Warning: mkdir(): No space left on device in /var/www/group-telegram/post.php on line 37
Warning: file_put_contents(aCache/aDaily/post/svoe_ridne/--): Failed to open stream: No such file or directory in /var/www/group-telegram/post.php on line 50 своє'рідне | Telegram Webview: svoe_ridne/502 -
йому 11. він приручає дике хворе лосеня. росте разом із ним. тепер це — здорова лосиця, його руда фея. він переїжджає з села до міста. вона зникає. він втрачає все. і головне — її.
колись, зареєструвавшись на letterboxd, я заповнила три комірки для улюблених фільмів з чотирьох. деякі з них з плином часу зникли й змінилися новими. кількість геніальних фільмів у житті більшає, але улюблених завжди, стабільно три. страшенно відповідально — визначити з яких пазлів складається твоя особистість, тому я завжди залишаю пусту комірку — трохи простору, аби знайти той самий. уже два тижні я думаю над тим, щоб «руда фея» володимира коваленка була четвертою.
звісно я підходжу до кіна з літературним інструментарієм (бо іншого не маю) і, здається, у випадку з українським кіном — зовсім не програю. спершу згадаю «дитячий» дискурс літераторів, яких ми любимо за «дорослі» історії: ранні новели коцюбинського, підмогильний і король щемких історій — тютюнник. «руда фея» за теплотою, силою чуттєвості наративу однозначно асоціюється з «диваком» тютюнника: їхній світ химерний, казковий і «очуднений» дитячою свідомістю. тематично вони теж подібні. обидві історії про Іншість хлопчика, про суспільство й те, як цій Іншості з ним уживатись. про батьківську фігуру (в обох випадках це дідусь), яка хоче цьому уживанню (а радше ви-) навчити, та чи сама в це вірить? чи виживання поєднується з щастям?
про те нещадне «місто», де втрачаєш себе, втрачаєш своє, забуваєш і змінюєшся. але втрата — це й здобування, це ініціація, яку проходиш, щоб назавжди подорослішати. в одному із недавно переглянутих мною фільмів, молоді батьки обговорюють ідею завести дитині друга — собаку, мовляв, колись він помре й дитина буде готова до життя. у фільмі хлопчику дарують піаніно, з надією, що це відверне його від проживання болісної ініціації. головний герой прощається з мрією (руда фея — це і є той невловимий синій птах) й дитинством, отже — це ностальгійна ода й водночас епітафія.
Іншість в обох творах — про любов до природи, емпатію, здатність відчувати красу, в широкому сенсі — про мистецтво. у фільмі розкрити цю тему випадає дорослому двійникові головного героя. він зумів пристосуватися: вдень звичайна робота, ввечері мистецтво, а ще в нього також є руда фея — невловима співачка, за чиїм потягом хочеться бігти.
історія архетипова — справжня казка, де багато умовностей, бо саме вони розкривають життя якнайправдивіше. а ще поетична — тут я свій інструментарій парадоксально застосувати не можу. звісно, бачу метафоричність і все вищезгадане, але є щось таке, (вибачте, знову) невловиме, що одразу хочеться говорити про тяглість українського поетичного кіна. і не лише через інтертекстуальність на нього ж — він додає своє свіже красиве ностальгійне післяСлово у велике поетичне речення.
ставлю мільйон зірочок і своє серце! і тихенько дивуюсь тому, як можливо було зняти це у двадцять чотири
(перебудовний контекст і ще тьма різного цікавого теж важливі, але про них не сьогодні й не від мене😁)
йому 11. він приручає дике хворе лосеня. росте разом із ним. тепер це — здорова лосиця, його руда фея. він переїжджає з села до міста. вона зникає. він втрачає все. і головне — її.
колись, зареєструвавшись на letterboxd, я заповнила три комірки для улюблених фільмів з чотирьох. деякі з них з плином часу зникли й змінилися новими. кількість геніальних фільмів у житті більшає, але улюблених завжди, стабільно три. страшенно відповідально — визначити з яких пазлів складається твоя особистість, тому я завжди залишаю пусту комірку — трохи простору, аби знайти той самий. уже два тижні я думаю над тим, щоб «руда фея» володимира коваленка була четвертою.
звісно я підходжу до кіна з літературним інструментарієм (бо іншого не маю) і, здається, у випадку з українським кіном — зовсім не програю. спершу згадаю «дитячий» дискурс літераторів, яких ми любимо за «дорослі» історії: ранні новели коцюбинського, підмогильний і король щемких історій — тютюнник. «руда фея» за теплотою, силою чуттєвості наративу однозначно асоціюється з «диваком» тютюнника: їхній світ химерний, казковий і «очуднений» дитячою свідомістю. тематично вони теж подібні. обидві історії про Іншість хлопчика, про суспільство й те, як цій Іншості з ним уживатись. про батьківську фігуру (в обох випадках це дідусь), яка хоче цьому уживанню (а радше ви-) навчити, та чи сама в це вірить? чи виживання поєднується з щастям?
про те нещадне «місто», де втрачаєш себе, втрачаєш своє, забуваєш і змінюєшся. але втрата — це й здобування, це ініціація, яку проходиш, щоб назавжди подорослішати. в одному із недавно переглянутих мною фільмів, молоді батьки обговорюють ідею завести дитині друга — собаку, мовляв, колись він помре й дитина буде готова до життя. у фільмі хлопчику дарують піаніно, з надією, що це відверне його від проживання болісної ініціації. головний герой прощається з мрією (руда фея — це і є той невловимий синій птах) й дитинством, отже — це ностальгійна ода й водночас епітафія.
Іншість в обох творах — про любов до природи, емпатію, здатність відчувати красу, в широкому сенсі — про мистецтво. у фільмі розкрити цю тему випадає дорослому двійникові головного героя. він зумів пристосуватися: вдень звичайна робота, ввечері мистецтво, а ще в нього також є руда фея — невловима співачка, за чиїм потягом хочеться бігти.
історія архетипова — справжня казка, де багато умовностей, бо саме вони розкривають життя якнайправдивіше. а ще поетична — тут я свій інструментарій парадоксально застосувати не можу. звісно, бачу метафоричність і все вищезгадане, але є щось таке, (вибачте, знову) невловиме, що одразу хочеться говорити про тяглість українського поетичного кіна. і не лише через інтертекстуальність на нього ж — він додає своє свіже красиве ностальгійне післяСлово у велике поетичне речення.
ставлю мільйон зірочок і своє серце! і тихенько дивуюсь тому, як можливо було зняти це у двадцять чотири
(перебудовний контекст і ще тьма різного цікавого теж важливі, але про них не сьогодні й не від мене😁)
BY своє'рідне
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
The War on Fakes channel has repeatedly attempted to push conspiracies that footage from Ukraine is somehow being falsified. One post on the channel from February 24 claimed without evidence that a widely viewed photo of a Ukrainian woman injured in an airstrike in the city of Chuhuiv was doctored and that the woman was seen in a different photo days later without injuries. The post, which has over 600,000 views, also baselessly claimed that the woman's blood was actually makeup or grape juice. This provided opportunity to their linked entities to offload their shares at higher prices and make significant profits at the cost of unsuspecting retail investors. On Telegram’s website, it says that Pavel Durov “supports Telegram financially and ideologically while Nikolai (Duvov)’s input is technological.” Currently, the Telegram team is based in Dubai, having moved around from Berlin, London and Singapore after departing Russia. Meanwhile, the company which owns Telegram is registered in the British Virgin Islands. On December 23rd, 2020, Pavel Durov posted to his channel that the company would need to start generating revenue. In early 2021, he added that any advertising on the platform would not use user data for targeting, and that it would be focused on “large one-to-many channels.” He pledged that ads would be “non-intrusive” and that most users would simply not notice any change. NEWS
from pl
