group-telegram.com/combatmedicnotes/158
Last Update:
"Я ПРИШЁЛ НА НОРМАЛЬНУЮ ПЕРЕСТРЕЛКУ", FPV CLOSE AIR SUPPORT, ХОЛОД, СТРАХ, РОЗБЛОКУВАННЯ НЮХОВИХ ГАЛЮЦИНАЦІЙ (обережно), ЗАКОН МЕРФІ
Це галіме відчуття згадується, коли треба десь тихо пройти, а ти все одно наступаєш на цю гілку. І коли в цей момент по тобі не почали стріляти, то одразу спадає на думку що тобі або дуже щастить, або щось тут не так
Ми мали зробити нахрюк на укріплену позицію, була проведена купа підготовчих дій, аеророзвідка, відпрацюваня, і все це заради...
штурму смітника. На щастя.
Кулеметна точка виявилась купою мішків зі сміттям, на які впала гілка, а траншея — засипаним ровом.
І от завжди, скільки б не розглядалось варіантів розвитку подій і як в них діяти, відбудеться такий який ви навіть не очікували. Ну от виявилось що там нікого нема. Хоча поки лежали чули їх голоси, очевидно якась там у них стежка
Проте добре все те, що добре закінчується.
ПРО СТРАХ
От неодноразово помічаю:
Ніщо так не лякає людину, як вона сама себе. Це всіх абсолютно стосується. Звичайно хочеться продумати які можуть виникнути нюанси і як тоді діяти, проте розкрутивши в собі цей маховик — зупинити його вже неможливо. я знаю як звучить фраза "Не накручуйся"😂, але це правда. Проте це майже неможливо. Треба от вміти зупинитися, перемкнутися, бо поки дочекаєшся початку то вигориш зовсім.
Та і для військових суто, треба на гойду ходити щоб рівномірно психологічне навантаження розподілялось між людьми. Щоб одні відпочили, а другі загартувалися своєю дозою адреналіну, оскільки в стресовій ситуації, коли не буде вибору йду або не йду — можна не зібратись до купи. А стрес гартує.
ЧОМУ ЛЮДИ ХОЧУТЬ НАЗАД НА ГОЙДУ?
Ну ніяк не може людині подобатись таке інтенсивне психічне навантаження, але от чому?
Дорогою назад мене осінила геніальна думка.
Холодно, не їв, не спав, несу на собі купу бк, гранат і іншого спорядження, тазостегновий вже переказує вітання, проте!
Як же ахуєнно — всі живі, все зробили, скоро будемо в безпеці. Мені здається що відчуття "виконаного обов'язку" і коли ви покидаєте небезпечну зону якось підв'язується під систему винагороди, і мозок винагороджує вас за пережитий стрес і виживання гормонами радості.
Я думаю що люди вертаються не за адреналіном, а за дофаміном, який йде після нього.
Всім доброго добра
Нехай відхилення від плану приносять лише вигоду)