небуття 0.5
Photo
Віденський акціонізм, що з'явився як природна реакція на австрійський націонал-соціалізм, став новою примітивістською хвилею сучасного мистецтва в середині 1960-х рр.
Віденський акціонізм - це школа так званого радикального перформансу в мистецтві, що мала на меті звести нанівець буржуазні звичаї післявоєнної доби, які вже й так вмирали, у результаті, рух став об'єктом суспільного інтересу і численних історичних дебатів.
Фрідріх Ахляйтнер, Конрад Байєр і Освальк Вінер, або "Віденська група", були основоположниками цього арт-напрямку: вони були невеликою командою авангардних австрійських поетів і письменників, чиї інтереси лежали в площині епохи бароко, дадаїзму, сюрреалізму та експресіонізму.
Цей рух став воістину легендарним за його екстремальну жорстокість і експресію по відношенню до канонів ікусства та арт-перформансу. Гюнтер Брюс, Отто Мьоль, Германн Нітш і Рудольф Шварцкеглер - найвідоміші з активних учасників цього жанру.
Поділяючи страх перед націонал-соціалізмом в Австрії в період 1960-х рр., художники використовували мистецтво як інструмент для комунікації із суспільством у той момент, коли політики поводилися нерішуче або суперечливо. Неможливість швидко забути травматичний досвід війни та всі політичні й культурні обмеження того часу врешті-решт призвела до того, що андеграундна арт-сцена Австрії зазнала різкого піднесення.
Цей розквіт став передумовою до розвитку екстремальних форм сучасного мистецтва, що виросли з втрати ілюзій австрійською громадськістю. Рух вказує на можливі перетини розвитку політики і суспільства всього світу. Незабаром стало очевидним, що мистецтво не просто встало в один ряд із поточним дискурсом, але екстремізм у цьому мистецтві прямо виражав зросле значення «голої», жорсткої та безкомпромісної естетики нового часу. Ця естетика далеко відійшла від традиціоналізму, конвенціональних реалій об'єктних практик, якими оперувала більшість художників того часу.
Віденський акціонізм - це школа так званого радикального перформансу в мистецтві, що мала на меті звести нанівець буржуазні звичаї післявоєнної доби, які вже й так вмирали, у результаті, рух став об'єктом суспільного інтересу і численних історичних дебатів.
Фрідріх Ахляйтнер, Конрад Байєр і Освальк Вінер, або "Віденська група", були основоположниками цього арт-напрямку: вони були невеликою командою авангардних австрійських поетів і письменників, чиї інтереси лежали в площині епохи бароко, дадаїзму, сюрреалізму та експресіонізму.
Цей рух став воістину легендарним за його екстремальну жорстокість і експресію по відношенню до канонів ікусства та арт-перформансу. Гюнтер Брюс, Отто Мьоль, Германн Нітш і Рудольф Шварцкеглер - найвідоміші з активних учасників цього жанру.
Поділяючи страх перед націонал-соціалізмом в Австрії в період 1960-х рр., художники використовували мистецтво як інструмент для комунікації із суспільством у той момент, коли політики поводилися нерішуче або суперечливо. Неможливість швидко забути травматичний досвід війни та всі політичні й культурні обмеження того часу врешті-решт призвела до того, що андеграундна арт-сцена Австрії зазнала різкого піднесення.
Цей розквіт став передумовою до розвитку екстремальних форм сучасного мистецтва, що виросли з втрати ілюзій австрійською громадськістю. Рух вказує на можливі перетини розвитку політики і суспільства всього світу. Незабаром стало очевидним, що мистецтво не просто встало в один ряд із поточним дискурсом, але екстремізм у цьому мистецтві прямо виражав зросле значення «голої», жорсткої та безкомпромісної естетики нового часу. Ця естетика далеко відійшла від традиціоналізму, конвенціональних реалій об'єктних практик, якими оперувала більшість художників того часу.