кухонний синефіл

вчора закінчився івано-франківський кінофестиваль короткого метру 4:3. мені здається, дуже важливо написати кілька слів про нього, бо 4:3 заслуговує набагато більшого медійного розголосу.
звісно, моя думка може бути заангажованою, оскільки я підключився до програмного відділу в цьому році, коли формувалась четверта едиція кінофестивалю. я координував преселекцію та скурував позаконкурсну програму експериментального кіно, і доволі несподівано мене попросили представити декілька інших програм та промодерувати q&a з режисерами нац-конкурсу. отже на цьогорічному 4:3 я є частиною команди, але враховуючи мій снобізм і фактор того, що я відвідав майже всі покази по-суті як простий глядач, в цьому тексті буду наближатись до цієї фантастичної штуки як об’єктивність.
насправді це була дуже важлива і так би мовити ударна поїздка. останній раз я виїздив з києва більше двох років тому. також я вперше побував у франківську. і звісно, це перший візит на кінофестиваль 4:3.
дуже химерне відчуття, коли ти ніби чужинець-турист на галичині, але при цьому і свій чувак з бейджем team. а зрозуміти як то воно є насправді, бігаючи франківськом між локаціями фесту, між тим, що ти інколи не розумієш, шо тобі кажуть, бо до галичанського говору треба звикнути. ти заходиш в кінотеатр «люм’єр», з другого поверху відніється величезна тераса з кальянами, пролазиш крізь величезні банери фільмів «буча» та «конотопська відьма», обходиш червону доріжку, яка веде до бару з супер-сирним попкорном та нарешті бачиш банер кінофестивалю 4:3 та заходиш в зал «агата» на 80 місць та в ідеалі саме на другий або третій ряд, слухаєш представлення, потім вмикаються трейлери і нарешті… кіно!!! блять, як же ти розумієш це кіно, бо програма сильна, вона інколи пробиває тебе до сліз. розумієте про що я? шалена фестивально-франківська дихотомія. франквіськ — сюрреалістичне місто, він цікавий в кожному кутку, але уявити, що кінофестиваль такого рівня може існувати в цих кутках було важко уявити. бо дивлячись вишукане авторське кіно, де під час драматиної паузи ти чуєш звуки стрілянини з блокбастера, який хуячить в сусідній залі кінотеатру «люм’єр».
але все ж таки чому 4:3 сильніше чіпляє ніж будь який інший український кінофестиваль? це щирий, зумерський, молодий, але професійний фестиваль. левова частина роботи лежить на плечах засновників. програмний директор саша гойсан, програмний координатор валера гриша та фестивальна координаторка соня слюсаренко роблять максимум. за це їм треба дякувати. недолік грошей, щоб сформувати більшу команду і делегувати частину роботи на інши і є головною проблемою фестивалю.

www.group-telegram.com/ru/kithencinephile.com/717

371 viewsedited  Sep 28 at 18:26

вчора закінчився івано-франківський кінофестиваль короткого метру 4:3. мені здається, дуже важливо написати кілька слів про нього, бо 4:3 заслуговує набагато більшого медійного розголосу.
звісно, моя думка може бути заангажованою, оскільки я підключився до програмного відділу в цьому році, коли формувалась четверта едиція кінофестивалю. я координував преселекцію та скурував позаконкурсну програму експериментального кіно, і доволі несподівано мене попросили представити декілька інших програм та промодерувати q&a з режисерами нац-конкурсу. отже на цьогорічному 4:3 я є частиною команди, але враховуючи мій снобізм і фактор того, що я відвідав майже всі покази по-суті як простий глядач, в цьому тексті буду наближатись до цієї фантастичної штуки як об’єктивність.
насправді це була дуже важлива і так би мовити ударна поїздка. останній раз я виїздив з києва більше двох років тому. також я вперше побував у франківську. і звісно, це перший візит на кінофестиваль 4:3.
дуже химерне відчуття, коли ти ніби чужинець-турист на галичині, але при цьому і свій чувак з бейджем team. а зрозуміти як то воно є насправді, бігаючи франківськом між локаціями фесту, між тим, що ти інколи не розумієш, шо тобі кажуть, бо до галичанського говору треба звикнути. ти заходиш в кінотеатр «люм’єр», з другого поверху відніється величезна тераса з кальянами, пролазиш крізь величезні банери фільмів «буча» та «конотопська відьма», обходиш червону доріжку, яка веде до бару з супер-сирним попкорном та нарешті бачиш банер кінофестивалю 4:3 та заходиш в зал «агата» на 80 місць та в ідеалі саме на другий або третій ряд, слухаєш представлення, потім вмикаються трейлери і нарешті… кіно!!! блять, як же ти розумієш це кіно, бо програма сильна, вона інколи пробиває тебе до сліз. розумієте про що я? шалена фестивально-франківська дихотомія. франквіськ — сюрреалістичне місто, він цікавий в кожному кутку, але уявити, що кінофестиваль такого рівня може існувати в цих кутках було важко уявити. бо дивлячись вишукане авторське кіно, де під час драматиної паузи ти чуєш звуки стрілянини з блокбастера, який хуячить в сусідній залі кінотеатру «люм’єр».
але все ж таки чому 4:3 сильніше чіпляє ніж будь який інший український кінофестиваль? це щирий, зумерський, молодий, але професійний фестиваль. левова частина роботи лежить на плечах засновників. програмний директор саша гойсан, програмний координатор валера гриша та фестивальна координаторка соня слюсаренко роблять максимум. за це їм треба дякувати. недолік грошей, щоб сформувати більшу команду і делегувати частину роботи на інши і є головною проблемою фестивалю.

BY кухонний синефіл