#квірно_анонімно

Корочє проблєма така. Я трансмаск. Я хочу почати робити хоча б соціальний перехід, бо це бісить, коли постійно кажуть на мене вона і дівчина. Але я боюся, хоча і знаю що оточення в мене точно не гомофобне, але можливо трохи трансфобне. Мені дуже страшно, але я не хочу залишати все як є. Я думаю піти на якийсь захід як хлопець або енбік і відштоахуватись від того що буду відчувати. Дараґі друзі порадьте як зробити соц. перехід 😬
бо dysphoria мене доканає такими темпами лол

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Привіт! Мені 36. І я хочу трохи розповісти про себе. Не обов'язково читати все.
З самого дитинства мене принижувала мати, батьку було пофігу. В моєму житті були і добрі моменти, наприклад вперше мені сподобалась дівчина у 16 років і деякий час ми зустрічалися. Але коли мати дізналася вона мене била, і почала тиснути на мене щоб я зустрічалася тільки з хлопцями (я бі, не все так погано), погано те що були згвалтування (2). Як наслідок депресії і двоє дітей - так, я могла зробити аборти, так я могла віддати дітей, так я могла зробити ще щось.
До тепер - в мене двоє прекрасних дівчат 14 і 18 років, я колишній волонтер ( пішла бо кукуха трохи їхати почала) поки без роботи (я звичайний продавець, звільнили бо магазин закрили) до самого веселого,- через мати в мене куча комплексів, я іноді боюсь людей хоча намагаюсь цього не показувати, в мене проблема з тим щоб познайомитися з дівчиною/хлопцем для стосунків бо мені страшно, хоча дуже хочеться. Що зі мною не так?

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Моя їбуча історія
Привітики, мені 23 роки, я гей з гомофобної родини.
У серпні 2021 року я нарешті знайшов собі хлопця і вперше з 14 років, коли мене виганяли з дому за мою орієнтацію, мені було куди йти. (Виганяли з дому стабільно раз на рік, здійснюючи моніторинг моїх соцмереж.)

Мої стосунки протривали півтора року (було б довше, якби не одна травмуюча подія).
На початку жовтня того ж року мені влаштували пастку в моєму університеті. Мене терміново викликали до деканату, бо моя залікова книжка була в мене, а не там. (Можливо, були підозри, що я не здав один із предметів, чи виникли проблеми з відомостями — уже не пам’ятаю.)

Четверо людей затягли мене в машину прямо з кабінету декана й відвезли туди, що колись я називав домом. Витягав мене звідти коханий разом із поліцією. Через те, що сталося, я втратив можливість стажуватися там, де міг би отримувати хоча б трохи пристойнішу зарплатню, і змушений був знову працювати за 4 тисячі гривень на місяць.

З початком війни (десь у той проміжок часу, коли вперше з’явилися проблеми зі світлом) я роз’їхався з уже колишнім хлопцем. І тепер я знову живу в цій токсичній атмосфері, чекаючи на завершення війни. Моя менталка дала збій через постійний стрес. У мене є ознаки клінічної депресії або чогось із тривожних розладів, але перевірити це й записатися до лікаря не можу.

Якщо буде потрібно, напишу в коментарях, що це за шарага така.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Всім привіт. Ділюся своєю історією і можливо хочу дізнатися вашу пораду.

Я пансексуальна транс*дівчина. Пів року тому зробила камін аут перед мамою і після пів річного поливання мене трансфобними і гомофобними висловлюваннями, я не витримала і ми повністю перестали спілкуватися. Моя родина дуже релігійна і не зовсім критично мисляча, тому я вирішила не розкривати перед старшими представниками сім’ї свою справжню ідентичність, бо не хотіла ще переживати такий самий стрес, що і з мамою. Але не тут то було! Зараз від бабусі (мама моєї мами) поступово починає лунати такий самий наратив, що і від мами. Тобто я підозрюю, що за моєю спиною відбувається аутинг.

Як тільки у мене питають про гендер і орієнтацію, то я нічого не придумала простішого, як прикинутися “дурочкою” і казати, що я як і раніше, цис і гетеро (хоча ззовні по мені таке і не скажеш 😅)

Тому цікавить, які були ваші дії, коли хтось робив аутинг стосовно вашої орієнтації/гендеру?

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Привіт, хочу розказати свою історію щоб дати трохи надії молодим квірним особам, які стикаються з гомофобією з боку сім'ї❤️‍🩹 це буде моє привітання і перша, складніша половина історії, але я не можу дочекатися поділитися з вами щасливим кінцем. Можете звати мене Верм🐛🐛🐛
Мені завжди подобались дівчата трохи більше хлопців, а найбільше все життя тягнуло до андрогінних, небінарних і гендерно-неконформних персон, навіть до того як я дізнався, що воно таке. Зараз ідентифікую себе як гендерфлюїдний квір4квір, і маю прекрасного агендерного нареченого вже 6 років🖤🩶🤍💚 але все по порядку.
В мої 15 років мати зробила гомофобний коментар у бік фемінного хлопця у метро, а на моє обурення запитала, як це до мене відноситься. На мій камінг-аут була бурна негативна реакція, сварка і сльози кілька днів підряд, поки я клялася і божилася що то я пошуткувала, і взагалі це просто фаза, на що отримала відповідь що 15 це для такої фази "вже пізно". Ситуацію вдалося зам'яти.
Через рік, в 16, мати знайшла мого "листа до депрессії" де я вилив на сторінку багато власних важких, темних переживань, але в кінці відмітив, що у мене є дівчина, яка кохає і підтримує мене. З усього написаного її вразило саме це, і на мене вилилося ще більше істерики, гомофобії і звинувачень, обіцянок розповісти про все батькам дівчини, а після моєї заяви що вони знають і люблять мене - погроз викликати на мене поліцію (!), бо бач мені було 16, а моїй дівчині 15. Все це разом з забороною виходити з дому, і дзвінками від бабусі, яка називала мене монстром, продовжувалося тиждень, поки я не домовилася зі шкільним другом, що він прикинеться моїм хлопцем щоб батьки від мене відчепилися. Тож, на закінчення моїх 16 років, я була страшно розсварена з батьками і бабусею, зустрічалася з дівчиною, "зустрічалася" з хлопцем, була у важкій депрессії і ховала від сім'ї практично все, що відбувалося у моєму житті.
В той же час я почала помічати краш на одного з моїх найкращих друзів, що був у той час у довготривалих стосунках, і це плутало мене ще більше.
Тоді я так не думав, але тепер знаю, що далі буде краще! Побачимось, коли мені було 17💜🐛

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Привіт дорога спільнота. Якщо ви скучили, то це ваша сподіваюся улюблена анонімна авторка — Салатик. Мені подобається ділитися своїми історіями від цього псевдоніму. Я навіть відчуваю себе трохи Пені (Бріджентони). Я вже ділилася своїми історіями, але останні дні сталося дещо цікаве, миле, хвилююче і страшне. Я познайомилася з дівчиною. Сьогодні третій день нашого спілкування, і вона зізналася що не проти мати зі мною стосунки, бо я їй сподобалась як зовнішньо так і ментально. Мені подобається з нею говорити, подобається фліртувати. Але це все здається таким не логічним, хоча я завжди була тією хто швидко закохувався. Вона має ряд негативного досвіду. Мені так хочеться про неї попіклуватися..але я так боюся що це єдине почуття, яке мною верує. Я боюся її ранити, а ще боюся що просто не готова бути а стосунках, попри те що я цього хочу. Мені хочеться зробити для неї щось, купити їй шоколадку, залицятися. Але в той же час боюся що це просто маніакальна фаза, коли я просто хочу про когось піклуватися, просто хочу когось зваблювати. І у мене виникає бажання втікати. Видалити наш чат і просто, просто жити далі без відповідальності стосунків. Бля я так заплуталась. Це все загони? Чи є підстави бігти? Ох чорт.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Всім привіт, з вами (ХЗ), я гендерфлюїд, а орієнтація у мене діаморік, можливо, я не дуже шарю за це нажаль. Мені подобаються виключно чоловіки. Я не впевнена щодо своєї флюїдності і зараз взагалі не розумію, ким я себе відчуваю. Жінкою? Чоловіком? Чи може небінаром? А чи взагалі зміниться моє відчуття гендерну з часом? Раніше воно змінювалося, але це триває настільки довго, що думаю, можливо мої теперішні відчуття залишуться зі мною назавжди? Я навіть не знаю якими мені займенниками користуватися, бо будь які займенники для мене ну однакові за відчуттями.
А ще чи зможу я знайти хлопця? А чи не зруйнуються наші стосунки, якщо одного дня я відчувала себе жінкою, але потім мої відчуття гендерну зміняться на чоловічі? І чи взагалі впливають на мої відчуття стереотипи?
Я не знаю. ;-; Дякую за увагу <3

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Вітаю дорога спільнота. З вами знову Салатик. Відверто не пам'ятаю скільки постів вже настрочила. Але знаю що всі вони вже на каналі. Нещодавно наштовхнулася на новину про переклад серії «все заради гри» українською. Оцінку на книги я залишу при собі, бо цей пост зовсім не про книги, а про те що я почала їх читати через дівчину, яка мені подобалася. Так як ця історія не закінчилася хіпі ендом, і була достатньо давно, я не пам'ятаю як саме життя нас звело. Але знаю що вона обожнювала «все заради гри», і я щоб її порадувати і приваблювати за тиждень прочитала всі книги. Тоді ще російською.

Просто нагадую, що вас полюблять просто за дарма. Спроби зробити з себе цікаву особу для конкретної людини рідко має успіх.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Рекомендую фільм «З любов’ю, Саймон» (Love, Simon, 2018) — зворушливу історію про старшокласника Саймона, який приховує свою гомосексуальність від родини та друзів. Його життя ускладнюється, коли однокласник дізнається про його секрет і починає шантажувати. Це тепла та щира стрічка про прийняття себе та пошук справжнього кохання.

#квірно_анонімно

Привіт. Я не можу зрозуміти свою орієнтацію. Я бі, що зрозуміла, коли мені було 12. Мені почала подобатися моя найкраща подруга; ми жартували про те, що одружені, ходили за ручку і так далі, але я почала помічати за собою думки, на кшталт "а що буде, якщо ми поцілуємося? мені хочеться її поцілувати". Потім я почала пригадувати епізоди зі свого дитинства, коли мені зовнішньо починала подобатися якась дівчинка, а після мені хотілося багато з нею спілкуватися та проводити час. Також я помітила, що це і моя дружба з дівчатами досить відрізняються. Тепер знову до моєї проблеми. Я зустрічалася як з хлопцем, так і з дівчиною. Зі своєю колишньою ми були разом півроку, але на відстані. Мені було добре з нею, та ми розійшлися через ту ж відстань - ставало важче, так як ми обидві були дуже зайняті. Весь мій сексуальний експіреенс був також з дівчиною. І от десь півроку тому я стала помічати, що хлопці все менше і менше мене цікавлять. Тобто беручи мій улюблений к-поп гурт, я розумію, що не хотіла б мати романтичні стосунки з кимось із них. Вони привабливі зовнішньо, але якби, уявимо, хтось із них запропонував мені зустрічатися, то я б просто не змогла. Вони мені було б як друзі, як брати, але точно не як щось більше. Думка про те, що чоловіки мені не дуже подобаються почала міцнішати після декількох випадків. До прикладу, 38 річний друг моєї колеги спитав в неї, чи немає в мене хлопця, бо я йому сподобалася. Чи випадок , коли я пожартувала перед братом вітчима, мовляв "я одружена з подругою", на що він сказав, що це ненормально, і, поправляючи штани, додав, що може це виправити. Моя психолог казала, що в мене страх чоловіків, хоча я не зовсім з нею згодна, адже вільно спілкуюся з хлопцями на дружньому рівні. Але це змусило мене задуматися, чи дійсно мені так не подобаються чоловіки. Можливо я просто травмована гетеро? Можливо я все-таки бі? Чи я лезбійка, адже я просто не бачу свого майбутнього з чоловіком, а від думки про секс з чоловіком мені стає огидно.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

«Самотній чоловік» (A Single Man, 2009) — це глибокий фільм від режисера Тома Форда.

Сюжет розповідає про один день з життя професора університету Джорджа Фальконера, який намагається впоратися з втратою свого партнера. Події відбуваються в 1960-х роках, у часи, коли гомосексуальність була табуйованою.

Фільм вражає своєю естетикою, емоційною глибиною та чудовою акторською грою.

Це не просто історія про втрату, а роздуми про життя, любов і здатність знаходити красу навіть у найтемніші моменти. Якщо вам подобаються стильні й емоційні драми, «Самотній чоловік» вартий перегляду.

#квірно_анонімно

Мене звати Вітя, мені 19. У житті я звик грати роль, яку очікують від мене інші. Особливо у компанії, до якої я й досі належу – праворадикальних скінхедів. У цій компанії все тримається на силі, впевненості й тому, щоб не показувати слабкості. Я завжди знав, що вони б мене не зрозуміли, якби я показав своє справжнє “я”.
Тривалий час я носив у собі секрет: я трансгендер. Це не те, про що говорять у таких колах, і не те, що можна легко пояснити. Але нещодавно я наважився на те, чого боявся роками. Я розповів про це людині, яка мені дуже важлива – моїй подрузі. Я завжди почувався особливо поруч із нею, навіть мріяв про щось більше. І здавалося, що між нами є щось справжнє.
Коли я вирішив зізнатися, всередині мене було повно страху. Чесно кажучи, мені прилетіло. Вона розбила мені ніс та відпинала важкими берцями. Я плакав і відчував себе безпорадним, бо не міг дати жодного відпору. Її відповідь розбила мене: вона не відмовилася від мене як від друга, але сказала, що більше не може сприймати мене як раніше. Вона додала, що після цього мови про романтичні стосунки між нами бути не може. А ще наказала не розповідати про це хлопцям з компанії, бо через мене вона може вилетіти звідти. Я намагався її зрозуміти. Це було несподівано для неї, але я все одно почувався відкинутим.
Тепер я ходжу в компанії своїх друзів, слухаю їхні жарти, їхні розмови про “нормальність”, і розумію, наскільки я хотів би бути таким безтурботним, як вони. Щодня я думаю про те, що станеться, якщо вони дізнаються правду. Але вони дійсно мої найближчі люди.

Буду радий підтримці в коментарях та вашій думці з цього приводу, ви єдині з ким я можу поділитися...

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.