***

Маленьке — не смішне,
Адже мале і зерно,
Що силу велетням і геніям несе.
Мале тоді смішне,
Коли воно мізерне,
Коли себе поставить над усе.

Але скажіть, хіба такого мало,
Хіба такі випадки не були,
Коли мале, як прапор, піднімали
І йшли за ним народи, мов осли?
І чи тоді мізерне та смішне
Не оберталось раптом у страшне?
19.09.1963
#Симоненко

...

конвалійний запах..
на тілі краплі вина..
ось лежить вона,
вся в обіймах моїх..

вже травень:
конвалій сюжет..
розквітла квітка..
відомий силует..

віє запахом парфуму
труїть серця пагін
стеблина конвалій..
сумотить місто шуму..

ми.. букет..
місто.. я.. силует..

не прагну шуму.
11/05/25
#вірш

може, якось переживу 9 червня і, нарешті, почну там щось вірші сюди кидати, насправді, є декілька

±±±

Я не є, можливо, тим ідеалом,
який малювала крейдою ти,
але для тебе я хочу стати муралом,
щоби спокійно могла іти.

Так, не стану ніколи доскональцем
і до скону не дойду мети,
але якщо можна хоча би пальцем
тебе від біди вберегти,

я би приклав всі свої двадцять,
а може й не тільки свої..
27/05/25
#вірш

28 травня 1916 року не стало Івана Франка. Починаючи з 1908 року, Франко страждав від тяжкої недуги (за сучасними медичними даними — інфекційний ревматоїдний поліартрит), унаслідок якої мав деформовані й паралізовані руки.
Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу ховали його в чужій вишиваній сорочці в «позиченій» ямі на шість домовин. Лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.

Похорон Івана Франка. Похоронна процесія на вулиці Академічній. Львів, 31 травня 1916 року