#квірно_анонімно

Всім привіт, з вами (ХЗ), я гендерфлюїд, а орієнтація у мене діаморік, можливо, я не дуже шарю за це нажаль. Мені подобаються виключно чоловіки. Я не впевнена щодо своєї флюїдності і зараз взагалі не розумію, ким я себе відчуваю. Жінкою? Чоловіком? Чи може небінаром? А чи взагалі зміниться моє відчуття гендерну з часом? Раніше воно змінювалося, але це триває настільки довго, що думаю, можливо мої теперішні відчуття залишуться зі мною назавжди? Я навіть не знаю якими мені займенниками користуватися, бо будь які займенники для мене ну однакові за відчуттями.
А ще чи зможу я знайти хлопця? А чи не зруйнуються наші стосунки, якщо одного дня я відчувала себе жінкою, але потім мої відчуття гендерну зміняться на чоловічі? І чи взагалі впливають на мої відчуття стереотипи?
Я не знаю. ;-; Дякую за увагу <3

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Вітаю дорога спільнота. З вами знову Салатик. Відверто не пам'ятаю скільки постів вже настрочила. Але знаю що всі вони вже на каналі. Нещодавно наштовхнулася на новину про переклад серії «все заради гри» українською. Оцінку на книги я залишу при собі, бо цей пост зовсім не про книги, а про те що я почала їх читати через дівчину, яка мені подобалася. Так як ця історія не закінчилася хіпі ендом, і була достатньо давно, я не пам'ятаю як саме життя нас звело. Але знаю що вона обожнювала «все заради гри», і я щоб її порадувати і приваблювати за тиждень прочитала всі книги. Тоді ще російською.

Просто нагадую, що вас полюблять просто за дарма. Спроби зробити з себе цікаву особу для конкретної людини рідко має успіх.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Рекомендую фільм «З любов’ю, Саймон» (Love, Simon, 2018) — зворушливу історію про старшокласника Саймона, який приховує свою гомосексуальність від родини та друзів. Його життя ускладнюється, коли однокласник дізнається про його секрет і починає шантажувати. Це тепла та щира стрічка про прийняття себе та пошук справжнього кохання.

#квірно_анонімно

Привіт. Я не можу зрозуміти свою орієнтацію. Я бі, що зрозуміла, коли мені було 12. Мені почала подобатися моя найкраща подруга; ми жартували про те, що одружені, ходили за ручку і так далі, але я почала помічати за собою думки, на кшталт "а що буде, якщо ми поцілуємося? мені хочеться її поцілувати". Потім я почала пригадувати епізоди зі свого дитинства, коли мені зовнішньо починала подобатися якась дівчинка, а після мені хотілося багато з нею спілкуватися та проводити час. Також я помітила, що це і моя дружба з дівчатами досить відрізняються. Тепер знову до моєї проблеми. Я зустрічалася як з хлопцем, так і з дівчиною. Зі своєю колишньою ми були разом півроку, але на відстані. Мені було добре з нею, та ми розійшлися через ту ж відстань - ставало важче, так як ми обидві були дуже зайняті. Весь мій сексуальний експіреенс був також з дівчиною. І от десь півроку тому я стала помічати, що хлопці все менше і менше мене цікавлять. Тобто беручи мій улюблений к-поп гурт, я розумію, що не хотіла б мати романтичні стосунки з кимось із них. Вони привабливі зовнішньо, але якби, уявимо, хтось із них запропонував мені зустрічатися, то я б просто не змогла. Вони мені було б як друзі, як брати, але точно не як щось більше. Думка про те, що чоловіки мені не дуже подобаються почала міцнішати після декількох випадків. До прикладу, 38 річний друг моєї колеги спитав в неї, чи немає в мене хлопця, бо я йому сподобалася. Чи випадок , коли я пожартувала перед братом вітчима, мовляв "я одружена з подругою", на що він сказав, що це ненормально, і, поправляючи штани, додав, що може це виправити. Моя психолог казала, що в мене страх чоловіків, хоча я не зовсім з нею згодна, адже вільно спілкуюся з хлопцями на дружньому рівні. Але це змусило мене задуматися, чи дійсно мені так не подобаються чоловіки. Можливо я просто травмована гетеро? Можливо я все-таки бі? Чи я лезбійка, адже я просто не бачу свого майбутнього з чоловіком, а від думки про секс з чоловіком мені стає огидно.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

«Самотній чоловік» (A Single Man, 2009) — це глибокий фільм від режисера Тома Форда.

Сюжет розповідає про один день з життя професора університету Джорджа Фальконера, який намагається впоратися з втратою свого партнера. Події відбуваються в 1960-х роках, у часи, коли гомосексуальність була табуйованою.

Фільм вражає своєю естетикою, емоційною глибиною та чудовою акторською грою.

Це не просто історія про втрату, а роздуми про життя, любов і здатність знаходити красу навіть у найтемніші моменти. Якщо вам подобаються стильні й емоційні драми, «Самотній чоловік» вартий перегляду.

#квірно_анонімно

Мене звати Вітя, мені 19. У житті я звик грати роль, яку очікують від мене інші. Особливо у компанії, до якої я й досі належу – праворадикальних скінхедів. У цій компанії все тримається на силі, впевненості й тому, щоб не показувати слабкості. Я завжди знав, що вони б мене не зрозуміли, якби я показав своє справжнє “я”.
Тривалий час я носив у собі секрет: я трансгендер. Це не те, про що говорять у таких колах, і не те, що можна легко пояснити. Але нещодавно я наважився на те, чого боявся роками. Я розповів про це людині, яка мені дуже важлива – моїй подрузі. Я завжди почувався особливо поруч із нею, навіть мріяв про щось більше. І здавалося, що між нами є щось справжнє.
Коли я вирішив зізнатися, всередині мене було повно страху. Чесно кажучи, мені прилетіло. Вона розбила мені ніс та відпинала важкими берцями. Я плакав і відчував себе безпорадним, бо не міг дати жодного відпору. Її відповідь розбила мене: вона не відмовилася від мене як від друга, але сказала, що більше не може сприймати мене як раніше. Вона додала, що після цього мови про романтичні стосунки між нами бути не може. А ще наказала не розповідати про це хлопцям з компанії, бо через мене вона може вилетіти звідти. Я намагався її зрозуміти. Це було несподівано для неї, але я все одно почувався відкинутим.
Тепер я ходжу в компанії своїх друзів, слухаю їхні жарти, їхні розмови про “нормальність”, і розумію, наскільки я хотів би бути таким безтурботним, як вони. Щодня я думаю про те, що станеться, якщо вони дізнаються правду. Але вони дійсно мої найближчі люди.

Буду радий підтримці в коментарях та вашій думці з цього приводу, ви єдині з ким я можу поділитися...

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

МКХ-11 - Міжнародна статистична класифікація хвороб і проблем, пов'язаних зі здоров'ям одинадцятого перегляду, розроблена ВООЗ ще в 2018 році. В Україні наразі не діє.

Чому Україні потрібно імплементувати МКХ-11?

Перш за все, що нас хвилює в цьому питанні, як квір спільноту, це депатологізація трансгендерності.
МКХ-11 вперше виключає трансгендерність зі списку психічних розладів.

Трансгендерність тепер розглядається як "гендерна невідповідність" і розглядається у розділі, що стосується сексуального здоров'я, а не психіатрії. Таким чином трансгендерність більше не розглядається як психічний розлад і сприяє дестигматизації трансгендерних людей і полегшенню процесу транспереходу.

Загалом, це допоможе не тільки в сфері прав транслюдей, а й загалом медицині, оскільки в

Петиція про імплементацію МКХ-11 в Україні: https://petition.kmu.gov.ua/petitions/7486

#квірно_анонімно

Мій шлях дослідження власної орієнтації та ґендерної ідентичності був дуже… дуже веселим.

Все почалося на початку 2022 року, адже ще весною 2021-го, завдяки ознайомленню з аніме-культурою, я вперше дізнався про існування ЛҐБТК+ спільноти. Більшість понять тоді були для мене дуже далекими, оскільки все, що я знав, — це те, що є гетеро, “юрі” та “яой” пари. Все. Нічого більше.

Тоді я обожнював «Клинок, що винищує демонів» (це досить важливий факт) і вже кілька місяців бігав по всіляких рольових чатах.
Не пам’ятаю, як це сталося, але саме в одній із тих рольових я почав замислюватися над своєю орієнтацією. Це були неабиякі гойдалки між гетеросексуальністю та бісексуальністю протягом кількох місяців. Щоразу це було так: “Гадаю, мене приваблюють дівчата теж… Ні, я все ж гетеро!” І так по колу, чорт знає скільки разів.

У попередній рольовій я познайомився з дівчиною, старшою за мене на два роки, і навесні 2022-го зрозумів, що вона мені подобається більше, ніж просто подруга. Але я швидко відкинув ці думки, виправдовуючи себе тим, що “я собі це все вигадую”.

Час минав, почуття, здавалося, зникли, але восени повернулися знову. Я знову доєднався до рольової (вже по іншому фандому), але люди звідти допомогли мені глибше пізнати себе.

Мою дивовижну фразу: “Це нормально, що я, яка чітко знає, що гетеро, по дорозі додому уявляє, як зустрічається з нею і зізнається в коханні??” — мені нагадують досі.

Спочатку я ідентифікував себе як сапфік, а потім як лесбійку.
Наприкінці року я все ж зізнався їй у коханні, що виявилося взаємним, і ми почали зустрічатися. На відстані. Буквально на різних кінцях півночі України.

Згодом я почав ідентифікувати себе як деміґьорл, а потім знову як цис.
Десь у середині чи наприкінці 2023 року мої почуття до неї почали потроху згасати. Я вже не робив їй милих відео, не присвячував вірші й усіляко боявся підійти до цієї теми, але взимку, завдяки деяким друзям, мені вдалося досить спокійно, без сварок і скандалів, розірвати з нею стосунки та повернутися до дружби. Хоча зараз ми й не спілкуємося.

Досліджуючи свою орієнтацію, я дізнавався про все більшу й більшу кількість термінів і лейблів, усіляко розмірковуючи над тим, чи підходять вони мені. Таким чином я ідентифікував себе і як асексуальну лесбійку, і як поліромантичну лесбійку, і ще бозна-ким.

Згодом я дійшов до висновку, що я апаґендерний, потім небінарний, а тоді взагалі аґендерний, + бонусом ароейс.

Це було досить весело — підшукувати собі якісь лейбли, які могли б схарактеризувати мої вподобання в людях.

Зараз я ідентифікую себе як деміаморного небінарного лібрамаскулінного трансмаска (з невеликим нахилом до чоловіків та енбіанів. Може, я взагалі ахілліан, хто знає?) і почав розуміти, що насправді не до кінця розумію концепцію закоханості в реальному житті.

У будь-якому випадку, що я хотів сказати і показати на власному прикладі: часто змінювати лейбли — нормально, оскільки ви ДОСЛІДЖУЄТЕ себе, і будь-який ваш досвід є валідним.

А людям, які кажуть фрази на кшталт: *“Як ти можеш бути ***, ти ж був(ла) у стосунках з ***/ти ж казав(ла), що ти **”, слід давати міні-копнячки :3

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірна_рекомендація

Якщо ви ще не бачили «Місячне сяйво» (Moonlight), дуже раджу. Це неймовірно красивий і глибокий фільм про пошук себе, прийняття та кохання.

Історія розповідає про Шайрона — хлопця, який росте в складних умовах у Маямі й намагається зрозуміти, ким він є. Фільм показує його життя у трьох різних вікових періодах, торкаючись тем ідентичності, сексуальності та самотності.

«Місячне сяйво» — не просто ЛГБТ-фільм, а справжній шедевр, що отримав «Оскар» за найкращий фільм. Атмосфера, музика, візуальний стиль — усе тут ідеальне. Це кіно, яке залишає слід у душі. Обов’язково подивіться!

#квірно_анонімно

Поділюсь і своєю історією). Я лесбійка, мені 35 і в мене не було довготривалих стосунків із жінками…Як і всім підліткам мені дуже хотілось романтики, побачень. Але я довго не могла зрозуміти, чому я така прискіплива до своїх залицяльників, серед яких були і справді хороші парубки, аж поки я не закохалась в свою однокласницю. Нам було по 14, ми швидко здружились, проводили багато часу. Я зрозуміла, що я думаю про неї дуже часто і не так як про інших своїх подруг. Мене дуже тянуло до неї і ясно, що хотілось її поцілувати, але це був інший час... В мене була сильна внутрішня гомофобія і я не знала, що зі мною коїться. Поговорити з кимось про це я не могла, батьки гомофоби ксенофоби, найкраща подруга - це якраз ця дівчина. Згодом вона перейшла в іншу школу, я трохи ізолювалась від неї, бо вважала ці почуття неправильними і ми перестали спілкуватись. В університеті мені дуже подобалась одна дівчина на 3 курси старша. Я знову ж таки розуміла, що такого почуття в мене не було до жодного хлопця. Але тоді ще не було Нетфліксу, я не могла прийняти, що це нормально і почала зустрічатись із своїм другом, бо мені здавалось, що так треба.

Він і правда хороший, в нас багато спільного і всі наколо мені казали який він чудовий і як мене любить. Це відчувалось, тому ми швидко одружились (з моєї сторони я погодилась на це, бо думала, що хоч в шлюбі в мене зникнуть дивні думки) і були одружені 7 років. Про секс не питайте, я вже майже повірила, що я фригідна. Останні роки його майже не було. Я думала, що я собі надумую, бо в мене чудовий чоловік, все прекрасно, а я просто не могла розслабитись. Ми з ним були близькі, навіть жартували, що нам подобаються одні і ті ж жінки, але я довго не могла признатись, що це не просто жарти. Від цього всього я скочувалась в депресію.

Потім на курсах я познайомилась із прекрасною дівчиною. Ми потоваришували і через три місяці я зрозуміла, що я сильно закохалась. В нас були лесбійські жарти, бо вона відкрита лесбійка, але ми не переходили дружню межу, аж поки вона мені не призналась в своїх почуттях. Я була дуже щаслива, але налякана, оскільки я не могла зрадити на той момент чоловіку, бо вважала це несправедливим по відношенню до нього. Я йому все розказала, все це було драматично із її і з його сторони. Цій дівчині неочікувано запропонували роботу в Німеччині і вона попросила їхати з нею, але я не могла швидко все кинути і чесно кажучи я просто побоялась. Закінчилось все тим, що вона сказала, що не така вже я лесбійка, а просто притворяюсь і хотіла її використати, що було дуже боляче. Я розлучилась із чоловіком, бо ясно, що далі обманювати себе не зможу. Його сім’я і моя довго давили на мене і казали, що я зробила якусь дурню, підтримки особливо не було. Я далі скочувалась в депресію, але оговталась через якийсь час, поринула в роботу і навіть пізніше почала ходити на побачення. Багатьох дівчат відлякувало те, що мені вже більше 30, а в мене досі не було довготривалих стосунків, що цілком зрозуміло. В мене зовсім немає досвіду, а дівчата розповідали мені історії про колишніх, любовні трикутники, багатий сексуальний досвід із підліткового віку. Мене декілька разів запрошували до себе, але я тормоз, або ж мені не хотілось сексу заради сексу або саме із цією людиною. Бувало через пару зустрічей було зрозуміло, що це не взаємно і мені не хотілось давати якісь марні надії. Або ж тим, хто подобався мені не подобалась я. Мені здавалось, що я не знайду свою людину і я покидала ці спроби, але якось я познайомилась із дівчиною в Тіндері і це був метч із самого початку.
Мені з нею було так цікаво і водночас легко. Після першого побачення в мене було таке відчуття, наче ми знаємо один одного із дитинства. Наступних декілька днів пройшли неймовірно, дуже пристрасно і вона запросила до себе “на фільм”, бо ми вже не витримували.

Продовження ⬇️

Продовження. Початок ⬆️
#квірно_анонімно

Але в запланований день в мене був дуже напружений день на роботі, я була виснажена, знервована і не мала сил на щось окрім обіймів і поцілунків.

Проте, не знаю, що найшло на неї, їй здалось, що я починаю якусь гру своїми відмовками і вона насильно почала до мене приставати. Вона сильніша за мене і спочатку мені було смішно, але потім коли я розуміла, що не можу вибратись і пручатись стало страшно. Не буду вдаватись в подробиці, але це травматичний досвід. Хоча вона потім вибачалсь, казала, що їй просто дах знесло від почуттів.

Після цього я довго боялась шукати нові стосунки і хоча з часом це відпустила, але через весь цей невдалий досвід боюсь досі. Я навіть не знаю де це можна робити чесно кажучи. Я занадто стара для молодіжної тусовки і занадто недосвідчена для жінок свого віку. Я дуже рада за молодше покоління, яке почуває себе вільніше, може бути відкритими, може вільно кохати і бути коханими. І водночас мені трохи сумно за себе, тому цінуйте свою свободу і бережіть своїх коханих. Дякую за увагу)

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Привіт! Я хочу поділитися своєю історією про те, як зрозумів, що я гей.

Коли мені було 8 років, у школі я почав відчувати симпатію до свого друга. Звісно, я намагався це придушити, бо виріс у гомофобній сім’ї. Я почав зустрічатися з дівчатами, але не відчував до них справжньої симпатії. Я плакав ночами, бо думав, що зі мною щось не так.

Лише у 13 років я прийняв себе і зробив свій перший камінг-аут перед друзями. Вони не засудили мене, а навпаки — підтримали і ставилися так само, як і раніше.

Висновок: не потрібно придушувати себе, бо це приносить лише біль.

З любов’ю,
Чара ❤️ (псевдонім)

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.

#квірно_анонімно

Я не можу зрозуміти себе і свою орієнтацію.
Мене згвалтували в досить юному віці, думаю через це я не можу дозволити собі любити хлопців. Мені огидно думати про поцілунки і фізичний, тим більше сексуальний контакт з ними. Але в той час я ніколи не закохувалась у дівчат. Бувало, що я думаю "ця дівчина така красива", але я ніколи не могла уявити себе у відносинах з нею. Я не страждаю на внутрішню гомофобію чи щось таке, я б прийняла себе якби була бі чи лезбійкою. Зараз мені 18, не знаю що і як далі.

Поділися своєю історією за ПОСИЛАННЯМ.