Перша зірочка🫦

Я теж таку штуку захотіла зробити
Підсумки за рік?? Рік ще не закінчився, тому тут має бути трошечки більше малюнків

боржок для поребрика

ВПІЗНАЛИ ВПІЗНАЛИ?!
Це мій #Мііреніс 😔💋

пів року не можу цю картинку закінчити #віпка

З ілюстраціями покінчено, повертаюся до своїх вухастиків та мишенят.
Сподіваюсь, ви чекали😔

🐏 #артпр

Виявляю повагу до єдиної улюбленої гри у вигляді фанарту. Вона втримує мене на плаву по вечорах та я дуж люблю цих маленьких звіряток😔

Ельф стиснув зуби, невдоволено насупившись. Навіть тут, посеред кучугур та завірюхи, він не може побути на самоті. Навіть якщо переслідувач не бажав йому зла, сама його присутність поруч, його обурювала. Далі пустити його він не міг, та і взагалі, був готовий перерізати горлянку будь-кому хто встане на його шляху. Тому здійснив обманний маневр. Наказав барсу оббігти холма по колу, після забравшись на нього. Наказав вистежувати, щоб той пригнувся до снігу та злився з зовнішньою середою. Сам ельф припав тілом до свого теплого звіра, та тихенько чекав, нагостривши вуха. В його тілі виник азарт, збудження. Він хотів погратися зі своєю жертвою, наздогнати, зрозуміти хто це. Вистеження приносило йому певне задоволення, тому він трохи розчарувався, коли переслідувач зовсім не скриваючись, показався йому на очі.
Барс одним стрибком зіскочив з холма, приземлившись лапами на сніг прямісінько перед носом незнайомця. Доки той не отямився, він наскочив на чоловіка пухнастими та тяжкими лапами, вдавлюючи того у сніг. Аліс дав нову звукову команду, щоб барс ненароком не розірвав впольовану здобич на шматки. Пазурі ж його зовсім не послабляли хватки, бо звір вважав людину під собою своєю здобиччю, яка може втекти.
Аліс піднявся у сідлі, вирівнюючись у впевнену постать вершника, та подивився на впольованого згори донизу. Одна з рук рефлекторно лягла на піхву з кинжалом, а сам він поглядом пробігся по його тілу. У сутінках лише світло місяця допомогло йому розрізнити риси чужого обличчя.
— Хто такий? - розмовляв холодно і грізно, бо церемонитись з переслідувачем не мав бажання.
Удар болючим моментом віддався по всьому тілу. Алекс припіднявся, коли з'явилась така можливість, та сам тягар на грудях зник, бо вершник так схотів. То було неабияке полегшення для змія, адже йому дозволено піднятися на ноги, аби не відчувати мороз зимової ковдри під собою.
Незнайомець дозволив собі робити усе повільно, не поспішаючи, та забираючи дорогоцінний час. Йому точно не була важлива втрата такого дорогоцінного рухомого ресурсу життя, але в якийсь момент, він спромігся дати вам змогу почути свій хрипкий та низький голос:
— Тихіше, парубче, не ворог. Більше схожий на того, хто може тобі добре заплатити за працю, від якої ти получиш задоволення, як місцевий житель,— формулювати речення так, аби співрозмовник думав про не зовсім легальні речі, це візитний хід від цього герцога. Опонент лиш посміхнувся яскраво-гострою посмішкою, аби продемонструвати погляду ельфа свої сніжно-білого кольору ікла. — Навіть не знаю, як пояснити благородному ельфу, свої не зовсім благородні цілі...я шукаю гіда, мені потрібен той, хто знає ці землі. Мені потрібен компаньйон під час перебування на цьому континенті,— Алекс не міг стримати себе такого, говорити все те, що на думці, навіть, якщо не зовсім тактично чи логічно.— Бачу, що перервав твоє полювання, але гадаю, що якщо твоя милість проявить себе, я зможу таке компенсувати.
Не зовсім приємний тип, говорить гнучко, брудно, але елегантність в рухах, в голосі, та той спокій, витонченість в обличчі, усе говорило про можливий статус у того на голові. Алекс не соромився того, ким зараз є, переслідування, звісно, було підступним моментом, але в цю мить він не стримував свою інфантильну сторону.
( Співавторка #Аліс )

другий пішов✍🏻
#sova_sketch