#квір_опитування

Кожного року (крім цього) я відвідую марш від Київ Прайд, зазвичай у ролі волонтерки.

З середини це зовсім інші процеси, дуже цікаво спостерігати, як марш вибудовується насправді.

#квірно_анонімно

отже.. привіт, я Брауні🪬

я не дуже впевнене у своєму гендері. я не дуже схоже на дівчину, й я раніше прагнуло бути таким — не підходило я під стандарти "типової дівчинки" і мене дратувало коли мене так сприймали

і короч — я з самого дитинства не розуміло суть макіяжу. він асоціювався в мене з чимось.. дивним? я на свої очі бачило, як дівчата набагато молодші за мене носили його, десятирічки виглядали на 16. в моїй голові закріпився образ "макіяж=погане". свою роль у цьому зіграла також родина також не дуже підтримує мейкап.

пройшли роки, і для мене виявилося шоком що я хотіло б носити макіяж, але.. боюся зіштовхнутися з неприйняттям родини, знову заплутатися у собі (боротися зі своїми принципами і установами, що вбила собі у голову) і зустрітися з оточенням, щодо якого я невпевнене. це так дивно - розуміти що тебе тягне до речей, про які ти раніше не міг навіть думати.. ну короч так. гарного дня всім хто прочитав це//

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Якщо шукаєте чуттєвий і розумний ЛГБТ-фільм, подивіться «Половина всього» (The Half of It). Це історія про сором’язливу дівчину Еллі Чу, яка допомагає хлопцю писати любовні листи до дівчини, в яку сама закохана. Фільм неймовірно атмосферний, ніжний і глибокий. Ідеально для тих, хто любить історії про самопізнання та справжні почуття.

#квірно_анонімно

Йо всім! Уф! Це навіть трохи лячно😅
Хтів звернутись до вас за порадою. Оскільки я ще мале, трохи тупе створіння😁😁😁

Вже доволі довгий час(більше 3-х років мабуть) мене не покидає думка що мені більш комфортно коли я думаю про себе в чол.роді, кажу про себе в чол.роді, і таке інше. Дивлячись в дзеркало на груди мені кожного разу хочеться просто відірвати їх..
Та протягом всього цього часу мене переслідували сумніви. Мовляв: та може це ти просто собі надумав; та ти просто хочеш здаватись не таким як всі; то етап ти це переростеш; і т.п..

Просто хтів попросити допомоги зрозуміти, і хоч трошки розібратись в собі..бо більше звернутись не маю до кого..отак..дуже лю вас!!💜💜💜

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Вітання! Я трансгендерна жінка, мені 27 років, перехід робить почала в 20 років. Позиціоную себе як лесбійку. Дорогі квіри, скажіть, як не приймати близько до серце вагіноцентризм в лесбійському ком’юніті? У мене, як ви можете зрозуміти, не вагіна. Я відчуваю сум, біль та образу, коли всі жарти про лесбійок зводяться до вагін, грудей, і недолюблювання членів. Я - жінка, і у мене поки що немає грошей, щоб зробити груди. Член мій назавжди, операція по його усуванню небезпечна. Зі мною не хотять лесбійки стосунки, ображають, гонять, вважають чоловіком. Як не стати поганою людиною через це, і не робити погано іншим, чи, навіть, собі? В мені багато злості на тих, хто мене ображає, не приймає, гоне, та на себе, своє тіло. Буває бажання мститися, робити боляче тим, хто мене не приймає, а потім собі.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Хочу порекомендувати фільм «Таємне кохання» (The Secret Love, 2020). Це документальна історія про двох жінок, які майже 70 років приховували свої стосунки. Вона про справжню любов, боротьбу за право бути собою та про зміни, які відбувалися в суспільстві. Дуже зворушливий і сильний фільм, який варто подивитися.

#квірно_анонімно

Напевне, я нічого в житті так не хочу, як бути прийнятою. Щоб батьки так само любили мене, щоб бабусі дивилась з гордістю, щоб не було стидно за мене. Я хочу цього понад усе. Я боюсь стати розчаруванням в їхніх очах. А я ним стану, якщо зізнаюсь. І хоч мені кажуть, що з цим треба змиритись і просто жити далі, я вперто закриваю вуха і продовжую надіятись що мене приймуть. Хоча мені і ясно зрозуміло, що цього ніколи не буде. Це неможливо. Не в моєму випадку. Але так хочеться..це єдине, що залишиться моєю мрією.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Хочу порекомендувати документальний мінісеріал «Принципи задоволення» на Netflix. Це неймовірно пізнавальний проєкт, який досліджує сексуальність, задоволення та оргазмічний розрив між чоловіками і жінками. У ньому піднімаються важливі теми, про які рідко говорять відкрито, а подача легка й цікава. Якщо вам цікаво дізнатися більше про власне тіло та сексуальне здоров’я, обов’язково подивіться!

#квірно_анонімно

Мені дуже потрібна підтримка. Що робити, якщо у стосунках розійшлися політичні погляди? Я відношу себе до квір*фемінізму, моя партнерка теж відносила, але потім вона зрозуміла, що погляди радикального фемінізму їй ближчі.
Вона почала негативно ставитись до трансгендерних людей, але моя близька подруга трансдівчина. Моя дівчина вважає трансдівчат чоловіками, вона думає, що фемінізм тільки для біологічних жінок і трансдівчата тільки підтримують стереотипи, роблять фемінізму гірше. Вона виступає за підтримку трансчоловіків, бо вважає їх жінками. Вона намагається приховувати свій негатив до моєї подруги заради мене…в неї не виходить. Ще моя дівчина вважає, що кожен чоловік потенційно небезпечний через соціалізацію, тому ніколи не варто розслаблятися із чоловіками. Коли ми обидві відносили себе до квіру, наші стосунки були ідеальні. Я не знаю, де знайти баланс, де нам буде добре. Поки що це як ходіння мінним полем… Навіть з адекватним ставленням до партнерки, навіть з не бажанням поранити, з коханням…у нашому спілкуванні з дівчиною чимало поступок та заборонених тем (щоб не посваритися). Все одно комусь доводиться поступатися заради комфорту іншої чи ранитися об необережність.
І чим ближче наші стосунки, тим більше цих табу тем, поступок та тригерів. Я втомилася і не розумію, як бути. Сьогодні знову сварка через мою трансподругу, тому пишу сюди…

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Хочу порекомендувати епізод «San Junipero» – це 4-та серія 3-го сезону «Чорного дзеркала».

Історія розповідає про двох дівчат, Йоркі та Келлі, які зустрічаються у віртуальному місті Сан-Джуніперо. Тут вони молоді, вільні та щасливі, але в реальному світі обидві — літні жінки. Між ними виникає кохання, проте постають складні питання: що таке життя, смерть і чи варто залишитися в цифровій реальності назавжди.

Це один із найсвітліших і найромантичніших епізодів «Чорного дзеркала», який навіть отримав премію «Еммі». Обов’язково подивіться!

#квірно_анонімно

Привіт♡
Хоч це й не по темі лгбтк+, але мені справді немає з ким про це поговорити.
У вас буває таке, що вам от прямо погано, ви пишете найближчій людині про це, а вона не в мережі/не відповідає вам, з'являючись лише через декілька годин? У мене є декілька найкращих подруг, з кожною з них я як із сестрою. Ми завжди ділились з ними усім: від моментів, коли хочеться ревіти до горні.
Останнім часом у мене стан абсолютно апатичний, ближче до вигорання; постійна нестача моральних сил, відсутність бажання робити будь-що, іноді просто лежу весь день в ліжку, і через це частенько я просто впадаю в негатив (хоча й стараюсь якось контролювати це). І нещодавно я зрозуміла, що у більшості випадків, коли я пишу про те, що я, наприклад, більше не витримую; що я себе вважаю бездарністю якоюсь, і т.д. — вони не відповідають\не читають\не в мережі (хоча буквально декілька хв до того були й ми переписувались) Це змушує мене почуватися мега одинокою, бо виходить так, що я завжди сама у свої найгірші моменти. Так, коли вони з’являються — вони пишуть слова підтримки, але ці слова буквально нічого мені не дають, 0 емоцій, 0 реакцій крім "Навіщо вони мені зараз, якщо мені було погано декілька годин назад? Вони були потрібні мені тоді, а не зараз. Я вже сама з цим впоралась."
І я розумію, що у них є своє життя, вони теж бувають зайняті та не можуть завжди бути на зв’язку, що вони не зобов’язані постійно мене вислуховувати, але від цього відчуття, що я геть одна, без будь-якої підтримки, нікуди не щезає — її ж немає у моменти, коли вона потрібна найбільше. Я вже давно мала думку, що від мене занадто багато негативу і намагалась його притримувати при собі трошки, а тепер думаю про те, чи не задовбала я їх просто з цим усім. Можливо, я їх занадто цим навантажую і вони попросту не хочуть більше про це чути: може це їх дратує, що я така: може мені варто перестати їм про це писати? Я справді стараюсь себе вивозити з цього стану, стараюсь якось знаходити позитив і хороші моменти, але це вдається далеко не завжди. І я завжди стараюсь їх вислуховувати, підтримувати, давати поради, розбиратися в ситуаціях, хай би вони вже тисячу разів про ту ситуацію згадували.
Вчора у мене постало таке питання: чи я погана подруга, якщо одній з цих подруг вчора було погано морально, а я просто не відповіла, бо єдине, про що я могла думати — це те, як у мене була ледь не істерика декілька днів тому (мене трясло жахливо від нервів, я не могла перестати плакати й вгамувати себе), а вона на мої повідомлення про це відповіла лише через 6 годин, питаючи, чи стало мені легше? Я почуваюсь винною за таку реакцію...

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Всім привіт)
Мені 22. Я живу за кордоном, у великому місті. Я лесбійка. В моєму оточенні немає квір людей. Є деякі друзі з України в онлайні. Як знайомитися з кимось? Мовою я говорю без акценту, це не є перешкодою. Мови легко мені даються. Я пошукала і зрозуміла, що в цьому місті квір івенти відбуваються дуже рідко (мабуть тільки прайд раз за рік). Це трохи сумно. Я коли довший час спілкуюся і знаходжуся в гетеронормативному оточенні, в мене виникають сумніви, може я собі це видумала, ну ось більшості ж подобається одне, я мабуть також маю бути така ж, я ж би мабуть могла знайти собі хлопця і бути така як більшість.

І чи можливо взагалі познайомитися з дівчиною, сходити на побачення, почати зустрічатися з дівчиною? (Реторичне питання, я зустрічалася в минулому двічі з жінками, але це було коротко і знайомства були досить випадкові).

Я пробувала додатки для знайомств, але там так мало сапфічних жінок.

Перепрошую за дальшу сумну історію, де відповідь мабуть буде почекай, ти ще когось найдеш. Не знаю, якщо не приймати до уваги ці мої короткотривалі стосунки, то я і на побачення не ходила. Хлопці мене не цікавлять, а жінок, які б були зацікавлені в побаченні з жінкою, тяжко знайти.

Було б добре знайти в офлайні якусь спільноту/ групу людей лгбтк+. Думаю я б себе не почувала настільки одинокую з цими переживаннями.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Рекомендую до перегляду «Дівчина з Данії» (The Danish Girl, 2015).

Це зворушлива історія, заснована на реальних подіях, про Лілі Ельбе — одну з перших людей, які зробили операцію з корекції статі. Фільм розповідає про її внутрішню боротьбу, стосунки з дружиною Гердою та шлях до прийняття себе.