Східний напрямок
Триває 1052 доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України.
‼️Загальні втрати російської армії лише на східному напрямку – в зоні відповідальності ОСУВ «Хортиця» за 09.01.2025 склали:
◾️особового складу – 1298;
◾️танків – 10;
◾️бойових бронемашин – 22;
◾️гармат і мінометів – 17;
◾️протитанкових засобів - 1;
◾️автомобільної техніки – 65;
◾️спеціальної техніки – 53;
◾️засобів РЕБ - 5;
◾️укриттів – 178;
◾️пунктів управління БПЛА - 5;
◾️склади боєприпасів – 6;
◾️склади ПММ – 4.
🔉Сили оборони продовжують активними діями завдавати військам противника втрат в живій силі та техніці, виснажувати ворога вздовж всієї лінії бойового зіткнення.
www.group-telegram.com/Khortytsky_wind
Триває 1052 доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України.
‼️Загальні втрати російської армії лише на східному напрямку – в зоні відповідальності ОСУВ «Хортиця» за 09.01.2025 склали:
◾️особового складу – 1298;
◾️танків – 10;
◾️бойових бронемашин – 22;
◾️гармат і мінометів – 17;
◾️протитанкових засобів - 1;
◾️автомобільної техніки – 65;
◾️спеціальної техніки – 53;
◾️засобів РЕБ - 5;
◾️укриттів – 178;
◾️пунктів управління БПЛА - 5;
◾️склади боєприпасів – 6;
◾️склади ПММ – 4.
🔉Сили оборони продовжують активними діями завдавати військам противника втрат в живій силі та техніці, виснажувати ворога вздовж всієї лінії бойового зіткнення.
www.group-telegram.com/Khortytsky_wind
Добре, скажу прямо.
90% актуальних військових проблем 2025 року, що у 2022 були відсутні або присутні в значно меншій пропорції, мають одну й ту саму причину.
Втрати?
Немає вчасного поповнення?
Немає чітких термінів мобілізації?
Підрозділи роздирають, щоб затикати дири на різних ділянках?
Недостатньо довга підготовка?
Мало кваліфікованих інструкторів?
Мало досвідчених сержантів?
Переводять з БПЛАшників та ППО в піхоту?
Все це - різні боки однієї проблеми. Нестачі особового складу.
В 2022 році нестачі особового складу не було, бо люди пішли в армію.
В 2025 році нестача особового складу є, бо всі, хто хотів, вже в армії, а інші не йдуть.
І будемо чесні, не йдуть вони туди не тому, що їх хтось недостатньо мотивує. Так само дитинка плює кашу не тому, що мама погана. Просто вони самі не хочуть недостатньо мотивуватися. І прикладають зусилля. І шукають виправдань. Хто шукає, той знайде. Навіть ті, що головою розуміють, які насправді ставки, все одно рішення приймають спинним мозком та інстинктами. Вони потужні.
І ні, я не кажу, що народ не той. Народ найкращий. Народ ошизенний. Я не вірю в те, що будь-який європейський народ знайшов би в собі такий відсоток людей, готових піти захищати свою країну.
Просто те, що цей відсоток дуже високий відносно інших, не значить, що він достатній.
І тепер мені дуже-дуже боляче дивитись, як все те, що здобувалося волею та силою найкращої частини народу, зараз під загрозою тому, що ця найкраща частина просто стерлася, а всі інші роблять вигляд, що то не їхня справа. Дуже боляче знати, що три роки тому на нас дивилися, як на героїв, а зараз - в найкращому випадку як на жертв.
Після всього того, що пройшла країна за десять років, після тих усіх нереальних, неочікуваних, неоглядних чудес, які ми з вами самі зробили, більш за все боюсь почути фразу з Перших визвольних змагань - "програли, бо більшості було байдуже".
Вибачте за емоційність.
90% актуальних військових проблем 2025 року, що у 2022 були відсутні або присутні в значно меншій пропорції, мають одну й ту саму причину.
Втрати?
Немає вчасного поповнення?
Немає чітких термінів мобілізації?
Підрозділи роздирають, щоб затикати дири на різних ділянках?
Недостатньо довга підготовка?
Мало кваліфікованих інструкторів?
Мало досвідчених сержантів?
Переводять з БПЛАшників та ППО в піхоту?
Все це - різні боки однієї проблеми. Нестачі особового складу.
В 2022 році нестачі особового складу не було, бо люди пішли в армію.
В 2025 році нестача особового складу є, бо всі, хто хотів, вже в армії, а інші не йдуть.
І будемо чесні, не йдуть вони туди не тому, що їх хтось недостатньо мотивує. Так само дитинка плює кашу не тому, що мама погана. Просто вони самі не хочуть недостатньо мотивуватися. І прикладають зусилля. І шукають виправдань. Хто шукає, той знайде. Навіть ті, що головою розуміють, які насправді ставки, все одно рішення приймають спинним мозком та інстинктами. Вони потужні.
І ні, я не кажу, що народ не той. Народ найкращий. Народ ошизенний. Я не вірю в те, що будь-який європейський народ знайшов би в собі такий відсоток людей, готових піти захищати свою країну.
Просто те, що цей відсоток дуже високий відносно інших, не значить, що він достатній.
І тепер мені дуже-дуже боляче дивитись, як все те, що здобувалося волею та силою найкращої частини народу, зараз під загрозою тому, що ця найкраща частина просто стерлася, а всі інші роблять вигляд, що то не їхня справа. Дуже боляче знати, що три роки тому на нас дивилися, як на героїв, а зараз - в найкращому випадку як на жертв.
Після всього того, що пройшла країна за десять років, після тих усіх нереальних, неочікуваних, неоглядних чудес, які ми з вами самі зробили, більш за все боюсь почути фразу з Перших визвольних змагань - "програли, бо більшості було байдуже".
Вибачте за емоційність.
Скажіть, будь ласка, а який інтелекта шмат пустив мережею вой "от не треба було заводи в центрі міста будувати!" в контексті обстріляного завода Артема?
Нічого, що його в 19 сторіччі зводили, коли ані центру там не було, ані ракет будь-де?
Чи треба усе те на руцях перенести в чисте поле і росіянам показати "ось тут він тепер, туди не стріляйте"?
Нічого, що його в 19 сторіччі зводили, коли ані центру там не було, ані ракет будь-де?
Чи треба усе те на руцях перенести в чисте поле і росіянам показати "ось тут він тепер, туди не стріляйте"?
Окей, зараз буде довгочит про ШІ та його продукти.
Ні, я не спеціаліст зі ШІ. Ні, я не художник (хоча як текстовик, знаходжусь з того ж боку “загрожених”). Зате я трішки вчив філософію свідомості.
Є такий відомий мисленевий експеримент, як “китайська кімната”.
Припустимо, дядька, що не знає китайської мови, посадили в кімнату і дали йому багатотомну інструкцію. Час від часу під двері кімнати підсовують записки китайською. Він користується інструкцією та, згідно алгоритму “отримав таке - пиши таке” пише відповідь та підсовує під двері.
Виникає феномен: дядько спілкується з кимось китайською, але китайської не знає, і навіть не має уявлення, про що там діалог. Зате для його респондента діалог виглядає змістовним. Питання: чи відбувається справжній діалог, чи його симуляція? Чи розуміє система “людина-кімната” китайську мову, чи лише удає?
Багато філософів тут списи поламало. На щастя, відповідь на це питання нам зараз не потрібна. Бо для кінцевого споживача результат, який є машина, є відповіддю китайською мовою. Можна сперечатися з тим, чи розмовляє кімната. Не можна сперечатися з тим, що споживач розмовляє з нею. І в цьому діалозі отримує змістовні відповіді.
Отже, в його суб’єктивній реальності цей діалог рівноцінний діалогу з носієм китайської мови. Можливо, в ньому він знайде потрібні йому відповіді. Можливо, навіть кращі за ті, що розповів би справжній китаєць. Не всі китайці однаково корисні.
Є прибічники теорій свідомості, які стверджують, що апарат, здатний повністю відтворити людину в усіх її взаємодіях, рівний людині в тому числі й в правах. Я так не вважаю жодним чином, я ще той біошовініст. Але не можна заперечувати, що апарат, що не має самосвідомості, може створювати той самий кінцевий продукт, що й жива людина з нею.
Ну може. Ми це вже бачимо. Так, щодо тих же графічних нейронок є аргументи, що вони просто “акумулюють зразки” - але людський мозок теж акумулює та обробляє само емпіричний досвід, просто інакше, через більш багатошарові узагальнення. Ваші знання про перспективу та теорію кольору, чи про стилістику тексту - це теж набуті знання. В ваших текстах та малюнках тисячі елементів, які ви в когось вкрали, причому скоріш за все несвідомо. Просто побачивши картину чи прочитавши текст, просто додавши в пам'ять "отак робити треба". До речі, це часто видно по ваших малюнках та текстах. Так, ви пропустили через себе, через емоційну складову. Але навчити машину відтворювати емоції - попри поширений стереотип, не дуже й складно. Відчувати нє. А відтворювати - тю.
Тому мають певну рацію ті, хто говорить, що бездушна машина не творить мистецтво. Але вона створює мистецький продукт, який, в свою чергу, може стати для когось нічим не гіршим за творення рук людських. Бо так, вже невдовзі робот зможе написати симфонію. І якщо ви не зможете відрізнити цю симфонію від написаної людиною, як ви зможете чесно сказати, яка з них краща чи більш якісна?
Отакий китайський феномен.
Ні, я не спеціаліст зі ШІ. Ні, я не художник (хоча як текстовик, знаходжусь з того ж боку “загрожених”). Зате я трішки вчив філософію свідомості.
Є такий відомий мисленевий експеримент, як “китайська кімната”.
Припустимо, дядька, що не знає китайської мови, посадили в кімнату і дали йому багатотомну інструкцію. Час від часу під двері кімнати підсовують записки китайською. Він користується інструкцією та, згідно алгоритму “отримав таке - пиши таке” пише відповідь та підсовує під двері.
Виникає феномен: дядько спілкується з кимось китайською, але китайської не знає, і навіть не має уявлення, про що там діалог. Зате для його респондента діалог виглядає змістовним. Питання: чи відбувається справжній діалог, чи його симуляція? Чи розуміє система “людина-кімната” китайську мову, чи лише удає?
Багато філософів тут списи поламало. На щастя, відповідь на це питання нам зараз не потрібна. Бо для кінцевого споживача результат, який є машина, є відповіддю китайською мовою. Можна сперечатися з тим, чи розмовляє кімната. Не можна сперечатися з тим, що споживач розмовляє з нею. І в цьому діалозі отримує змістовні відповіді.
Отже, в його суб’єктивній реальності цей діалог рівноцінний діалогу з носієм китайської мови. Можливо, в ньому він знайде потрібні йому відповіді. Можливо, навіть кращі за ті, що розповів би справжній китаєць. Не всі китайці однаково корисні.
Є прибічники теорій свідомості, які стверджують, що апарат, здатний повністю відтворити людину в усіх її взаємодіях, рівний людині в тому числі й в правах. Я так не вважаю жодним чином, я ще той біошовініст. Але не можна заперечувати, що апарат, що не має самосвідомості, може створювати той самий кінцевий продукт, що й жива людина з нею.
Ну може. Ми це вже бачимо. Так, щодо тих же графічних нейронок є аргументи, що вони просто “акумулюють зразки” - але людський мозок теж акумулює та обробляє само емпіричний досвід, просто інакше, через більш багатошарові узагальнення. Ваші знання про перспективу та теорію кольору, чи про стилістику тексту - це теж набуті знання. В ваших текстах та малюнках тисячі елементів, які ви в когось вкрали, причому скоріш за все несвідомо. Просто побачивши картину чи прочитавши текст, просто додавши в пам'ять "отак робити треба". До речі, це часто видно по ваших малюнках та текстах. Так, ви пропустили через себе, через емоційну складову. Але навчити машину відтворювати емоції - попри поширений стереотип, не дуже й складно. Відчувати нє. А відтворювати - тю.
Тому мають певну рацію ті, хто говорить, що бездушна машина не творить мистецтво. Але вона створює мистецький продукт, який, в свою чергу, може стати для когось нічим не гіршим за творення рук людських. Бо так, вже невдовзі робот зможе написати симфонію. І якщо ви не зможете відрізнити цю симфонію від написаної людиною, як ви зможете чесно сказати, яка з них краща чи більш якісна?
Отакий китайський феномен.
Маємо чудовий життєвий приклад того, що причеплення до партійного паротягу навіть однієї лівої людини може дуже довго вилазити боком.
Так, навіть у випадку мажоритарки. Особливо у випадку мажоритарки.
Так, навіть у випадку мажоритарки. Особливо у випадку мажоритарки.
Сказав тоді, ще раз скажу.
Ніхто не знає, як поведе себе, якщо його виведуть та скажуть, що це його останні хвилини. Хіба що людина, в якої це, як в тому мемі, не в перший раз. Та й то не факт, бо може бути вже в іншому стані.
Кожна людина, що намагається повчати щодо такої ситуації - трепло, не варте уваги.
Ніхто не знає, як поведе себе, якщо його виведуть та скажуть, що це його останні хвилини. Хіба що людина, в якої це, як в тому мемі, не в перший раз. Та й то не факт, бо може бути вже в іншому стані.
Кожна людина, що намагається повчати щодо такої ситуації - трепло, не варте уваги.
Зараз всі кажуть, що в нас війна дронів. І багато хто купляє саме дрони для військових: і АОЗ, і самі частини, і волонтери і військові особисто собі купляють дрони.
Але для виконання бойових завдань потрібні не тільки дрони, а ще купа додаткового обладнання.
От саме на таке додаткове обладнання для дроноводів ми і збираємо 210 000 грн. для підрозділа Лють.
На що саме:
1. Пульт керування - RadioMaster Boxer ExpressLRS - 7 014 грн;
2. Fpv окуляри - Caddx Walksnail Avatar HD Goggles X - 23 930 грн.;3. Зарядний пристрій на акумулятори - ToolkitRC M6D 1-6S для FPV - 2 249 грн.;
4. Цифрова система відео для fpv дронів Walksnail у кількості 10 шт - 62 500 грн.;
5. Наземна станція керування на цифровій системі Walksnail - 114 000 грн.
Пульт керування, fpv-окуляри, зарядний пристрій на акуми, цифрова система відео walksnail (10 шт), наземка walksnail
🎯 Ціль: 210 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2CV2KL2qr2
💳Номер картки банки
4441 1111 2974 0340
Але для виконання бойових завдань потрібні не тільки дрони, а ще купа додаткового обладнання.
От саме на таке додаткове обладнання для дроноводів ми і збираємо 210 000 грн. для підрозділа Лють.
На що саме:
1. Пульт керування - RadioMaster Boxer ExpressLRS - 7 014 грн;
2. Fpv окуляри - Caddx Walksnail Avatar HD Goggles X - 23 930 грн.;3. Зарядний пристрій на акумулятори - ToolkitRC M6D 1-6S для FPV - 2 249 грн.;
4. Цифрова система відео для fpv дронів Walksnail у кількості 10 шт - 62 500 грн.;
5. Наземна станція керування на цифровій системі Walksnail - 114 000 грн.
Пульт керування, fpv-окуляри, зарядний пристрій на акуми, цифрова система відео walksnail (10 шт), наземка walksnail
🎯 Ціль: 210 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2CV2KL2qr2
💳Номер картки банки
4441 1111 2974 0340
У наших вузів є проблема. Вона, втім, є і в наших шкіл, але в іншому форматі.
Наші навчальні заклади дуже часто стають місцями, де невдахи тамують власні комплекси, знущаючись з тих, хто від них залежить.
Соціальні. Поведінкові. Сексуальні.
Випадки, коли в наших вузах працюють люди, які є справді успішними як науковці чи практики, не такі й часті. Набагато частіше там тусять люди, які не мають статусу поза власно викладацькою сферою. Помножте на невелику зарплатню (при великих можливостях для корупції) - і матимемо добре сформований гадюшник, де знущання зі студентів є єдиним способом відчути власну вищість та значущість. Якщо викладач добре себе поставив в цьому гадюшнику, він не відповідає ні за що, поки зовсім сильно не погорить.
Як наслідок, під час мого першого навчання в київському Інституті журналістики до кількох викладачів хотілося запросити психіатра з санітарами, до кількох - ще не існуюче тоді НАБУ, а ще до кількох нарколога. Під час другого навчання на філософському в Чернівецькому універі такий, на щастя, був лише один, і проблеми там скоріш носили віковий характер. На нещастя, він таки став причиною, з якої я не отримав червоного диплому при середньому балі 4,9.
Оця влада і безвідповідальність, оце існування в якості закритої касти - ключове, що дозволяє все лайно в наших універах. І лапання студенток (та й студентів), і “поляни” з древлянами, і знущання, і хабарі, і просто суто побутове хамство, і “нарізання” в програми десятків непотрібних предметів замість трьох потрібних, бо ж Василь Серафімович хоче викладати авторську дисципліну історії феноменології керамічного виробництва на Чернигівщині в контексті ноосферного осягнення українського топосу.
І щоб це побороти - треба просто вскрити цю систему повністю.
P.S. Час від часу нагадую, що найчеснішою освітою в моєму житті була богословська. Просто тому, що вона корпоративна, і там викладач відчуває не тільки етичну, а й дуже практичну відповідальність за результат.
Наші навчальні заклади дуже часто стають місцями, де невдахи тамують власні комплекси, знущаючись з тих, хто від них залежить.
Соціальні. Поведінкові. Сексуальні.
Випадки, коли в наших вузах працюють люди, які є справді успішними як науковці чи практики, не такі й часті. Набагато частіше там тусять люди, які не мають статусу поза власно викладацькою сферою. Помножте на невелику зарплатню (при великих можливостях для корупції) - і матимемо добре сформований гадюшник, де знущання зі студентів є єдиним способом відчути власну вищість та значущість. Якщо викладач добре себе поставив в цьому гадюшнику, він не відповідає ні за що, поки зовсім сильно не погорить.
Як наслідок, під час мого першого навчання в київському Інституті журналістики до кількох викладачів хотілося запросити психіатра з санітарами, до кількох - ще не існуюче тоді НАБУ, а ще до кількох нарколога. Під час другого навчання на філософському в Чернівецькому універі такий, на щастя, був лише один, і проблеми там скоріш носили віковий характер. На нещастя, він таки став причиною, з якої я не отримав червоного диплому при середньому балі 4,9.
Оця влада і безвідповідальність, оце існування в якості закритої касти - ключове, що дозволяє все лайно в наших універах. І лапання студенток (та й студентів), і “поляни” з древлянами, і знущання, і хабарі, і просто суто побутове хамство, і “нарізання” в програми десятків непотрібних предметів замість трьох потрібних, бо ж Василь Серафімович хоче викладати авторську дисципліну історії феноменології керамічного виробництва на Чернигівщині в контексті ноосферного осягнення українського топосу.
І щоб це побороти - треба просто вскрити цю систему повністю.
P.S. Час від часу нагадую, що найчеснішою освітою в моєму житті була богословська. Просто тому, що вона корпоративна, і там викладач відчуває не тільки етичну, а й дуже практичну відповідальність за результат.
Друзі. Дуже коротко. Ділитися впізнаваним зображенням загиблого українського бійця, особливо пошматованого, можно тільки з дозволу його родичів. Якщо ви їх не знаєте і його не маєте - це злочин водночас проти закону, моралі та здорового глузду. Навіть якщо "а от інші вже".