Британська бібліотека виклала у відкритий доступ понад мільйон зображень котрі були оцифровані більш як з 65 000 книг 17,18,19 сторіччя. Вся ця колекція організована по тематичним розділам таким як обкладинки книг, ілюстровані літери, мапи, флора, дитячі книги та інше. А ще у них є розділ з декоративним папером де можна роздивитись фактуру та візерунки. Це означає, що ви вільно можете використовувати ці зображення в особистих чи комерційних роботах. Всі зображення можна скачати у високій якості.
https://www.flickr.com/photos/britishlibrary/albums

Our society tends to regard as a sickness any mode of thought or behavior that is inconvenient for the system and this is plausible because when an individual doesn't fit into the system it causes pain to the individual as well as problems for the system. Thus the manipulation of an individual to adjust him to the system is seen as a cure for a sickness and therefore as good.
— T. J. Kaczynski

Сумáх та хвої смак;
Слід тоне там, де сойка,
Кричала над струмком.
Підлісок гомонить, а вітер — ген! — співає.
Тут кістки у пісок зітруть різці Еона.

Тут кістки у пісок зітруть зубці машини
У бітумній смолі, у нафтовому чаді,
Крізь коловерть систем, які веде Танатос.

Ресурс? Прогрес?
Земля! —
Ось, що потрібно людям.
Чинити гвалт,
Воліти! —
Ось, де потік життя.

Та вмить сестра-сосна
До вуст моїх торкнулась,
Мовляв: "Мовчи, дитя!
Мені ще довго жити!"

Як з Волденських ставків,
Торó безсмертний дух,
В моїм струмку говорить,
А з ним — всі мудреці
Простого в лісі трибу:

"Це — дикість. Ти — не гість.
Твій дім — зелений бескид,
Біом, який звучить,
Який смакує, пахне,
Сплітається в тобі,
Так, аби кожен бачив,
Так, щоб живий відчув:
Це місце має душу".

Сосна до моїх вуст
Бентежно доторкнулась,
Мовляв: "Кричи, дитя!
Навчись щасливим бути".

І я, мов Унабомбер, хочу піти у ліс,
Хочу писати книгу і вірити, що хтось
Зуміє зупинити бездушний хід машин.

***

Та хто, якщо не я?
Кому щасливим бути?
Кому іще воліти?

#вірші #цитати

Полуденний біс

До тебе трактом буду іти, поміж лаватери й люцерни:
І десь серед тиші полуденний біс шукатиме наречену.
"Не озивайся до духів коли, сонце висить у зеніті" —
Так говорила бабуся мені, збираючи чай із квітів.

"Не підбирай невідомих скарбів і не бери в незнайомців
Жодних дарунків у час, коли демон на світлому боці!"
Та що мені демони, чи скарби? Ти — головна спокуса.
Ні, не забрати моєї душі тим, кого не боюся!

І хоч нареченою бути мені досі іще не судилось,
Все моє серце належить тобі, поки не втратила пильність!
Поки я знаю до тебе шлях, як вірна сліпа собака,
До тебе я буду трактом іти без остраху та переляку.

І хоч моя баба розумна була — впокоїлась передчасно:
Не розказала старенька мені, що чоловік теж опасний.
Не розказала, як буде з душі нитка тягнутись до того,
Хто не зуміє мене вберегти, хто відверне від Бога.

І хоч маю зілля, любовний лік, з любистком та листям вербени,
Воно не рятує тоді, коли під сонцем сміється демон.
І хоч моя баба навчила як мені говорити з травою,
Та не навчила, що будеш так вести мене за собою.

#вірші

💣 Мова піде про війну, що об'єднала націю у боротьбі проти завоювання, але спустошила людську волю до життя в цій боротьбі. Про Державу, що перемогла окупацію, користуючись методами пропаганди загарбників.

👴 Жак Елюль — філософ, богослов та відомий критик техногенної цивілізації, який нарік себе християнським анархістом. Статтю «Victoire d'Hitler?» він написав незабаром після кінця Другої світової війни, описавши рідну йому Францію воєнного та післявоєнного часу. У статті Елюль аргументує, що, незважаючи на воєнну поразку, Гітлер привів світ до тоталітаризму, якого так прагнув.

💁 Ми переклали цю статтю та публікуємо її саме зараз. В нинішньому націоналістичному піднесенні ми хочемо нагадати, що Держава не схильна позбавлятися інструментів, якими колись заволоділа — мобілізувавши нас тілом та духом, Система не відпустить нас просто так. Перемога буде, та після неї нам прийдеться ще дужче боротися за свободу індивіда.

📘 «Перемога Гітлера?», Жак Елюль 👈

ПЛЕМ’Я  🔥🐒

Між нами бражники.
Я бачу тремтіння дримби —
Його колір затьмарює тьмяність неба.
Мов нізвідки взялись комари,
І убивши одного,
Ти довго іще говоритимеш,
Про переродження,
Тисячоликий герою.

Між нами щось недосяжне:
Твої двадцять із чимось книжок,
Мої двадцять із чимось років
(Занадто наївні),
Розбитий на друзки рідний колись Фаетон
(Так, я вірю в світи,
Так, я вірю у переродження!)

Але знав би ти, як я втомилася жити.
Як втомилася перероджуватися,
Не з життя до життя,
А від дня до ночі, у якій моє Я розчиняється.
Як втомилася кожного ранку
Пірнати в провину та сором
(Це провина вцілілої).
Мені страшно.

А якщо ти помреш?
Ким тоді перевтілишся?
Чи зупиниться колесо Сансари?
Нащо знову тобі тарувати стежину життя?
Мені легше повірити в смерть після смерті,
Та чомусь я не можу.

Ким ти був у минулих життях,
Де я бачила твій візерунок зіниць?
І чому повертаєшся знов рятувати? —
Рятувати мене.

#вірші

Колискова

Прийде дощ, прийде імла
Тишком, нишком, крадькома.
Світ охопить синя ніч —
Місяць спаде з її пліч.
Небо зірки огорне
І залишиться одне —
Довгий сум і довгий сон.
Сплять волошки із вівсом,
Сплять осики і дуби.
Вітер зник. Але куди?
Спав за обрій, зник у ніч,
Не торкає він облич,
Не чіпляє за гілки
Свої довгі гомілки.
Прийшла з Півдня ковдра хмар,
Наче зграя із примар —
Будуть плакатись землі,
Що блукають все одні.
Але хто почує їх?
Світ завмер і Світ притих.

#вірші #nudes

Мамин дім пахне липовим милом,
Лимонадом з малини, лавандою і підмаренником.
На веранді — пахне сосною та глиною.
На горищі — рядном і пилом.

Мама спить у білій кімнаті,
Де на стінах — ікони з мандрівок,
А у вікна сміється місяць
(Я люблю, коли місяць світить!).

За порогом — двійко собак.
І обидва бояться грози та обох називають Джеками.
За порогом — волоський горіх.
За порогом — зовсім не страшно.

***

Та мені сняться ядерні війни,
Дияволи, що руйнують кожен будинок,
Який я збираюсь назвати своїм новим домом,
Лікарня, де ніхто не бачить художника,
Який вирвав своє чорне серце
І тепер не може дихати, тепер він частково мертвий.

Мені сняться мої коханці, до яких не можу торкнутись,
І коханки, перед якими маю провину: я не певна, чи котрусь любила.
Мамо, мамо! Ти нічого не знаєш
Про моє життя за твоїм порогом.

Я стала такою дорослою,
Як підібраний вуличний кіт, який втік від нас минулого тижня:
Він не має грядок з лавандою,
Він не хоче бути домашнім.

І хоч є іще час, хоч досі лишається сліпим ненароджений понеділок,
У який я знову поїду від тебе зі слоїком, повним малини,
Я вже навчилася різним звірячим повадкам,
Я вже не думаю наче дівчинка.

#вірші

👉 Світ не врятувати – основна ідея «Маніфесту вайлдпанку». Але це не означає, що ми повинні дати нігілізму та бездіяльності поглинути нас цілком. Допоки існує хоч одне дерево – нам є за що боротися. Допоки існують руйнівники Природи – нам є боротися проти кого. Кліматичні зміни незворотні і нам доведеться навчитися жити в Пустелі, що наближається.

Цей текст – про свободу, анархію та дикість. І ми раді поділитися ним з вами.

📖 Виживання наприкінці часів. Маніфест вайлдпанку 👈

#екоплатформа_теорія

Я несу тобі дванадцять гвоздик
Рівно дванадцять мечів
І вінок на рубіновий лик
Вільно почується сміх

Ти згадаєш вінчання у серпні
На сіоні сонячних судин
І на вискілених кістках
мого невігластва квітучого
у серці
Виросте син

Напівмертвий син
Одружений та ожилий чоловік
Впертий та померлий з
Невизначених та невидимих причин
З зафіксованих повік
Дванадцять гвоздик

Ростуть. Коли торкаються небес
На Гватемалі зостався
Та проростаю наче овес
Повільно без щастя

Зірви мене, знайди та повернись
Кораблі не швартуються тут
Тільки обережно на схилах, дивись
йди оминаючи вись
Схил надто крут

Свербіж, невіра, марнотратство
Надії залиш всяк, хто заходить сюди
Капітелі, завіси, дворянство
Переоцінені рви

В одному з яких я лежу
І коли ти зійдеш
Я тобі дванадцять гвоздик принесу
Проросту в обрію, оживу
Та не зостанеться меж

Серед веж невтілених мрій
Неправильних фраз
Розломів та тріщин скали
Я дванадцять мечів їй
за раз
принесу, бо вони

Ті дванадцять гвоздик
Та вінок злотий
Дадуть сину, який єретик
Землю, в якій він пустий

#verse

Мені якось наснилося, що психотерапевтка порадила мені прочитати "Індустріальне суспільство та його майбутнє".

Але я досі не прочитала повну версію з авторськими коментарями.

P. S. В коментарях можете писати, що вам радили психотерапевти/психіатри

Дійсно цікавий подкаст про зародження екологічного руху в Україні.
Екоанархісти там теж згадуються 🖤

Екопротести після Чорнобиля. Частина 1 (озвучила ONUKA)
https://on.soundcloud.com/2F6xQ

Екопротести після Чорнобиля. Частина 2 (озвучила ONUKA)
https://on.soundcloud.com/MiK8Q

#екологія

Він (Бог) опікується виключно своїм, але він є всім у всьому, тож усе є його справою. Ми натомість аж ніяк не все у всьому, наша справа мала й жалюгідна, тож ми маємо служити всевишньому. Ось, тепер ясно. Бог опікується лише своїм, зайнятий лише собою, думає лише про себе й тільки себе має на увазі; горе всьому, що не знаходить милості в його очах. Він не служить вищому й сам себе задовольняє. Його справа є суто егоїстичною.
~
«Єдиний та його власність», Макс Штірнер