Summertime (1955)
Directed by David Lean

Літній #ромком, котрий мені був треба. Приємний, красивий, витончений і просто легкий, котрий хочеться прожити як відпустку, не думаючи зайвого. Фільм, який прям дає відчувати емоції. Стати туристкою в Венеції, навіть ніколи там не бувавши. Дійсно the Art of Noticing. І не лише помічати гарні кути міста, аби зробити фото, красиві квіти в вазах, вуличну музику, яка ехом співає крізь квартали, грайливу кучеряшку, що випала з зачіски і тепер з нею грається вітер. А й відчувати тепло, яким наповнюєшся це все помічаючи. І так непомітно і непрямо цей фільм стає поруч з «Амелі» в її романтизації життя та погляді, котрий бачить.

І знаєте, я хочу це все.

Літо, залите яскравим техніколором; посміхатись, споглядаючи прекрасну та вражаючу архітектуру; теплий вітерець на балконі з гарним видом, поки читаєш книжку, але раз у раз її відкладаєш, аби просто видихнути і насолодитися видом, закарбувати його на сітківці ока навічно; і закохатися, навіть не в когось, а просто в місто, і так само з посмішкою і сльозами на щоках, котрі сонце так дбайливо вже прикрасило веснянками, махати на прощання. Зустрінемось 💋