Ок, які шанси, що до кінця року США окупує Ґренландію, а Канада буде анексована через фейковий референдум?

Дохуя шансів, блядь.
Десь повільно їде дахом один Вільям Ґібсон.

Пояснював сьогодні людині про існування авдіоверсій коміксів і для ілюстрації питання випадково наґуґлив як готували авдіоверсію «Німони» (ось відео, воно прекрасне). Тож знайте, що комікси можна слухати, поки не українською, але це питання часу.

І це змушує мене скористатися службовим становищем та нагадати вам, що «Німону» я вибрав для друку, переклав і співвидав і страшенно собою пишаюся, тож хто ще не купив — закликаю це зробити, нам друкарня нарешті останню порцію накладу віддала.
Також в рамках піару лишаю посилання на канал Нати Гриценко, яка виступила редакторкою перекладу і анонімної богині, яка його співзверстала.

(а також я досі не бачив української версії її нетфліксівської екранізації і мабуть це треба виправити)

Якщо ви чогось не спите, ось вам півгодинний фільм про тонкощі зйомки одного з найпотужніших фільмів останніх років — The Substance.
Нічого не розумію про кіноіндустрію, але дивитися скільки зусиль іде для створення цієї магії (або лажі, але це не той випадок) нагадує ті ролики, де фокусники показують як саме вони щось роблять: процес творчости — теж творчість.

І там маса практичних ефектів, рівень, на якому зараз це роблять, просто не вкладається в голові.

Fun fact: на свіжому виданні Мобі Діка від не того Фоліо — ші-шна імітація китоподібної тварини.
Тобто в промт навіть не загнали, що Мелвілл пише про кашалота.

(Дуже люблю цю книжку, дуже).

Щось мені часто почали нагадувати, що я видавець, і тому не можу висловлюватися про книжковий дизайн, книговидання чи літпроцес. Ну бо ж все, що я говорю, я 24/7 говорю тільки як видавець і тільки з наміром «очорнити конкурентів»

Треба в сомельє йти, я ніхуя в вині не розумію і не люблю його, там моя думка сильно придасться.

Я це поставлю під спойлер, але там про специфіку сексуальної поведінки Ніла Ґеймана і мені дуже прикро, що талант і мудацтво (ґвалт, розбещення ітп) можуть співіснувати. Сподіваюся, він сяде до кінця життя, а його статки підуть жертвам.

> Gaiman didn’t believe in foreplay or lubrication, Stout tells me, which could make sex particularly painful. When she said it hurt too much, he’d tell her the problem was she wasn’t submissive enough.

> In 2007, Gaiman and Stout took a trip to the Cornish countryside. On their last night there, Stout developed a UTI that had gotten so bad she couldn’t sit down. She told Gaiman they could fool around but that any penetration would be too painful to bear. “It was a big hard ‘no,’” she says. “I told him, ‘You cannot put anything in my vagina or I will die.’” Gaiman flipped her over on the bed, she says, and attempted to penetrate her with his fingers. She told him “no.” He stopped for a moment and then he penetrated her with his penis. At that point, she tells me, “I just shut down.” She lay on the bed until he was finished.

> He then attempted to initiate anal sex without lubrication. “I screamed ‘no,’” Pavlovich says. ... After she said “no,” Gaiman backed off briefly and went into the kitchen. When he returned, he brought butter to use as lubricant. She continued to scream until Gaiman was finished. When it was over, he called her “slave” and ordered her to “clean him up.” She protested that it wasn’t hygienic. “He said, ‘Are you defying your master?’” she recalls. “I had to lick my own shit.”

> He ordered her to suck him off while he watched screeners for the first season of The Sandman. In one instance, he thrust his penis into Pavlovich’s mouth with such force that she vomited on him. Then he told her to eat the vomit off his lap and lick it up from the couch.

> their son began to address her as “slave” and ordered Pavlovich to call him “master.” Gaiman seemed to find it amusing. Sometimes he’d say to his child, in an affable tone, “Now, now, Scarlett’s not a slave. No, you mustn’t.” One day, Pavlovich came into the living room when Gaiman and the boy were on the couch watching the children’s show Odd Squad. She joined them, sitting down next to the child. Gaiman put his arm around them both, reached into Pavlovich’s shirt, and fondled her breasts. She says he didn’t make any effort to hide what he was doing from the boy.

> Gaiman got up and walked to the bathroom, half-naked. He urinated on his hand and then returned to Pavlovich, frozen on the bed, and told her to “lick it off.”

> Palmer did not appear to be surprised. “Fourteen women have come to me about this,” she said

How your email finds me

Щодо Ґеймана (Поланскі, Аллена і тп)
Я вірю, що творчість можна і треба відділяти від власне біографій — бо ми про багатьох класиків мало що знаємо, тож навіть якщо вони цілодобово робили немислиму хуйню, свідчень цьому могло не зберегтися, як нам це оцінювати?

З тими класиками, про злочини яких ми знаємо достеменно, потрібне повне забуття. Їхня творчість породжена стражданнями инших. Чи ми погоджуємося на конкретну ціну мистецьких здобутків: зруйновані долі, ґвалт, а то й убивства? Чи є в цьому прогрес для людства? Чи не породить творчість породжена насиллям — насилля? Чи не стає творчість виправданням для насилля, а насилля — для творчости?

З тими персоналіями, що живуть і співіснують в одному з нами інфопросторі ми можемо і маємо кенселити: їхні злочини лишаються непокараними і погоджуючись підтримувати творчість, ми погоджуємося підтримувати ці злочини: морально, етично чи фінансово. Ми стаємо співучасниками і підзуджуємо продовжувати коло насильства: якщо нема покарання, значить мета виправдала засоби. Можна продовжувати.

Як на мене, це дає чітку межу поділу.

P.S. тут нагадали, що іменем Головка, який убив свою дружину і 5-річну доньку (і це документально доведено), досі названі вулиці і мистецькі установи. А я його в школі вивчав.
Це не ок.

Масштаб Остапа Українця легко простежується кожним продовженням 2 речення в цьому абзаці. Глиба.

Я хіба прочитав Сильмаріліон, в оригіналі, це назавжди відбило в мене бажання читати Толкіна.

Я обіцяв написати, якщо його знайду і я його знайшов.

Історія питання.

Був під робочим столом в плутанині комп'ютерних дротів за батареєю.