🏳️‍🌈 КВІРНИЙ КАКТУС

#квірно_анонімно

Я вже нічому не вірю, але сподіваюся, що це справді анонімно. Моя дружина може переглядати різні квір-канали після деяких моїх вибриків. Я цис-чоловік, мені 32 роки, моїй дружині 30, ми одружені 12 років. У нас троє діток — двоє синів і лапочка-дочка. Їм 10, 6 і 2 роки. Я люблю свою дружину, роблю все, що залежить від батька: няньчу, забезпечую сім’ю. Під час вагітностей я брав на себе більшість обов’язків, ходив із дружиною на пологи (маю навіть досвід, коли дитина народжувалася просто в мене на руках — це неймовірно, хто б там що не казав). З останніми двома дітьми я був у декреті замість дружини.

У нас класний, пристрасний секс, ми майже не сваримося, всі проблеми вирішуємо розмовами. Ми рівноправні партнери. Звучить як мрія, правда?

Ооо… Але є маленька проблема. До своєї дружини з 14 до 19 років я закохувався і зустрічався виключно з чоловіками. У мене був найкращий хлопець, який кохав мене до безтями. Його звали Леонід, зараз йому 35 років. І все це до того, що коли я був у декреті з нашою наймолодшою, ми знову почали спілкуватися. Ми працюємо разом — обоє лікарі у стоматологічній клініці. Слово за слово, і я знову в нього закохався. Я зрозумів, що, мабуть, стосунки з жінкою більше мене не цікавлять. Але я не можу їх залишити. У мене є діти, яким потрібна повноцінна сім’я.

Я не можу нічого з собою зробити. Близько року я майже не спав уночі. Я плакав щоночі, як маленький хлопчик, бо дуже кохав Леоніда й став надзвичайно нещасним без нього поряд. Я почав ненавидіти життя і свою дружину (як людину для кохання, а не загалом — як людину, я її люблю). І ні, з головою у мене все гаразд. Так, я на початку сказав, що люблю її, але це не кохання. Кохаю лише свого Лео.

Потім я просто не витримав і придумав схему: раз на місяць або кожні два тижні я їду до Леоніда. Ми не займаємося сексом, не цілуємося в губи. Цілуємося в щічки й спимо, просто обіймаючись. Як дві мавпочки, висимо одне на одному. Я довіряю йому все на світі, він знає всі мої проблеми. Він допоміг мені зрозуміти, що я цінний і важливий, підтримуючи мене. Але ми не переходимо межу, бо я вважаю, що маю право цілуватися і займатися сексом лише зі своєю дружиною.

На всі свята я загадую одне бажання — бути з чоловіком, а не з дружиною. І зараз я сиджу, а мої сльози от-от зальють ліжко, на якому спить моя дружина після нашого сексу. Як із цього вибратися? Де знайти сили, щоб розлюбити чоловіка, який любить мене? Я не можу залишити свою сім’ю. Просто не можу. Учора тільки повернувся від нього й нарешті виспався, бо поряд із коханим чоловіком завжди почуваєшся безпечно, наче в казці…

Що б ви робили в моїй ситуації? Мене не цікавить, як треба зробити. Мене цікавить, як би зробили конкретно ви.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

www.group-telegram.com/us/queercactus.com/272

677 viewsedited  Jan 4 at 18:18

#квірно_анонімно

Я вже нічому не вірю, але сподіваюся, що це справді анонімно. Моя дружина може переглядати різні квір-канали після деяких моїх вибриків. Я цис-чоловік, мені 32 роки, моїй дружині 30, ми одружені 12 років. У нас троє діток — двоє синів і лапочка-дочка. Їм 10, 6 і 2 роки. Я люблю свою дружину, роблю все, що залежить від батька: няньчу, забезпечую сім’ю. Під час вагітностей я брав на себе більшість обов’язків, ходив із дружиною на пологи (маю навіть досвід, коли дитина народжувалася просто в мене на руках — це неймовірно, хто б там що не казав). З останніми двома дітьми я був у декреті замість дружини.

У нас класний, пристрасний секс, ми майже не сваримося, всі проблеми вирішуємо розмовами. Ми рівноправні партнери. Звучить як мрія, правда?

Ооо… Але є маленька проблема. До своєї дружини з 14 до 19 років я закохувався і зустрічався виключно з чоловіками. У мене був найкращий хлопець, який кохав мене до безтями. Його звали Леонід, зараз йому 35 років. І все це до того, що коли я був у декреті з нашою наймолодшою, ми знову почали спілкуватися. Ми працюємо разом — обоє лікарі у стоматологічній клініці. Слово за слово, і я знову в нього закохався. Я зрозумів, що, мабуть, стосунки з жінкою більше мене не цікавлять. Але я не можу їх залишити. У мене є діти, яким потрібна повноцінна сім’я.

Я не можу нічого з собою зробити. Близько року я майже не спав уночі. Я плакав щоночі, як маленький хлопчик, бо дуже кохав Леоніда й став надзвичайно нещасним без нього поряд. Я почав ненавидіти життя і свою дружину (як людину для кохання, а не загалом — як людину, я її люблю). І ні, з головою у мене все гаразд. Так, я на початку сказав, що люблю її, але це не кохання. Кохаю лише свого Лео.

Потім я просто не витримав і придумав схему: раз на місяць або кожні два тижні я їду до Леоніда. Ми не займаємося сексом, не цілуємося в губи. Цілуємося в щічки й спимо, просто обіймаючись. Як дві мавпочки, висимо одне на одному. Я довіряю йому все на світі, він знає всі мої проблеми. Він допоміг мені зрозуміти, що я цінний і важливий, підтримуючи мене. Але ми не переходимо межу, бо я вважаю, що маю право цілуватися і займатися сексом лише зі своєю дружиною.

На всі свята я загадую одне бажання — бути з чоловіком, а не з дружиною. І зараз я сиджу, а мої сльози от-от зальють ліжко, на якому спить моя дружина після нашого сексу. Як із цього вибратися? Де знайти сили, щоб розлюбити чоловіка, який любить мене? Я не можу залишити свою сім’ю. Просто не можу. Учора тільки повернувся від нього й нарешті виспався, бо поряд із коханим чоловіком завжди почуваєшся безпечно, наче в казці…

Що б ви робили в моїй ситуації? Мене не цікавить, як треба зробити. Мене цікавить, як би зробили конкретно ви.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

BY 🏳️‍🌈 КВІРНИЙ КАКТУС