством Англии и Украина под владычеством России" (громкий смех)...".
✍️Ех, зараз би з великим інтересом познайомився зі змістом цієї дисертації. Цікаво, чи була вона взагалі захищена і чи продовжував автор ці дослідження?
П.С. У 2024 р. Кулеба відвідував Замбію та говорив про створення у цій країні "продовльчого хабу" для Африки. А могли б говорити й про науку🤔
#Африка #Замбія #Україна #колоніалізм

Дуже люблю різноманітні «Книги костюмів», як «європейські» так і «східні». Вони завжди мають багато деталей та неочевидних контекстів.
Багато цих книг передають типажі у стандартних, часто відтворюваних одноманітних позах. Ілюстрації містять акцент на «клейнодах», професійних, станових чи конфесійних ознаках. Виконані малюнки у 2D (так би мовити), без «зорового контакту», «художньої перспективи» й інших атрибутів, які би порушували обмеження на зображення живих істот в ісламі. В Стамбулі, та інших великих містах, було багато мініатюристів, які за доступні гроші виготовляли подібні ілюстрації для купців, мандрівників, дипломатів. Ці ілюстрації згодом могли доповнюватись вже самими замовниками (латинською, італійською, німецькою, шведською мовами), переростаючи у справжні «енциклопедії» з суб’єктивними враженнями та довідковими відомостями про історію, географію, культуру країн і регіонів. Торгівельний потенціал, шляхи сполучення, ендемічні хвороби, флору та фауну. А також їх мешканців. Книги костюмів презентували європейським правителям та знаті, привозили як дуже вартісний сувенір, або ж ефекту «презентацію\звіт» про здійснену роботу. Інколи – як своєрідне свідчення власної експертності в «східних справах». Таке собі навіть «резюме». На основі цих типажів і заміток цілі покоління науковців, філософів, митців уявляли собі «орієнт», відтворюючи образ його мешканців у чисельних творах вже європейського мистецтва. А політики навіть будували дипломатичні чи військові стратегії.
#роздуми #текст #книга_костюмів

Про османських солдатів на Галичині, турецькі пісні замість колискової та перше знайомство з тюркським світом.
📚Читаю далі з великим інтересом нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Цікавий фрагмент з автобіографії дослідника, у якому він говорить про те, як особистий (часто навіть несвідомий) досвід здобутий в дитинстві, вплинув на його сприйняття тюркського світу:
✍️«Кілька обставин зробили з мене тюрколога. Три з них були несвідомими, і перша насправді почалась в 1916 році – за три роки до мого народження. Солдати Османської імперії, союзниці Австро-Угорської імперії, тоді розміщувались в Галичині. Один загін прибув до Луки – містечка, де жила моя мама, а дідусь довгий час виконував обов’язки голови громади. Будинок мого дідуся (де пізніше народився я) був розташований на краю дуже великого лугу. Неподалік проходили муштру османські солдати, і їхні меланхолійні пісні було чутно в покоях моєї матері та її молодшої сестри. Дівчатка почали наспівувати дивні мелодії та повторювати їхні іноземні слова. Османські офіцери часто навідувались до дідуся: як офіційно, так і неформально. Іноді до їхньої компанії допускалися й дівчата, незважаючи на пуританські звичаї, властиві добі правління Франца Йосипа, що переживали в той час на Галичині, а також попри те, що османські офіцери, які були мусульманами, заледве знали, як розмовляти з дівчатами-християнками. Сестри за будь якої нагоди просили офіцерів, які також розмовляли німецькою, виправити їхні «турецькі тексти». Вони вивчали основи розмови османо-турецької мови й навчились співати кілька популярних пісень типу турецьких mani (народних пісень, що складались з чотирьох рядків), а також османські військові марші.
Досі пам’ятаю, що в ранньому дитинстві мама часто співала мені перед сном турецькі мелодії. Мої перші дитячі пісеньки були турецькими, і деякі з них я пам’ятаю донині. Матір також навчила мене рахувати по-турецьки від одного до ста й говорити кілька речень, не маючи, природно, жодного уявлення про граматику або структуру мови…».
#текст #книга #Османська_імперія

Про османські підрозділи на Галичині в часи Першої світової останнім часом активно пишуть. Більше про цю тему можна дізнатись наприклад тут:
https://zbruc.eu/node/53876
#текст #стаття #Османська_імперія