Сьогодні, 23 червня, свою 31-ту річницю святкує Центр спеціальних операцій «А» Служби безпеки України.

Центр пройшов довгий та складний шлях від служби «С» до ЦСО «А» і з перших митей свого формування захищав інтереси України та українського народу.

Дякуємо кожному співробітнику і співробітниці за щоденнний героїзм, самовіддачу та відданість!

Життя Батьківщині!
Честь нікому!

#ВідАдміна

🦍First Division

Ірано-ізраїльське протистояння. Частина 2: провал іранської ППО

Іран має велику територію — 1 648 195 квадратних кілометрів, що більш ніж удвічі перевищує площу України. Ефективне прикриття такої площі є складним завданням, однак ситуацію додатково ускладнює рельєф: понад 80% території країни займають гори й високогірні плато.

Це створює серйозні проблеми вже на етапі вибору позицій для розміщення засобів протиповітряної оборони. По-перше, складна гірська місцевість не дозволяє розміщувати ЗРК у потрібних точках через брак підходящих майданчиків і неможливість розгорнути необхідну інфраструктуру.

З цього випливає ще одна проблема: обмеженість майданчиків дозволяє з високою ймовірністю й доволі швидко їх визначати.

По-друге, значні перепади висот ускладнюють роботу радіолокаційних станцій, які для ефективного виявлення повітряних цілей потребують розміщення на максимально високих позиціях. У результаті між горами утворюються сліпі зони, через які противник може пройти на малій висоті (привіт фанатам Top Gun).

До того ж, радіолокаційні станції, розміщені на височинах, стають вразливими для протирадіолокаційних ракет, таких як AGM-88 HARM. Фіксувалися навіть випадки, коли іранські РЛС уражались ізраїльськими літаками за допомогою високоточних бомб на кшталт GBU-39.

Подібні проблеми стосуються і пускових установок. Загалом, їх можна розміщувати на відстані від РЛС, однак у гірських умовах встановити їх на нижщих позиціях, наприклад у долинах — неефективно.

Траєкторія ракет, бажано, має бути прямолінійною. Це дозволяє зберегти енергетику ракети для активних маневрів на термінальному етапі польоту та збільшити дальність її польоту.

У висновку, іранський рельєф дуже складний і для ефективного прикриття території вимагає дуже великої кількості комплексів всіх рівнів — від ближнього та дальнього радіусів, які можуть виконувати прикриття як долин і високогір'я, так і повітряного простору над ними.

Тепер розглянемо наявну у Ірану систему протиповітряної оборони, якою опікуються окремі Сили протиповітряної оборони.

Загалом, із об'єктовим ППО у Ірану доволі непогано. На озброєнні Ірану перебувають (перебували) до 4 дивізіонів С-300ПМУ2, близько 12 батарей Bavar-373, до 42 батарей комплексів сімейства Sayyad (1/2/3) і Khordad-15, до 29 Торів, а також невідома кількість Arman (ймовірно, кілька дослідно-бойових батарей).

Ці комплекси формують основу ешелонованої ППО великої та середньої дальності, прикриваючи столичну агломерацію, ядерні об’єкти (зокрема Фордо та Натанц), промислові центри та вузли управління.

Доповнюють систему середнього та ближнього радіусу близько 30–40 батарей Raad (у тому числі Sevom Khordad), десятки батарей Mersad (модернізовані MIM-23 Hawk), а також Azarakhsh, 9-Dey та Zoubin. Це не враховуючи ПЗРК і зенітні системи по типу Зу-23-2, Зу-23-4 та їм подібні.

Бачимо, що кількісний склад ППО достойний, однак мати — не означає ефективно використовувати. Маючи таку кількість засобів, хай навіть сумнівної ефективності, іранці не змогли збитий жоден пілотований літальний апарат ПС Ізраїлю чи США. Що, фактично, перетворило країну на тир для авіації (згадайте як трималося наше ППО у перші тижні повномасштабки під сильнішими ударами).

Удар по іранській системі ППО був комплексним, залучалися літаки ДРЛВ, РЕБ, протирадіолокаційні ракети, дрони та диверсійні групи, які встановили дистанційно керовані ПТРК Spike.

На цьому сучасна історія іранської ППО завершена з великим соромом.

Маючи досвід повномасштабної російсько-української війни, Тегеран так і не зробив жодних висновків.

#ВідАдміна

🦍First Division

Ірано-ізраїльське протистояння. Частина 3: Операція Midnight Hammer. Як воюють сучасні армії.

Операція стала фактичним вступом США у відкрите протистояння з Іраном, із якого тепер вийти буде надзвичайно складно. Іран — це не той супротивник, якого можна побороти лише авіаударами: без масштабної сухопутної кампанії про остаточну перемогу навіть говорити не варто.

До її реалізації залучили стратегічні бомбардувальники B-2 Spirit — найдорожчі літаки у розпорядженні ПС США. Хоча під час розробки в 1980-х роках вони призначалися для низьковисотного прориву протиповітряної оборони СРСР, після завершення Холодної війни B-2 стали дуже дорогими конвенційними бомбовозами.

У межах операції з авіабази Вайтмен у штаті Міссурі піднялися сім B-2. Кожен здійснив трансконтинентальний переліт із дозаправленням у повітрі.

Шість бомбардувальників атакували підземний завод із збагачення урану у Фордо, скинувши по дві надважкі бомби GBU-57A/B MOP (Massive Ordnance Penetrator) — спеціалізовані боєприпаси вагою понад 13 тонн, призначені для ураження глибокозахованих об'єктів. Сьомий B-2 наніс аналогічний удар по об'єкту в Натанзі.

Усього було використано 14 MOP — це майже весь наявний арсенал таких бомб у США, яких на момент операції було лише 20 одиниць. При цьому сикидати їх треба з дуже великої висоти, що робить бомбери вразливими до виявлення.

Для прикриття стратегічної авіації був задіяний супровід у виконанні винищувачів п’ятого та четвертого покоління. Одночасно з цим американські атомні підводні човни здійснили залп крилатих ракет Tomahawk.

Операція була блискавичною й загалом вперше бойові машини п'ятого покоління були використані у комплексі проти країни, яка має (мала) ешелоноване ППО. Однак жодної протидії не було.

А давайте розберемося чому так сталося. Почнемо з бази.

Точне значення ЕПР бомбардувальника В-2 засекречено, але вважається, що воно становить 0,0014 м² до 0,1 м². Тобто в середньому літак видно як невеликого птаха.

Для виявлення таких цілей потрібні станції, котрі працюють у низьких частотах L, UHF і VHF, які є у розпорядженні Сил ППО Ірану.

Згадуємо, що літаки летіли у режимі радіомовчання і, найімовірніше, використовувалися системи постановки радіоелектронних перешкод. Не виключено, що одна з груп винищувачів імітувала проліт групи B-2. Тобто окрім того, що треба знати куди світити великим радаром, щоб давати цілевказання РЛС зі складу ЗРК, треба ще й виявити справжні цілі серед імітаторів.

Давайте спробуємо визначити наскільки складно виявити цілі. Однак використаємо сучасні РЛС AN/MPQ-65 зі складу комплексу Patriot, котрі забезпечують нашу протиповітряну оборону.

За офіційними даними та відкритими джерелами, AN/MPQ-65 може виявити ціль з ЕПР 10 м² на відстані до 180 км в умовах відсутності перешкод, а от ціль з ЕПР 0,5 м² — приблизно до 100-150 км.

Припустимо, що бомбери прикривалися літаками, котрі несли контейнери AN/ALQ-249 з потужністю у 300-600 Вт/МГц. Вони могли глушити РЛС на дальності 200 км, за висоти близько 10 000 м, ефект буде приблизно такий: дальність виявлення цілі з ЕПР 10 м² скорочується до 80–90 км, а от цілі з 0,5 м² — лише до 30–35 км.

Тобто РЛС ЗРК могли бути сліпими, а великі стаціонарні системи не працювали через побоювання їх втарти або були знищені/задавлені раніше.

От вам і технологія стелс. Коли є комплекс — вона працює з високою ефективністю.

Однак все ж варто зазначити, що такі об'єкти як база у Фордо неможливо знищити за допомогою конвенційних боєприпасів, тільки завдати серйозних пошкоджень.

Що буде далі — покаже час, однак найімовірніше на сухопутну операцію ніхто не піде.

#ВідАдміна

🦍First Division

Відпрацювання зачистки окопів операторами ЦСО "А" СБУ під час тренувань.

—

Practicing clearing trenches by operators of the SSU Special Operation Center "A" during training.

Джерело / Source: UA.DESTROYER

#Ukraine #UASOF #Alpha #Photo

🦍First Division

Ірано-ізраїльське протистояння. Частина 4: А чи вигідно це Україні?

Близький Схід є надзвичайно важливим регіоном для України. Ми експортуємо туди практично все — від продовольства й металу до озброєння. Крім того, наша економіка сильно залежить від цін на нафту, які постійно коливаються через нестабільну ситуацію в регіоні.

Тому нам вигідна стабільність на Близькому Сході. Але чи можлива вона за наявності радикального ісламістського режиму в Ірані, який через КВІР (Корпус вартових ісламської революції — а ви про що подумали?) поширює хаос у вигляді ХАМАС, Хуситів, Хезболли та інших груп?

Чи можливий мирний Близький Схід з активною іранською ядерною програмою?

Однозначно ні.

Якщо шиїти отримають ядерну зброю, суніти також почнуть її прагнути — як засіб самозахисту та боротьби за вплив.

Але чи вигідно світу, аби ядерна зброя з’явилася у ворогуючих релігійних таборів? Звісно ж, ні. Краще, аби вона залишалася в обмеженій кількості — і лише у однієї світської держави, яка є частиною західного світу.

Інакше кажучи, нам вигідна стабільність, а не бойові дії. Мінімум — через цінові коливання на енергоносії, максимум — через перебої в постачанні озброєння. Уже зараз ми втратили 20 тисяч зенітних ракет APKWS, котрі США відправили на Близький Схід.

Сьогодні на Близькому Сході активно працюють системи Patriot, особливо PAC-3, здатні перехоплювати балістичні ракети.

Але враховуючи обмежені можливості розширення виробництва, їхнє інтенсивне застосування створює загрозу для нашої обороноздатності. Іран має припинити атаки якнайшвидше — інакше ми ризикуємо зіткнутися з нестачею систем ППО та проблемами з перехопленням російських ракет.

Те саме стосується і керованих ракет AIM-9 та AIM-120: що більше їх використовують там, то важче їх отримати нам — для оснащення наших F-16 та комплексів NASAMS.

Сюди ж додайте високоточні авіабомби по типу GBU-39 та JDAM.

Світ пов'язаний. Події, які відбулися на одному його кінці, відгукуються на іншому.

#ВідАдміна

🦍First Division

Боєць Сил спеціальних операцій України за кулеметом М134 на катері SOC-R (Special Operations Craft – Riverine). Фото 2025 року.

Джерело

__

Operator of the Ukrainian Special Operations Forces behind an M134 machine gun on the SOC-R (Special Operations Craft - Riverine) boat. Photo from 2025.

#UASOF #Photo

🦍First Division