🇫🇷 🇹🇷 Конкуренція між Францією та Туреччиною за "Нову еру" в Європі може піти на користь Україні та Європі Це продовження минулого
допису про Туреччину.
➡️ "З виходом США з Європи настала нова ера", — констатував Макрон.
🗣 "Дії президента США є тривожним дзвінком для нас, щоб ми об'єднались та розробили власний центр тяжіння. Туреччина хотіла б бути частиною будь-якої нової архітектури безпеки в Європі".💬 А тим часом у США, втративши контекст будь-чого продовжується загострення, тому, за даними американських ЗМІ:
"Трамп розглядає зміну формату участі США в НАТО, а саме — відмову від обов'язкового захисту союзників у разі нападу на них".➡️ Тож маємо такий стан речей: що і Франція, і Туреччина хочуть заповнити простір, який звільняють США.
Святе місце пустим не буває, і це підтверджує
певний процес, який розпочався у Франції:
🛑1. Московію у промові Макрона визнано стратегічною загрозою Франції, а США — ненадійним партнером.
🛑2. Франція продовжує дискусію про ядерну автономію Європи.
🛑3. Досягнуто політичного консенсусу майже всіх провідних французьких партій щодо оцінки загроз, які йдуть від Трампа.
Дії Франції є спробою більш структурно відновити історичну гордість. Річ у тім, що Франція, як ніхто інший з часів 2СВ, знає, що таке "допомога" американців і яка її ціна.
Можливо, у майбутньому ми поговоримо про те, як
США за ленд-ліз вимили з Франції золото-валютний резерв, а потім поставили її в низку економічних та політичних залежностей на десятиліття. Це дуже цікава тема: чому Шарль Де Голль відмовлявся тривалий час від такої допомоги, а після війни спробував відновити саме партнерські відносини, запропонувавши реформу НАТО як частину історичної справедливості. Проте зрештою це завершилося виходом Франції з НАТО.
Цей невеличкий екскурс потрібний нам, щоб зрозуміти відповідь на одне питання...
➡️ Якби мене попросили запитати,
хто серед союзників у НАТО найбільш скептично ставиться до США, то це була б Франція (на другому місці — Туреччина).
Політичний та громадський консенсус, що сформувався у Франції, частково є наслідком історичної пам'яті та невдалих спроб побудувати безпекові відносини зі США на рівні партнерства, а не залежності та впливу.
Французький істеблішмент сприймає ситуацію зі США як можливість — можливість формування власного лідерства на фоні безпекового значення Франції в Європі.
➡️ І Франція потребує союзників відповідного військово-технічного рівня, щоб ідея оборонної автономії із рис теоретичності отримала практичний поштовх до реалізації.
Істеблішмент Великої Британії, Німеччини та й Польщі традиційно невпевнений у доцільності настільки різкого розриву зі США та відповідних ризиків.
➡️ Натомість Туреччина — одна з країн, яка системно переживає зіткнення інтересів зі США в рамках власної ініціативи щодо формування регіонального лідерства на Близькому Сході.
З моменту інавгурації Трампа
Анкара подає доволі цікаві сигнали Європі, оскільки, з одного боку, проізраїльська адміністрація Трампа, а з іншого — московські близькосхідні амбіції є стратегічними конкурентами для Туреччини.
⏩ Натомість оборонний союз із Францією є для Туреччини більш збалансованим варіантом, навіть попри конфліктність між Парижем та Анкарою довкола Кавказу. Головне збалансування полягає в тому, що Париж вбачає свій безпековий вплив та авторитет переважно на Європу, а Туреччина потребує політичних союзників для закріплення власного впливу на Близькому Сході та формування регіонального лідерства. Адже без визнання лідерства з боку інших — лідером не стати (варто було б це розуміти Вашингтону).
А тепер просто один момент:
який поштовх дасть утворення паралельного до НАТО безпекового союзу Париж-Київ-Анкара, що об'єднує 3 найсильніші армії Європи? Можливо, Лондон та Берлін також доєдналися б, якщо наважаться.
↪️ Але держави Балтії та Скандинавії були б точно зацікавлені доєднатись до додаткового безпекового союзу, де гаранти — 3 найсильніші армії Європи.
Якщо нам відмовляють у гарантіях безпеки, то залишається лише одне — шукати шляхи створити їх самостійно.
Resurgam ➰ Приєднуйся 