Ви тут в чаті за релігію і за богів заперлися, а я осьо маю - дякую улюбленому клубу "Пломінь", улюбленому жидамасону поету Семену і улюбленій дружині Дані, яка це діло нарешті забрала з НП (бо у мене діла цілком дурдомні, нема коли пернуть).
Пісня Господня - це Євангеліє арійської традиції. Це яскравий взірець традиції індоєвропейської. Що поєднує в собі культурні коди як жрецькі, так і воїнські. Це - пісня кінця і початку часів.
Обсудимо якось на стрімі.
Видання - цілком розкішне. Переклад і коментар Дмитра Бурби - понад усілякі похвали. Ясно, що за бажання є до чого доїбатися, але для ознайомлення за першого (а й другого теж!) наближення - ідеальний варіант. Дизайн - ну ви самі бачите, стильно.
Один із найважливіших взірців індоєвропейського епосу. Священний текст, який треба читати наодинці з душею твоєю.
Словом - намасте!

А це до сьогоднішнього стріму - типології мечак, списяк і сокиряк